Лангобарди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Lombard state 526.png
Alboin's Italy.svg
Залізна Корона, якою коронувались правителі лангобардів.

Лангобарди («довгобороді») — германське плем'я. Лангобарди пов'язані тіснішими родинними узами з англосаксами; зокрема, що стосується одягу, а також менталітету, ніж інші германці. Цілком імовірно, що вони є генеалогічним відгалуженням англосаксів. У I ст. плем'я мешкало на лівому березі нижньої Ельби. Лангобарди займали територію від Австрії до Центральної Італії, вступили до співдружності з кельтськими племенами та остготами. Окрім того, вони посіли землі, які зараз належать Хорватії, а також райони, розташовані неподалік від неї. Пізніше лангобарди разом із сім'ями просунулися у Паннонію.

Лангобарди успішно провели серію загарбницьких війн проти остготів, у 568 на чолі з королем Адуїном вторглися у Північну Італію, втім, далі ніж Равенна вони не пішли. Адуїна змінив його син Альбоїн, котрий заручився підтримкою аварів і зруйнував готське королівство гепідів на нижній Віслі. 568 року він заснував королівство лангобардів у Північній та Центральної Італії.

Значно відстаючи у розвитку від інших германських племен, довго зберігали давні родові зв'язки та звичаї і не піддавалися романізації. Все ж, вони скоро оволоділи значною частиною Італії, хоча найтісніше заселили її північну частину, яка від них дістала назву Ломбардія. Зруйнувавши стару адміністративну систему Римської імперії, лангобарди мусили знайти нові форми урядування. На чолі держави стояв король, якого обирала родова знать. Йому належала найвища військова і судова влади. Поруч з ним стояли герцоги, які мали свої дружини і теж мали певну судову владу. Зрозуміло, що між королем і герцогами мало місце постійне напруження, яке вело до підсилення тої чи іншої сторони. Найбільшої могутності Лангобардське королівство досягло при Ліутпранді (712744).

Та в кінці VIII ст. через нечисленність лангобардів, після того, як було засновано північне королівство зі столицею у місті Павії та герцогство Беневенто, їх було завойовано франками у 773774 роках на чолі з Карлом Великим і долучено до земель імперії, але північне герцогство відстоювало свою незалежність ще протягом двох століть. Після розділу Римської імперії, за Верденською угодою 843 року Ломбардія перейшла у володіння імператора Лотара.

У 951 Ломбардію захопив Оттон І. На той час лангобарди вже повністю романізувалися і стали одної зі складових у формування італійської нації.

Рання історія[ред.ред. код]

Лангобардський меч.

Найповнішим джерелом щодо походження лангобардів та їх ранньої історії є Historia gentis Langobardorum Павла Диякона, написана у VIII столітті. Головним джерелом для самого Павла Диякона був твір VII століття Origo Gentis Langobardorum).

Origo оповідає історію маленького племені, яке називалось Winniler, що походить від старогерманського Winnan та означає «той хто бореться» або «той хто перемагає». Це плем'я проживало на острові на півночі, який називався Scadanan. Плем'я поділилось на три групи, одна з яких залишила рідну землю у пошуках нової батьківщини. Ймовірною причиною міграції могло бути перенаселення острова. Група людей з племені Winniler рухалась на чолі з братами Ібором і Айо та їхньою матір'ю Гамбарою. Вони прибули на землю, що називалась Scoringa, і була, напевно, розташована на узбережжі Балтійського моря у гирлі ріки Ельба. Ця земля управлялась вандалами, вожді яких брати Амбрі та Ассі, поставили прибульців перед вибором — платити данину або ж воювати. Winniler були молодими та хоробрими, а тому відмовились платити данину. Вандали почали готуватись до бою і попередньо порадились зі своїм богом Годаном (Одіном), який відповів, що віддасть перемогу тим, кого на сході сонця помітить першими. Прибульців було небагато, а тому богиня Фрейя порадила Гамбарі пов'язати жінкам племені їх довге волосся перед лицем і йти в лавах з воїнами. Коли Годан першими побачив цих воїнів він запитав: «Хто ці довгобороді?», Фрея відповіла «Мій пане, ти вже дав їм ім'я, тепер даруй їм перемогу». З того часу Winniler стали називатись лангобардами.

Коли Павло Диякон писав свою Historia між 787 і 796 він уже був католицьким монахом і пропагував Християнство. Тому він вважав поганські історії нікчемними та смішними. Павло пояснив ім'я «Лангобарди» походило від довжини їх борід. Сучасна наука стверджує, що ім'я «Langobarden» походить від Langbarðr, лангобардського імені Одіна. Однією з причин такої думки є прізвиська Одіна — «Довгобородий» або «Сивобородий»

Королівство Італія[ред.ред. код]

Лангобардський хрест.

Вторгнення і завоювання Італії[ред.ред. код]

У 560 енергійний король Албойн, підкорив сусіднє плем'я гепідів, зробів їх своїми підданими та у 566 одружився з дочкою їх короля Кунімонда Розамундою. Весною 568 Албойн повів лангобардів, інші германські племена (баварів, гепідів, саксів), а також болгар через Альпи до Італії. За різними оцінками загальна кількість завойовників коливається від 26000 до 500000. Першим завойованим містом стало Forum Iulii (Чівідале дель Фріулі) у 569. Саме там Албойн заснував перше лангобардське герцогство, поставивши на престол свого племінника Гізульфа. Пізніше були захоплені Віченца, Верона і Брешія. Влітку 569 лангобарди завоювали основний римський центр Пвнічної Італії — Мілан.Весь регіон був втягнутий у жахливу готську війну, тому невеликі візантійські військові загони не могли нічого вдіяти. Екзарх Лонгін, якого послав до Італії імператор Юстиніан II зміг захистити лише прибережні міста. Павія здалась після трирічної осади в 572, ставши першою стлицею нового лангобардського королівства в Італії. У наступні роки лангобарди проникли далі на південь, завоювали Тоскану та заснували два нових герцогства герцогство Сполетське і герцогство Беневентське, які швидко стали напівсамостійними. Візантійці утримали контроль лише над равенною.

На час прибуття до Італії лангобарди, переважно, були поганами, проте частина з них сповідували аріанство, атому вони не мали добрих відносин з Римською церквою. З часом вони стали приймати римські титули, імена та звички.

Уся територія лагобардів була поділена на 36 герцогств, правителі яких перебували у головних містах. Король управляв ними за допомогою емісарів, які називались gastaldi. Цей поділ, поряд із відносною самостійністю герцогств, позбавив королівство єності та зробив його слабким, особливо у порівнянні з Візантійською імперією. Ця слабкість стала очевидною, коли лангобарди зіткнулись з франками, які набирали сили.

Велика Лангобардія[ред.ред. код]

Мала Лангобардія[ред.ред. код]

Аріанська монархія[ред.ред. код]

Албойн був убитий в 572 у Вероні внаслідок змови, організованої його дружиною, яка пізніше втекла до Равенни. Його спадкоємець Клеф також був убитий. З його смертю розпочався період «Правління герцогів», під час якого герцоги не обирали короля. Цей період характеризувався ескалацією насильства та безладу. В 584 побоюючись загрози вторгнення франків герцоги обрали королем сина Клефа Автаріяі, який у 589 одружився на Теоделінді, дочці герцога Баварського Гарібальда I. Християнка Теоделінда була подругою папи Римського Григорія II і намагалась навернути лангобардів до християнства. Водночас, Автарій зосередив зусилля на зміцненні королівської влади, балансуючи між візантійцями та франками.

Автарій помер у 590. Його спадкоємцем виявився Агілульф, герцог Туріну, який завоював Падую (601), Кремону і Мантую (603). Іншим енергійним правителем лангобаврдів був король Ротарій, який завоював землі Лігурії в 643. Він також встановив нові закони лангобардів, які були викладені на латинській мові. Останнім королем, який сповідував аріанство був Грімоальд I.

Католицька монархія[ред.ред. код]

У наступні роки релігійні суперечки послужили причиною боротьби всередині королівства.

Пізня історія[ред.ред. код]

Лангобардський шолом.

Лангобардські держави[ред.ред. код]

Соціальна структура[ред.ред. код]

Релігійна історія[ред.ред. код]

Мистецтво та архітектура[ред.ред. код]

Базиліка у Фара Джера д'Адда.

Список королів лангобардів[ред.ред. код]

Ранні правителі[ред.ред. код]

Легендарні правителі[ред.ред. код]

  • Агельмунд
  • Ламісій
  • Ібор і Агіон
  • Агільмунд
  • Лайміхій

Династія Летінгів[ред.ред. код]

  • Летук (бл. 400)
  • Альдігок (середина V століття)
  • Годегок (480)
  • Клафф (бл. 500)
  • Тато (†бл. 510)
  • Вако (†539)
  • Валтарій (540—547)

Династія Гаузіанів[ред.ред. код]

Королі в Італії[ред.ред. код]

Династія Гаузіанів[ред.ред. код]

Неназвана династія[ред.ред. код]

Баварська династія[ред.ред. код]

Нединастичний король[ред.ред. код]

Гарольдінги[ред.ред. код]

Баварська династія, Перша реставрація[ред.ред. код]

Беневентська династія[ред.ред. код]

Баварська династія, Друга реставрація[ред.ред. код]

Нединастичні королі[ред.ред. код]

Каролінги[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]