Іконоборство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ісус Христос, з точки зору православного вчення — Всевишній, який прийняв образ людини, щоб допомогти людству пізнати істину. VI століття.

Іконобо́рство (грец. εἰκονομαχία; також іконокла́зм — від грец. εἰκόνα — «образ» (ікона) + грец. κλάω — «розбивати») — вчення, яке виступає проти використання образів Бога і святих у богослужінні і суспільному житті.

В сучасному світі іконоборців можна зустріти серед представників усіх основних світових віровчень, зокрема деяких напрямків християнства, іудаїзму і ісламу.

За і проти[ред.ред. код]

В широкому розумінні ікона - це образ (зображення), відображення тих чи інших сутностей реального світу (людей, тварин, рослин і т.д.). З одного боку жоден образ не може відтворити реальну сутність в усій її повноті, що дає право прихильникам іконоборства говорити про те, що люди не мають право зображати Бога і святих. З іншого боку - завданням зображення (ікони) не є повне відтворення реальної сутності, воно використовується лише як знак (символ), як засіб, який полегшує сприйняття сущого, подібно до того, як люди для цього використовують букви і тексти. Ікону можна порівняти із зображеннями у сучасних підручниках, вони так само дозволяють краще зрозуміти навчальний матеріал. Оскільки ікона дозволяє краще пізнати єдину Істину (Бога), то вона теж наділена деякою частинкою його святості і їй теж має віддаватись належна пошана. Такий підхід також дозволяє людям, які шанують ікони відкидати звинувачення у язичництві з боку іконоборців, так як вони прославляють Бога за допомогою ікон, а не "поклоняються іконам, забуваючи про Бога".

Головним живописцем і творцем образів (ікон) у християнстві визнається Бог, який творить живі образи (прояви сущого), які жодна людина не здатна повністю відтворити - небо і землю, сонце, місяць і зірки, гори і долини, моря і річки, рослин і тварин і нарешті людину, яка створена за його образом і подобою, тобто має певні здібності (напр. здатність мислити і творити), які дозволяють їй стати набагато ближче до Бога у порівнянні з іншими його творіннями. Таким чином кожна людина з цієї точки зору - це живий прояв (образ) Бога, один з безкінечної кількості його проявів.

Ідеологія іконоборців[ред.ред. код]

Іконоборці у Візантії вважали, що ікона-ідол. Іконоборці мали своє оправдання, свою ідеологію, свій світогляд. Іконоборці говорили: "Зображаючи Христа ви богохульствуєте вдвічі. По-перше, ви намагаєтеся зобразити Божество, що в принципі неможливо. По-друге, якщо ви намагаєтеся зобразити не Божество, а тільки людину - то ви розсікаєте Христа, а це монофізитство, і його плоть людська - виходить, що ви ідолопоклонствуєте. Ви грішите, або так грішите, або сяк грішите". Що говорять на це ортодоксальні християни - Феодор Студит - ортодоксальний монах, преподобний говорить: "Ми зображаєм на іконі ні природу божественну, яка незобразима, ні природу людини, бо це дійсно ідолопоклонство, але особистість. Так ми зображаєм Спасителя". Іконоборці вважали істинним образом Христа Євхаристію, Христос спеціально обрав образом свого втілення хліб, тому що хліб не схожий на людину і тому не може викликати ідолопоклонство. Але для ортодоксальних християн Причастя не є ікона, не є образом Христа, тільки вже тому, що ми причащаємся не образом Христа, а самим Христом. Причастя не є образом Христа - це є сам Христос.

Іконоборство в історії[ред.ред. код]

Іконоборці вважали священні зображення ідолами, а культ шанування ікон — ідолопоклонництвом, посилаючись на старозавітні заповіді («не створи собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі. Не поклоняйся їм і не служи їм»).

Іконоборство - один з найбільших релігійно-політичних рухів у Візантії в VIII — початку IX століть, точніше з 726 року, направлений проти шанування ікон. В майбутньому, після поразки, багато іконоборців того часу стали прихильниками ісламу.

Ще одну хвилю іконоборства бачимо у Священній Римській імперії - Європі в XVI-XVII ст., де християни, протестуючи проти диктату тогочасного верховного священства Західної Християнської Церкви, руйнували церкви і нищили ікони (Голландія, Німеччина і т.д.).

Також деякі люди розглядають як іконоборців представників різних суспільно-політичних рухів початку XX ст., зокрема більшовиків і комуністів, оскільки вони теж руйнували церкви і нищили ікони.

Ікона є видиме невидимого, що не має образу, але тілесно зображене заради слабкостей розумінь наших. Св. Іоанн Дамаскін

Слово „ікона” — грецьке, у перекладі означає „образ”, „зображення”. Православна ікона — це особливий вид самовираження і саморозкриття сутності Церкви, в основі якої лежить боголюдський організм. З точки зору християнської догматики, ікона — свідчення того, що Син Божий став Сином Людським, що Божественне Слово отримало плоть.

Посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Візантійська імперія Історичний Портал
Орел Палеологів
Орел Палеологів
Візантійські імператори | Візантійська імперія: культурамистецтвомонети
Константинополь | Константинопольський патріархат | Фема