Корсика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Корсика
Collectivité Territoriale de Corse, Corsica
Прапор регіону Корсика
Логотип регіону Корсика
(Прапор регіону) (Герб регіону)
Розташування
Карта Франції з позначенням регіону Корсика
Адміністрація
Столиця Аяччо
Президент ради Пол Жіакоббі
Департаменти Південна Корсика
Верхня Корсика
Округи 5
Кантони 52
Комуни 360
Статистика
Площа1 8 680 км²
Населення (25-е місце)
 * 01.01.2004
(за оцінками)
272 тис.чол.
 * 08.03.1999
(за переписом)
260 тис.чол.
 * Щільність (2004) 31/км²
1 За земельним реєстром, за винятком озер, ставків і льодовиків площею більше 1 км², а також естуарій річок.
Франція

Ко́рсика (фр. Corse, від фр. corsai — «вкритий лісами») — великий острів та однойменна провінція Франції, розташована в Середземному морі біля західного берега Італії, на північ від Сардінії. Складається з адміністративних департаментів Верхня Корсика і Південна Корсика.

Спеціальний статус провінції визначає наявність регіонального парламенту (61 депутат) з правом спостереження за законотворчістю Національних зборів Франції. Столиця регіону — Аяччо.

Як і раніше, тут існує традиція вендетти.

Острів — основна база Французького іноземного легіону.

Географія Корсики[ред.ред. код]

Рельєф Корсіки

Площа регіону — 8 680 км². Корсика знаходиться приблизно за 177 км на південний схід від Рив'єри, на захід від Тоскани (85 км) на північ від Сардинії (12 км). Більш лісистий і гористий острів, його південний берег складається з високих скель (Боніфація).

Найкоротша відстань між континентальною Францією і островом Кап-Мартен в авангарді Revellata, становить 170 км, острів розташований за 85 км від італійського берега і за 28 км від острова тосканського архіпелагу (Капрая-Ізола). Рельєф гористий.

Гідрографія Корсики[ред.ред. код]

Див. також Список річок Корсики

Перебуваючи географічно в середземноморській кліматичній зоні та маючи доволі гористу місцевість — острів не обділений водними ресурсами. Численні струмки, потоки та озера поповнюють своїми водами численні річки острова, які розтинають своїми потоками прибережні скелі й впадають в Середземне море, Тірренське море та Лігурійське море.

Клімат[ред.ред. код]

Тепле та сухе літо, помірна зима, більш ніж 2700 годин сонячного світла на рік, незначна кількість дощових днів. Середньорічна температура повітря близько +20 ° C, моря +17 ° C. У січні — березні тут +14 ° C, з квітня по червень + 21 ° C, влітку на узбережжі температура повітря може досягати + 36 ° С, а температура води + 26 ° C.

Демографія Корсики[ред.ред. код]

Населення — 275 тис. осіб (2005).

Мови: французька (державна), корінне населення — корсиканці розмовляє корсиканською мовою, що вважається діалектом італійської мови.

Історія[ред.ред. код]

Багато народів залишили слід в історії Корсики. Острів по черзі належав грекам, римлянам, вандалам, візантійцям, маврам та ломбардцям, потім французам. Але почалася історія острова ще на кілька тисячоліть раніше. Вже в VI тис.років до н. е. тут з'явилося землеробство. Це сталося під час колонізації острова представниками культури Імпрессо. Культура Імпрессо або Культура кардіальної (кардіумної) кераміки названа тому що робили відбитки на кераміці раковинами молюска Cardium. Є версія, що осілі в цих місцях мореплавці перебралися сюди з Тоскани через Тірренське море. У Тоскані зустрічаються поселення зі схожою керамікою. Жили перші поселенці під склепіннями печер і займалися полюванням, риболовлею та збиранням раковин, хоча вже вміли і розводити домашніх тварин, вирощувати пшеницю. Так тривало кілька тисячоліть. Жителі острова зводили мегаліти Філітоса, які дійшли до наших днів. Цим тільки вони і відомі …

Особливо цікаві дво-триметрові менгіри, які були створені приблизно в 1500 р. до н. е. На цих менгирах вирізані людські обличчя, зброю і обладунки, барельєфи і орнаменти. Можливо, ці споруди зводилися, щоб захищати землі від нашестя на Корсику торріанскіх племен. Це теж невідомий народ. Він відноситься до культури Торре — археологічної культури, що існувала на острові Корсика. А названа культура за однойменною баштам, характерним для даної культури. Ці вежі почали споруджувати на півдні Корсики в епоху бронзового століття з 1600 р. до н. е.. Торріанці перемогли місцевих жителів, а їх кам'яних велетнів скинули з п'єдесталів, зруйнували, закопали у землю. Частина з них використовувалася навіть в якості будівельних матеріалів при спорудженні веж-Торре.

А потім хвиля за хвилею, накривали острів завойовники. Це був ласий шматочок, оскільки, крім усього іншого, мав домінуюче положення в Середземному морі, звідси можна було наглядати за величезним, одним з найважливіших у політичному та економічному житті того часу регіоном. Сюди прийшли етруски та заснували на берегах торгові пункти; пізніше Корсику підпорядкували фінікійці, потім фокейці. У V столітті корсікою оволоділи карфагеняни, але в 238 році до н. е. змушені були поступитися островом римлянам. Корсика розцвіла під владою римлян. Були побудовані 33 добре укріплених міста. Ці століття римського панування були, мабуть, найбільш спокійними в історії Корсики.

А потім почалися набіги варварів. У V столітті на Корсику неодноразово нападали вандали і до 470 року оволоділи островом. Це повністю виснажило острів. Найвеличніший візантійський полководець Велізарій звільнив острів від вандалів у 533 році, і з тих пір він поперемінно належав то Візантії, то готам, поки його не опанували в 754 році франки короля Піпіна Короткого, а потім в 850 році сарацини.

На початку XI ст. Островом вже володіли пізанці, які розділили його на безліч невеликих феодальних володінь. 1002 року корсиканці повстали проти гніту баронів і заснували на півночі представницький орган з п'ятнадцяти спадкових Капоралі, а південною частиною володіли графи Істрія, Чінарка, делла Рокка та ін. Постійна боротьба кланів, боротьба між північчю і півднем, між різними партіями та угрупованнями буде продовжуватися протягом усієї подальшого історії Корсики.

У 1300 році влада над Корсікою перейшла до Генуї, але нових правителів корсиканці визнали тільки у 1387 році, та після цього кілька разів намагалися їх вигнати з острова, (повстання під проводом Сампьетро з 1553 по 1570 рр..). За панування над Корсикою, з перемінним успіхом боролися генуезці та арагонці. Та 1729 року корсиканці знову взялися за зброю проти Генуї, яка за допомогою імператорських військ, швидко придушила повстання. У 1735 році барон Теодор Нейгоф був настільки популярний серед населення, що його проголосили королем. Але в 1738 році Нейгоф був змушений залишити Корсику ще до прибуття покликаних Генуєю на допомогу французьких військ. Але як тільки війська залишили Корсику, на острові в 1741 році знову спалахнув заколот.

Починаючи з 1752 новими заколотами керували двоє Паолі. Ще в 1764 році генерал Паскаль Паолі обмежив панування генуезців кількома приморськими містами та містом Бастією. Генуя зрозуміла, що Корсика приносить їй одні збитки, та за Компьенским трактатом 1768 поступилася ним Франції, далі за сплату Генуєю військових витрат, фактично віддала за борги. Паолі, сподіваючись на підтримку Англії, вчинив французам запеклий опір. Але коли на острові висадилося тридцятитисячне французьке військо, Паолі втік до Англії. Однак, в горах війна тривала до 1774 року. У 1793 році Паолі за допомогою англійців оволодів Бастен і Кальві, після чого 18 червня 1794 збори представників Корсики вирішило приєднатися до Великобританії. Корсика отримала свого віце-короля та свій парламент. Але французька партія отримала таку підтримку, що коли в 1796 році французи з'явилися в Ліворно, англійці були змушені залишити Корсику, що відійшла до Францією.

Корсиканський сепаратизм[ред.ред. код]

Жорсткі заходи держави, спрямовані на централізацію та асиміляцію національних меншин, самобутність та культурно-лінгвістичні особливості яких ніколи не визнавалися, дали поштовх сепаратистським рухам у Франції. Проблеми сепаратизму в наші дні, особливо гостро проявилися на Корсиці, що пояснюється сукупністю багатьох факторів — географічних, історико-культурних, етнічних, демографічних, звичайно ж, економічних. Досить сказати, що зазначений регіон довго залишався найбіднішим у Франції — дохід на душу населення в післявоєнні роки був тут приблизно на третину нижче середнього по країні.

Активувалися сепаратисти у середині 1970-их років, коли відбулися сутички між корсиканцями та французькою армією. З цього часу, корсиканці регулярно здійснюють терористичні акти на власному острові вимагаючи незалежність, погрожують влаштувати вибухи вже в самій Франції. З 1982 року Франція поступово надає Корсиці право на самостійну політику в економічній, політичній, освітній сферах, та корсиканцям цього замало. Через декілька років французький парламент проголосував за визнання Корсиканського народу, але це визнання суперечило конституції, тому рішення відмінили.

Терористичні акти на початку 1991 року відновилися, особливо у Парижі, забуті кошмари та страх, що корсиканський знак «R» стане таким самим зловісним символом насильства, як «IRA» в Ольстері чи «ETA» в Країні Басків, що розвиток подій на острові піде по сицилійському зразком. На Корсиці активізація сепаратистського руху аж ніяк не скасувала старого закону кланів, за яким продовжують жити мафіозні структури. Тут закони клану повною мірою проявляють себе в таких питаннях, як землекористування, селянське життя, власність, кровна помста за завдану образу. Клановість, насильство як метод боротьби за свої права злилися на Корсиці воєдино, створивши в результаті «вибухову суміш».

Відомі особистості[ред.ред. код]

На Корсиці у місті Аяччо, народилися Наполеон Бонапарт, співачка Alizée. Також за однією з версій на Корсиці народився Христофор Колумб. Батько французької моделі і актриси Летиції Касти родом з Корсики. Саме тут вона провела своє дитинство. Французький співак і зірка мюзиклу «Нотр-Дам де Парі» Патрік Фіорі виріс на Корсиці, а його мати за походженням — корсиканка. У 1993 році, представляючи Францію на конкурсі Євробачення, Фіорі зайняв 4 місце з піснею «Mama Corsica», присвяченої його батьківщині.

Промисловість[ред.ред. код]

Основною продукцією Корсики є вино та маслинова олія.

Кухня Корсики[ред.ред. код]

Традиційні місцеві страви відрізняються своїм смаком та ароматом, тому що джерелом для них слугує сама корсіканська природа. Прекрасні страви зі свинини, що доповнюються місцевими вином, козячий сир, в'ялені ковбаси, дари моря, фрукти і овочі складають особливості кулінарних традицій, де привілейоване місце займають каштани з оливками.

Корсиканські вина — це найвища ступінь якості. Їх виробляють у 8 регіонах острова — це апельсинові, мандаринові вина та лікери, лікер з ягід суничного дерева, мирта, каштана, та обов'язково аперитив «Cap Corse». Каштани як і багато років тому, коли Паскаль Паолі сказав своїм співвітчизникам «Поки ми маємо каштани, ми будемо мати хліб», так і сьогодні каштанове дерево і раніше цінується на острові. Смажені і сушені каштани — це ласощі, а з каштанового борошна виготовляють різні страви, більш ніж двадцяти рецептів.

Свинина з незапам'ятних часів була традиційною стравою кожного корсиканця. Зараз, використовуючи багаторічні традиції, місцеві фермери з гордістю пропонують свої вироби — сирокопчену шинку та різноманітні ковбаси. Особливим делікатесом вважається ковбаса з печінки, якою зазвичай насолоджуються взимку, підсмаживши її на вогні. Дуже популярна на острові полювання на широко поширену тут дику свиню. М'ясо цієї тварини зазвичай ретельно смажиться чи тушкується. Особливе місце в кулінарних традиціях займають також страви з молодого козеняти.

Велике кількість овець та кіз на острові дозволяє місцевим жителям виготовляти різні сири з їх молока. Тут представлено приблизно дванадцять видів різних сирів місцевого виробництва. Типовий корсиканський козячий сир має сильно виражений смак.

На Корсиці багатий вибір морепродуктів, у крамницях та ресторанах пропонують найсвіжіші дари Середземного моря — риба-скорпіон, морський лящ, сардини, морський окунь, морський їжак, кальмари, лангусти, мідії, омари. У горах і гирлах річок водиться форель та сьомга.


Посилання[ред.ред. код]

Географія Франції Це незавершена стаття з географії Франції.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.