Лютпранд
Лютпранд (†744), король лангобардів (712—744), син короля Анспранда. Найбільше відомий дарунком у Сутрі та своїм довгим правлінням.
Зміст |
Стосунки з баварськими Агілольфінгами [ред.]
На початку свого правління Лютпранд підтримував тісні стосунки з Теодо I, герцогом Баварським, який надав допомогу його батькові Анспранду в 702. Лютпранд одружився з представницею роду Агілольфінгів Гунтрудою. Стержнем політики Теодо був опір завойовницьким планам франкських мажордомів.
Після смерті Теодо у 717 чи 718 зв'язки з Агілольфінгами ослабли. Пізніше Лютпранд навіть захопив кілька баварських замків.
Війни з візантійцями [ред.]
Спочатку Лютпранд підтримував мирні відносини з Равеннським екзархатом. Поте у 726 візантійський імператор Лев III видав перший зі своїх указів щодо заборони ікон (див. іконоборство). Папа Римський Григорій II наказав вірним чинити опір іконоборцям, після чого візантійський герцог Неаполя Ексілірат був убитий натовпом у той час, коли він намагався виконати наказ імператора про знищення ікон. Лютпранд використав ці чвари для захоплення візантійських земель в Емілії. У 727 він пертнув По та захопив Болонью, Осімо, Ріміні і Анкону. Йому вдалось заволодіти Класісом, морським портом Равенни, але саму Равенну він не захопив. Равенна здалась Лютпранду лише у 737.
У 713—719 розпочались перші напади маврів з Балеарських островів на Корсіку. Лютпранд, як християнин і захисник християнства у 725 декларував взяття Корсіки під владу лангобардів.
Смерть [ред.]
Після смерті папи Григорія III (741) його наступником був обраний Захарій, Лютпранд після тривалого мирного правління помер у 744.
Джерела [ред.]
- Jörg Jarnut, Storia dei Longobardi, Torino, Einaudi, 2002. ISBN 88-464-4085-4
- Sergio Rovagnati, I Longobardi, Milano, Xenia, 2003. ISBN 88-7273-484-3
| Титули | ||
|---|---|---|
| Попередник: Анспранд |
король лангобардів 712—744 |
Наступник: Гільдепранд |
