Ліам Тьюгі (футболіст)
 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народження | 27 квітня 1933 | |||||||||||||||||||||||||||||||
| Іст-Волл, Дублін, Ірландія | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Смерть | 13 серпня 2016 (83 роки) | |||||||||||||||||||||||||||||||
| Громадянство |  Ірландія
| |||||||||||||||||||||||||||||||
| Позиція | Нападник | |||||||||||||||||||||||||||||||
| Юнацькі клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||||
194x–1951 |
Стелла Маріс Сент-Меріс Іст-Волл | |||||||||||||||||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||||
|
** Тільки на посаді головного тренера. | ||||||||||||||||||||||||||||||||
Ліам Тьюгі (27 квітня 1933 — 13 серпня 2016) — ірландський футболіст і тренер.[1][2] У 1950-х і 1960-х роках Тьюгі грав на позиції флангового лівого нападника за «Шемрок Роверс», «Ньюкасл Юнайтед» і збірну Ірландії. У 1959 році, граючи за збірну Ірландії, Тьюгі забив перший гол в історії чемпіонатів Європи. Після завершення кар'єри гравця Тьюгі став тренером і керував кількома клубами в Лізі Ірландії, включаючи Шемрок Роверс, Дандолк і Шелборн.[3]
Він також очолював збірну Ірландії. У липні 1973 року він керував командою «Шемрок Роверс ХІ», яка зіграла з Бразилією в престижному товариському матчі, а в 1980-х роках він успішно тренував збірну Ірландії U-19. Згодом він обіймав посаду футбольного директора в «Хоум Фарм», перш ніж піти на пенсію у 2002 році. У жовтні 2007 року Тьюгі разом з іншими членами команди «Шемрок Роверс», яка шість разів поспіль вигравала Кубок Ірландії у 1960-х роках, був удостоєний почесної нагороди Футбольна асоціація Ірландії.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Тьюгі народився в Іст-Воллі, робітничому районі Нортсайду Дубліна. Він був другим наймолодшим у сім'ї з шести хлопчиків. Його батько, Джеррі, помер, коли він був ще дитиною, і його та його п'ятьох братів виховувала мати, Сейді. Тьюгі грав у воротах на герлінгу за свою школу, Сент-Джозефс, і почав грати у футбол за Сент-Меріс Іст-Волл. Після закінчення школи Тьюгі спочатку працював складальником коліс для Royal Enfield, доставляв продукти та збирав дитячі коляски.[4]
Клубна кар'єра[ред. | ред. код]
Шемрок Роверс[ред. | ред. код]
У серпні 1951 року, вразивши наставників «Роверс» у матчі молодіжного Кубка Ірландії за «Сент-Мері», Тьюгі підписав контракт із «Шемрок Роверс». Незважаючи на те, що він став найкращим бомбардиром сезону у складі молодіжної команди до 21 року, і найкращим бомбардиром другої команди, в Лізі Ірландії він з'явився тільки 7 березня 1954 року на стадіоні «Гленмалур Парк».Тьюгі справив настільки сильне враження, що всього за шість місяців його обрали до складу команди Ліги Ірландії, яка мала зіграти з командою Футбольної ліги. У 21-річному віці Тьюгі привернув інтерес як «Вест Бромвіч Альбіону», так і «Астон Вілли», але він вирішив залишитися в Роверс. Під керівництвом граючого тренера Педді Коуда він згодом став помітним членом успішної команди Роверс, яку прозвали «Колтс Коуда» (Кольти Коуда). У цеї період Роверс тричі вигравав Лігу Ірландії та двічі Кубок Ірландії. Вони також дебютували в єврокубках, і в 1959 році Тьюгі забив перший із чотирьох голів за «Роверс» на цьому рівні, коли забив другий гол у виїзній поразці 3-2 протиі «Ніцци» в Кубку чемпіонів.[5][6]
3 травня 1960 року був проведений контрольний матч проти «Ньюкасл Юнайтед». Тьюгі добре показав себе в цьому матчі й Чарлі Міттен підписав із ним контракт.
Ньюкасл Юнайтед[ред. | ред. код]
До 1960 року Тьюгі, якому вже виповнилося 27 років, зустрів і одружився зі своєю дружиною Шейлою й обзавівся трьома дітьми. Він дев'ять років грав за «Роверс» за сумісництвом, а зараз працював у компанії «Guinness» на пивоварні «Сент-Джеймс Гейт» (St. James's Gate Brewery). Саме в цей період у травні 1960 року він прийняв пропозицію від «Ньюкасл Юнайтед» грати в англійській лізі на постійній основі. Він дебютував 8 серпня 1960 року і за три роки в клубі провів 42 матчі та забив 9 голів.[4]
Міжнародна кар'єра[ред. | ред. код]
З 1955 по 1965 рік Тьюгі провів 8 матчів і забив 4 голи за збірну Ірландії. Він дебютував 10 жовтня 1955 року в складі «Шемрок Роверс» у товариському матчі проти Югославії, який закінчився поразкою з рахунком 4–1.Матч був суперечливим, оскільки Югославія була комуністичною державою, і архієпископ Дубліна Джон Чарльз Маккуейд бойкотував його на знак протесту проти переслідувань католицьких чиновників під час режиму маршала Тіто.[7] Свої наступні два матчі Тьюгі зіграв, граючи за «Ньюкасл Юнайтед».
5 квітня 1959 року Тьюгі забив свій перший гол за збірну Ірландії, відкривши рахунок у матчі проти Чехословаччиною на стадіоні «Дейлімаунт Парк», який завершився перемогою з рахунком (2–0). Цей матч був «попереднім раундом» відбору на перший Кубок європейських націй, а також був першою грою Ірландії в цьому змаганні. З того часу неодноразово повідомлялося, що гол Тьюгі став першим голом, забитим на чемпіонаті Європи; однак гол Анатолія Ільїна у вересні 1958 року в матчі першого туру за збірну СРСР проти Угорщини передував удару Тьюгі.
Решта три голи Тьюгі на міжнародній арені були забиті в 1962 році. Його другий гол за збірну Ірландії був забитий у товариському матчі проти Австрії, який закінчився поразкою з рахунком 3–2. Потім він забив в обох матчах проти Ісландії під час кваліфікації до Кубка європейських націй 1964 року. Свою останню гру за збірну Ірландії Тьюгі провів 24 березня 1965 року в товариському матчі проти Бельгії.[8][9]
Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]
Шемрок Роверс[ред. | ред. код]
У 1963 році Тьюгі повернувся до «Шемрок Роверс» як тренер-гравець і допоміг клубу виграти дубль Лігу Ірландії та Кубок Ірландії. У 1964 році його призначили гравцем-тренером «Роверс» і згодом він привів команду, до складу якої входили, серед інших, Боббі Гілберт, Джонні Фуллам, Пет Данн, Френк О'Ніл, Мік Ліч і Педді Малліган, до чергової серії перемог у Кубку Ірландії між 1964 і 1969 роки. Т'юї також поповнив свою скарбничку голів у європейських змаганнях. У 1963 році під час гри на Кубку ярмарків проти «Валенсії» він забив у нічиїй 2–2. Він забив ще раз у 1965 році, в іншій грі Кубка Ярмарок проти «Реал Сарагоса», яка завершилася з рахунком 1–1. Однак кульмінація його європейських подвигів припала на 1966 рік, коли «Роверс» був близький до того, щоб вибити майбутніх переможців «Баварію» з Кубка володарів європейських кубків.
Після того, як «Баварія» зіграла внічию 1–1 на «Делімаунт Парк», голи Боббі Гілберта та Тьюгі дозволили «Роверс» відігратися з рахунку 2–0 під час виїзного матчу. «Роверс» вигравали нічию за голами на виїзді, коли пізній гол Герда Мюллера приніс Баварії перемогу з рахунком 3–2 і вихід до наступного раунду. Загалом він провів 16 матчів і забив 4 голи за «Роверс» у єврокубках.[5][6]
Влітку 1967 року Тьюгі також грав за «Роверс» і керував ними, коли вони виступали під назвою «Бостон Роверс» у лізі Об'єднаної футбольної асоціації.[10] У червні 1972 року він повернувся до «Роверс» на другий термін на посаді тренера, але 20 грудня 1973 року подав у відставку.
Дандолк[ред. | ред. код]
У 1969 році Тьюгі був призначений тренером «Дандолка», перейшовши туди з роботи в «HB Ice Cream». 16 вересня вони програли «Ліверпулю» з рахунком 10–0 у Кубку Ярмарків. Під час роботи на «Оріель Парк» він також був директором клубу. Тьюгі очолював «Дандолк» до 1972 року, привівши команду до перемоги в Кубку Лейнстера старших команд у 1971 році та в Кубку Ліги Ірландії у 1972 році.
Збірна Ірландії[ред. | ред. код]
У 1971 році Тьюгі був призначений тренером збірної Ірландії.Його перша гра на цій посаді відбулася 10 жовтня 1971 року, коли збірна Ірландії зазнала поразки на виїзді від Австрії з рахунком 0:6. Гра, відбірковий матч до чемпіонату Європи, була призначена на неділю, на наступний день після повноцінної програми чемпіонату Англії. Змушений виставити команду, що складалася переважно з гравців Ліги Ірландії, Т'юї вирішив, що це більше не повториться. Він зажадав, щоб усі майбутні матчі проводилися в середу, і протягом наступних місяців він подорожував Англією та розпочав переговори з тренерами різних команд, щоб звільнити своїх зіркових гравців для участі в майбутніх міжнародних матчах. 4 січня 1972 року, у другій грі під керівництвом Т'юї, Ірландія перемогла західнонімецьку Олімпійську збірну XI з рахунком 3:0. У червні 1972 року Т'юї повіз збірну Ірландії до Бразилії, щоб взяти участь у Кубку Незалежності Бразилії.[11] Там вони зіграли чотири здобувши переконливі перемоги над Іраном та Еквадором.
Тьюгі також очолював збірну Ірландії під час відбіркових матчів до Чемпіонату світу з футболу 1974 року. Втративши через травми Джонні Джайлса та Педді Маллігана, а також Дона Гівенса, якого не відпустив «Квінз Парк Рейнджерс», 18 жовтня 1972 року збірна Ірландії була обіграна Радянським Союзом з рахунком 2–1. Однак через місяць, Джайлс повернувся і надихнув Ірландію на перемогу над Францією з рахунком 2:1. 13 травня 1973 року поразка від радянської збірної з рахунком 0:1 фактично позбавила Ірландію шансів потрапити на чемпіонат світу.
19 травня 1973 року у матчі-відповіді проти Франції Тьюгі востаннє очолив збірну Ірландії.. Після одинадцяти ігор на чолі збірної Т'юї подав у відставку. Одночасно з керівництвом збірною Ірландії, Т'юї також керував «Шемрок Роверс» і працював регіональним менеджером з продажу морозива «HB Ice Cream». Тепер він був батьком шістьох дітей, і фінансові труднощі змусили його залишити роботу в збірної Ірландії, де він отримував лише 500 фунтів стерлінгів на рік.[9]
Збірна Ірландії U-19[ред. | ред. код]
1981 року Тьюгі повернувся до міжнародного футболу після 6 років управління Дублінським університетом і зайняв неоплачувану посаду тренера збірної Ірландії U-19. Він також керував клубом «Шелборн». Одним зі своїх помічників він призначив Браяна Керра.
Збірна Ірландія з футболу серед юнаків до 19 років кваліфікувалася на чемпіонат Європи з футболу 1982 року. Вони знову кваліфікувалися на чемпіонат Європи з футболу серед юнаків до 18 років 1983 року, де, незважаючи на те, що залишилися непереможними в групі, до якої входила переможниця чемпіонату Франція, не вийшли в наступний раунд. Під час Чемпіонату Європи 1984 року серед юнаків до 18 років Тьюгі вивів команду, у складі якої були Деніс Ірвін і Браян Муні, до півфіналу, де вони програли збірній Радянському Союзу. Зрештою вони фінішували четвертими, програвши матч за третє місце Польщі, і це дало їм право на участь у молодіжному чемпіонаті світу з футболу 1985 року. Це був найкращий результат будь-якої ірландської команди на міжнародних змаганнях, доки Керр не привів команду U-19 до перемоги на тих же змаганнях у 1998 році. У лютому 1986 року Тьюгі подав у відставку з посади тренера U-19 після того, як відчув невдоволення з боку Джека Чарльтона, головного тренера збірної команди Ірландії. Під час командної розмови в перерві Чарльтон нібито взяв на себе відповідальність і відсторонив Тьюгі .[9][12]
Статистика[ред. | ред. код]
Голи Інтерліги[ред. | ред. код]
| Дата | Опоненти | Результат | Рахунок | Турнір | Місце проведення | Відвідуваність |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 12 лютого 1956 | Гессенліга | В | 4-1 | товариський | Делімаунт Парк, Дублін | |
| 17 березня 1956 | Ірландська ліга XI | В | 1-0 | товариський | Делімаунт Парк, Дублін | 23 000 |
| 19 вересня 1956 | Футбольна ліга XI | Д | 3-3 | товариський | Делімаунт Парк, Дублін | |
| 26 вересня 1956 | Шотландська футбольна ліга XI | Л | 1-3 | товариський | Шоуфілд | 23 000 |
| 18 вересня 1957 | Шотландська футбольна ліга XI | Л | 1-5 | товариський | Делімаунт Парк, Дублін | 23 000 |
| 17 березня 1960 | Гессенліга | В | 5-2 | товариський | Делімаунт Парк, Дублін | |
| 23 вересня 1964 | Шотландська футбольна ліга XI | Д | 2-2 | товариський | Делімаунт Парк, Дублін | 25 000 |
Титули і досягнення[ред. | ред. код]
Як гравця[ред. | ред. код]
Ліга Ірландії (4): 1953–54, 1956–57, 1958–59, 1963–64
Кубок Ірландії (8): 1955, 1956, 1964, 1965, 1966, 1967, 1968, 1969
Ліга Ірландії Шилд (8): 1954–55, 1955–56, 1956–57, 1957–58, 1963–64, 1964–65, 1965–66, 1967–68
Кубок Ленстера серед старших (6): 1955, 1956, 1957, 1958, 1964, 1969
Кубок Дубліна (1): 1966–67
SWAI Особистість року (1): 1965–66
Як тренера[ред. | ред. код]
Ліга Ірландії Шилд (1): 1972
Кубок Ленстера серед старших (1): 1971
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Former Ireland player and manager Liam Tuohy has passed away aged 83. Irish Independent. 13 August 2016. Процитовано 22 August 2016.
- ↑ Liam Tuohy (1933-2016). Newcastle United F.C. 13 August 2016. Процитовано 22 August 2016.
- ↑ SHELBOURNE MANAGERS (Since 1942). Planet Shels. Процитовано 22 August 2016.
- ↑ а б Paul Kimmage. Liam Tuohy interview. Процитовано 22 August 2016.
- ↑ а б Tuohy and Shamrock Rovers history [Архівовано 1 August 2008 у Wayback Machine.]
- ↑ а б European goals for Shamrock Rovers [Архівовано 17 February 2009 у Wayback Machine.]
- ↑ Cooney, John (1999). John Charles McQuaid: Ruler of Catholic Ireland. Syracuse: Syracuse University Press. с. 310—315.
- ↑ Statistics: Republic of Ireland. Процитовано 22 August 2016.
- ↑ а б в Seán Ryan. The Boys In Green – The FAI International Story. ASIN 1851589392.
- ↑ Hannigan, Dave (31 May 2017). Summer of soccer: when Shamrock Rovers conquered America. The Irish Times. Процитовано 9 December 2021.
- ↑ The Boys in Green from Brazil: Eusebio, Iran and Ireland at 'the Minicopa'. The 42. 28 March 2020. Процитовано 10 March 2021.
- ↑ The 1998 European U-18 Championships - The story of Ireland's second major tournament victory (!). iol.ie. Процитовано 22 August 2016.
Література[ред. | ред. код]
- Книга ірландських бомбардирів Шона Райана та Стівена Берка, 1987 рік
| |||||
