Неоліт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Третинна система
Голоцен Історичні епохи
Залізна доба
  Пізня бронза  
  Середня бронза
  Рання бронза
Бронзова доба
    Мідна доба (Енеоліт)    
  Нова кам'яна доба (Неоліт)
Середня кам'яна доба (Мезоліт, Епіпалеоліт)
Плейстоцен     Верхній палеоліт  
    Середній палеоліт
    Нижній палеоліт
  Давня кам'яна доба (Палеоліт)
Кам'яна доба

Неолі́т, Нова́ ка́м'яна доба́ (від грец. νέος — новий і λίθος — камінь) — новий кам'яний вік (X–поч. III тис. до н. е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період кам'яної доби. Неоліт став особливим етапом в історії України і людства взагалі. Саме з неолітом пов'язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури.

Розвиток неоліту почався на Близькому Сході, в Малій Азії та в Загросі. До початку-середини VII тис. до н. е. неоліт проходить так звану докерамічну фазу розвитку. Окремі регіони земної кулі були втягнуті в процес неолітизації неодночасно. Так само й перехід до наступної епохи, енеоліту, для якого властива поява перших виробів із міді, відбувався в різних регіонах у різний час. Розвиток неоліту України охоплює проміжок часу з середини VIII до початку IV тис. до н. е. При цьому, період із середини VI до початку IV тис. до н. е. характеризується співіснуванням неолітичних і енеолітичних культур.

Докерамічна культура[ред.ред. код]

Розташування деяких культур у Європі в добу Неоліту

Найдавнішою неолітичною пам'яткою на території України є Кам'яна Могила, де вперше відзначені сліди відтворюючого господарства на території України (7500 до н. е.). Протягом першої половини VII тис. до н. е. неоліт починає розвиватися на всій території степової і лісостепової України, а також у Криму. Період розвитку неоліту України з середини VIII до середини VII тис. до н. е. називається докерамічним. Основні археологічні культури: кукрецька в Запорізькій обл. (Кам'яна могила І), в'язівоцька на Полтавщині (В'язівок IV), буго-дністровська в басейнах Південного Бугу та Дністра (Заньківці), Таш-Аїр в Гірському і степовому Криму (Таш-Аїр, Фронтове IV) та платовоставська на Луганщині (Зимівники-1-3, Должик, Мурзіна балка). Загальною рисою всіх без винятку докерамічних неолітичних культур України є використання відтискної техніки розщеплення кременю, виробництво складних знарядь. Незважаючи на початок розвитку землеробства і скотарства, мисливство та рибальство залишаються провідними формами господарства. В Кам'яній могилі знайдені так звані «чуринги», взірці наскельного мистецтва.

Культура кераміки[ред.ред. код]

В середині VII тис. до н. е. починається розвиток керамічної фази неоліту. Кераміка протягом 200–300 років розповсюджується на території всієї степової і лісостепової України, а також у гірському Криму. Перші керамічні вироби були гостродонними і містили, як правило, значний домішок трави або інших органічних речовин у фактурі глиняного тіста. Керамічний неоліт можна розділити на три етапи:

Тарілка

В ранньому керамічному неоліті продовжує існувати кукрецька культура. Керамічну стадію кукрецької культури в Північно-Західному Приазов'ї і Дніпровському Надпоріжжі прийнято називати сурською культурою (за епонімними пам'ятками Остров Сурський 1 і 2). Кераміка сурського типу характеризується гостродонністю, S-подібною формою, використанням лінійно-накольчастого орнаменту. Подібну кераміку виготовляли і носії культури Таш-Аїр у Криму. Кукрецьке населення басейну Південного Бугу також розпочало виготовляти кераміку (Печера I, Добрянка ІІ), але до кінця раннього етапу було повністю витіснене носіями буго-дністровської культури. З розселенням кукрецького населення пов'язано також виникнення донецької культури у басейні Сіверського Дінця.

На межі VII–VI тис. до н. е. клімат стає посушливішим, кордон степу значно піднімається на північ. В цей час виникають нові археологічні культури на території України, які співіснують із культурами, які існували на ранньому етапі. Протягом 1 половини VI тис. до н. е. новими явищами на території України стали азово-дніпровська і нижньодонська культури в степовому Лівобережжі, тубинська культура на Сіверському Дінці, києво-черкаська культура в середній течії Дніпра, яніславицька або волинська культура в Правобережному Поліссі. На лівобережному Поліссі виникають неолітичні пам'ятки типу Струміль і Студенок. Поява неоліту Яніславиці, Струмілю і Студенка характеризувала процес неолітизації мезолітичного населення лісової зони. Процес неолітизації України до середини VI тис. до н. е. завершується.

Stenåldersföremål 2, Nordisk familjebok.jpg

В середині VI тис. до н. е. починається пізній етап розвитку керамічної фази неоліту України. В цей час перестали існувати кукрецька, буго-дністровська, донецька культури, платовоставська. Натомість триває розвиток культур, які тільки виникли на попередньому етапі. На цьому ж етапі на територію України з території Центральної Європи потрапляють традиції культури лінійно-стрічкової кераміки, які були пов'язані з прогресивними методами ведення землеробського господарства, і з території лісової смуги Російського Подесення — культури ямково-гребінцевої кераміки, які навпаки — продовжували традиції мисливсько-рибальського господарства.

Артефакти Трипільської культури, знайдені на території Молдови. Доба Неоліту

Неолітичні культури пізнього керамічного етапу співіснували на території України з енеолітичними трипільською і середньостогівською культурами, носії яких навчилися обробляти мідь.

Яскравим явищем у розвитку неолітичної культури є могильники маріупольського типу, знахідки яких пов'язані з басейнами Дніпра, Сіверського Дінця, а також з територією Північного Приазов'я. Аналіз поховань дає матеріали для реконструкції духовної культури неолітичного населення (наявність довготривалих родових могильників, культ черепу), а також дають багаті матеріали для реконструкції одягу і його прикрас. Небіжчиків ховали у випростаному стані, часто в колективних усипальницях. Поховання спочатку були безінвентарними, потім пов'язані з покладенням у поховання кістяних прикрас, керамічних і крем'яних виробів. Дуже часто в процесі поховань використовувалась вохра.

Більшість питань, пов'язаних із походженням, розвитком, хронологією українського неоліту, залишаються дискусійними.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Даниленко В. Н. Неолит Украины: Главы древней истории Юго-Восточной Европы. — К.: Наукова думка, 1969. — 259 с.
  • Залізняк Л. Л. Передісторія України. X–V тис. до н. е.- Київ: Бібліотека українця, 1998.- 306с.
  • Котова Н. С. Неолитизация Украины. — Луганск: Шлях, 2002. — 268 с.
  • Манько В. О. Неоліт Південно-Східної України. — Київ: Шлях, 2006. — 280 с.
  • Телегін Д. Я. Дніпро-донецька культура: До історії населення епохи неоліту — раннього металу півдня Східної Европи. — К.: Наукова думка, 1968. — 258 с.
  • Товкайло М. Т. Неоліт Степового Побужжя. — Київ: Шлях, 2004. — 160 с.