Лей-лінії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лінії лей, частіше лей-лінії (англ. ley lines), також «світові лінії» (фр. lignes du monde)[1] — на сьогоднішній день псевдонаукове[2] поняття, яке називає лінії, по яких розташовані місця, що представляють географічний та історичний інтерес, такі як стародавні пам'ятники, мегаліти, кургани, священні місця, природні хребти, вершини, водні переправи і інші помітні орієнтири. З лей-ліній складаються геометричні форми різних масштабів, які всі разом утворюють єдину мережу — імовірно, силових ліній енергетичного поля земної кулі[3].

Їх існування в Англії, як і назва, були запропоновані в 1921 році англійським археологом-аматором Альфредом Воткінсом, який представив методичний виклад своєї теорії у книзі «Стародавній прямий шлях» («The Old Straight Track»[en], 1925), що вважається першою книгою по лей-лініях.[4] Воткінсом пізніше була висунута теорія, що ці лінії були створені для зручності сухопутного переміщення і навігації в часи неоліту і існували протягом тисячоліть.[5]

Француз Patrick Burensteinas[6] стверджує, що одна з таких ліній проходить від брюссельської площі Гран-плас до іспанського Сантьяго-де-Компостела[1] (див. Дорога Святого Якова).

Останнім часом термін «лей-лінії» пов'язують з духовними і містичними теоріями про форму землі, включаючи китайський фен-шуй.[7]

Історія виникнення терміна[ред. | ред. код]

Поняття «лінії лей» зазвичай приписується Альфреду Воткінсу (1855—1935), хоча стимули і передумови для концепції були запропоновані англійським астрономом, піонером археоастрономії Норманом Лок'єром (1836—1920).

30 червня 1921 року Воткінс відвідав село Блеквордайн (Blackwardine[en]) в графстві Герефордшир. Він з подивом виявив, що кілька пагорбів з древніми руїнами можна було з'єднати прямою лінією. Уява дозволила йому побачити систему прямих ліній, що сполучали всі навколишні визначні місця.

Кілька років потому Воткінс написав такі слова, які швидше за все відбивають його враження в той літній день: «Уявіть собі чарівний ланцюг, простягнутий від одного гірського піку до іншого, наскільки вистачає очей, а потім витравлену таким чином, щоб вона торкалася до „високих місци“ землі в ряді хребтів, пагорбів і косогоров. Потім уявіть курган, круглий земляний вал або гай дерев на цих вершинах, а в низинних ділянках долини — інші кургани, оточені водою, яку видно навіть на великій відстані. Час від часу шлях відзначають величезні стоячі камені, а на високому березі, що веде до підніжжя гірського хребта або вниз, до річкового броду, — глибоко врізану стежку, яка ніби утворює напрямну мітку на лінії горизонту, коли ви піднімаєтеся вгору».[8]

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Patrick Burensteinas. Шартр. Собор алхімічний і масонський = Chartres. Cathédrale alchimique et maçonnique. — Trajectoire, 2012. — С. 10. — ISBN 9782841975921.
  2. Brian Regal. Pseudoscience: a critical encyclopedia. — Greenwood Press, 2009. — С. 103.
  3. Д. В. Громов. Сакральна географія: енциклопедія святилищ і місць сили. — Київ : Ультра. Культура, 2005. — 648 с. — ISBN 9785970900239.
  4. Alfred Watkins[en], «Early British Trackways, Moats, Mounds, Camps and Sites» (1922).
  5. Watkins, Alfred Watkins (1925). The old straight track: its mounds, beacons, moats, sites, and mark stones. Methuen & Co Ltd.
  6. Досьє на бібліосайті
  7. Michell[en], John (1969). The View Over Atlantis. Sago Press.
  8. Лінії леї. Архів оригіналу за 6 лютого 2017. Процитовано 11 березня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]