Чемпіонат Європи з футболу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чемпіонат Європи з футболу
UEFA European Football Championship
Засновано 1960
Регіон Європа
Конфедерація УЄФА
Кількість команд 53 (кваліфікація)
24 (фінальний турнір)
Поточний чемпіон Іспанія Іспанія
(третя перемога)
Найбільше перемог Іспанія Іспанія
Німеччина Німеччина
(по 3 перемоги)
Сайт Офіційний сайт
Soccerball current event.svg Поточний розіграш

Чемпіона́т Євро́пи з футбо́лу (англ. UEFA European Football Championship) — найпрестижніша континентальна першість світу, головне змагання національних збірних, що відбувається під патронатом УЄФА кожні 4 роки, починаючи з 1960 року, і чергується з Чемпіонатом світу. До 1968 року ЧЄ мав назву «Кубок європейських націй».

Фінальні турніри чемпіонатів Європи відбуваються раз на 4 роки, однак разом із відбірковим турніром і паузою між відбірковим і фінальним турніром він триває майже 2 роки. У відбіркових змаганнях до чемпіонату Європи 2012 року брала участь 51 команда. У фінальному турнірі, що відбувається раз на 4 роки протягом місяця в заздалегідь обраній країні-господарці чемпіонату, беруть участь 16 команд: 15 (або 14) команд, що вибороли таке право за підсумками відбіркового турніру, і збірна (-і) країни-господарки (2000, 2008 та 2012 року господарками чемпіонату були 2 країни). З 2016 року у фінальному турнірі чемпіонату Європи з футболу братимуть участь 24 команди.

Останній наразі чемпіонат відбувався з 8 червня до 1 липня 2012 року в Україні та Польщі.

Жіночий ЧЄ з футболу відбувся вперше 1984 року, починаючи з 1997 року відбувається раз на 4 роки.

Історія[ред.ред. код]

Створення УЄФА[ред.ред. код]

Анрі Делоне

Уперше ідею проведення турніру для європейських національних збірних висунув колишній генеральний секретар французької футбольної федерації Анрі Делоне на одній із нарад ФІФА. Але ідея не знайшла підтримки, оскільки було багато проблем із організації чемпіонатів світу, але головна причина відхилення ідеї полягала у відсутності європейської регіональної конфедерації.

Однак ідея Делоне знайшла чимало прибічників, найактивнішим серед яких був Отторіно Барассі — генеральний секретар, а пізніше й президент італійської федерації футболу. 1951 року Барассі запропонував ФІФА проект європейського чемпіонату, в основу якого було покладено кубковий принцип. Півфінали та фінали, як передбачав Барассі, мали відбуватися в одній країні. Але керівництво ФІФА не прийняло цей документ.

Переломний момент в історії створення чемпіонату Європи відбувся 27 травня 1952 року на зборах у Цюриху, де зустрілися Делоне, Барассі та генеральний секретар Бельгійського королівського футбольного союзу Жозе Краай. Вони обговорили питання створення Європейського футбольного союзу. За рік у Парижі на зборах 20 представників національних футбольних федерацій затвердили комітет із підготовки установчої конференції Європейського футбольного союзу. Конференція під головуванням Барассі відбулася 15 червня 1954 року в Базелі. У ній узяли участь представники 23 європейських країн. На цій нараді було ухвалено рішення про створення Європейського союзу футбольних асоціацій (УЕФА), було обрано його перший виконавчий комітет у складі: Йозеф Ґере, Джордж Ґрем, Анрі Делоне, Жозе Краай, Еббе Шварц, Ґустав Шебеш. Тиждень потому виконавчий комітет обрав першого президента УЄФА. Ним став голова данського футбольного союзу Еббе Шварц. Віце-президентом було затверджено Йозефа Ґере, генеральним секретарем — Анрі Делоне.

Перший чемпіонат[ред.ред. код]

На зборах у жовтні 1954 року в Копенгагені було вирішено почати підготовку до першого чемпіонату Європи. Анрі Делоне, Жозе Краай і Джордж Ґрем мали підготувати пропозиції з проведення першого континентального турніру для національних збірних команд до першого конгресу УЄФА, що мав відбутися в березні 1955 року у Відні.

У Відні після виступу Жозе Краая, що ознайомив конгрес із ідеєю проведення Європейської першості, стало зрозуміло, що першість Європи мала стати кваліфікаційною стадією світових чемпіонатів. Але ця ідея не знайшла підтримки в учасників конгресу. Отторіно Барассі та Михайло Андрейєвич аргументували незгоду з даним проектом тим, що він ставить під загрозу проведення регіональних змагань у Європі та позбавляє багато національних команд можливості виступити у двох турнірах. Після завершення дискусій конгрес запропонував виконкому підготувати новий проект і представити його за рік.

На конгресі УЄФА в червні 1956 року, проведеному в Лісабоні, було затверджено новий склад комісії для розробки проекту, до неї ввійшли: П'єр Делоне, Ґустав Шебеш, Альфред Фрей, Агустин Пухоль, Константин Константарас і Лешек-Юліуш Рильські. Комисія обрала кубковий варіант турніру та розробила часови́й план. Кваліфікаційні матчі слід було провести із серпня 1958 року до березня 1959 року, 1/8 фіналу — з квітня до жовтня 1959 року, 1/4 фіналу — з листопада 1959 року до травня 1960 року, а заключний фінальний турнір чотирьох найкращих команд організувати між 15 червня та 15 липня 1960 року в одній країні. Комісія закінчила свою роботу 1957 року.

На засіданні виконкому УЄФА 27 березня 1957 року в Кельні було висунуто проект під назвою «Кубок Європейських чемпіонів». Після обговорення проекту президент УЄФА Еббе Шварц опублікував у першому офіційному бюлетені УЄФА свій схвальний відгук про проект. Але на конгресі 28 червня 1957 року в Копенгагені не все пройшло так гладко. Із 27 учасників конгресу за проведення Європейського чемпіонату проголосовало 15. Проти проведення виступали Бельгія, Італія, Нідерланди, ФРН й усі британські делегації.

4 червня 1958 року відбулася ще одна спроба не допустити проведення Кубку європейських націй 1960 року, що була здійснена делегаціями Великої Британії та ФРН. Делегації знов дискутували про доцільність проведення турніру, але після голосування, підсумок якого 15 на користь чемпіонату Європи, 7 — проти, було вирішено провести чемпіонат.

6 червня 1958 року в залі «Клуб мандрівників» готелю Стокгольма «Форест» відбулося жеребкування першого кола Кубку європейських націй.

Історія чемпіонатів[ред.ред. код]

Перший фінал відбувся в Парижі між СРСР і Югославією 1960 року. Перемогла збірна СРСР, забивши переможний м'яч у додатковий час.

1968 року було змінено назву турніру, Національний Європейський кубок став називатися Європейський чемпіонат із футболу УЄФА, а також було змінено формат проведення відбіркового турніру. У 8 групах кожна команда грала з кожною двічі, збірні, що посіли перше місце, потрапляли до чвертьфіналу. Післяматчевих пенальті за нічийного результату тоді не було, й Італія змогла потрапити до фіналу завдяки жеребу.

1972 року за нічийного результату жереб замінили післяматчевими пенальті.

1980 року УЄФА ввела новий формат чемпіонату. Тепер замість 4 збірних у фінальній частині брали участь 8 команд, уперше країна — господар отримувала місце у фінальній частині автоматично. Ці команди розбивалися на 2 групи, кожна збірна грала з кожною, після чого переможці групи потрапляли до фіналу.

1984 року формат турніру було дещо змінено, тепер 2 найкращі збірні виходили з групи й потрапляли до півфіналів. Матч за третє місце було скасовано.

1992 року турнір відбувався під час політичної нестабільності в Європі. Збірну Югославії, що потрапила до фінальної частини чемпіонату, було знято з турніру перед самим початком через санкції проти цієї країни. Збірна Данії, замінивши Югославію, змогла виграти чемпіонат, перегравши у фіналі Німеччину 2:0. Команду СРСР, що перемогла у своїй відбірковій групі, замінила команда СНД.

На чемпіонаті 1996 року було введено новий формат турніру. Тепер 16 збірних розбивалися на 4 групи, команди, що посіли 1-і та 2-і місця, потрапляли до чвертьфіналу. Введено правило золотого голу.

2000 року вперше чемпіонат Європи приймали одразу 2 країни — Бельгія та Нідерланди.

2004 року замість «золотого голу» ввели правило «срібного голу».

2008 року правило срібного голу скасовано.

Змагання[ред.ред. код]

До 1980 року лише 4 команди брали участь у фінальній частині турніру, з 1980 до 1996 року — 8 збірних, з 1996 року — 16 збірних, а 2016 року у фінальній частині чемпіонату вперше візьмуть участь 24 команди. Команди, що беруть участь у фінальній частині турніру, визначаються через серію кваліфікаційних ігор: до 1968 року команди визначалися в домашніх і виїзних іграх між собою, починаючи з 1968 року збірні проходили кваліфікацію спочатку у відбіркових групах, згодом у плей-офф (переможці груп грали між собою; стадія 1/4 фіналу), перш ніж потрапити до фінальної частини. До 1980 року місце проведення турніру обирали серед країн, що пройшли відбірковий турнір і потрапили до фінальної частини чемпіонату. Після розширення учасників (1980 рік) у фінальній частині чемпіонату команда-господарка автоматично потрапляла до фінальної частини. За всю історію 12 країн приймали чемпіонат Європи, причому три з них двічі (Італія, Франція та Бельгія), а з урахуванням майбутнього турніру 2016 року, Франція стане триразовою господаркою першості Європи.

Кубок[ред.ред. код]

Докладніше: Кубок Анрі Делоне

Кубок Анрі Делоне, що його отримує чемпіон Європи, названо так на честь Анрі Делоне, першого генерального секретаря УЄФА, що вперше запропонував проведення Європейської першості з футболу, але помер 1955 року — за 5 років до першого чемпіонату Європи. Його син, П'єр Делоне, був відповідальним за створення трофею. Кубок було створено паризьким ювеліром Мішелем Шобійоном (фр. Michel Chobillon). Починаючи з першого в історії турніру, чемпіон нагороджувався кубком Анрі Делоне та зберігав його 4 роки, до наступного чемпіонату Європи.

Для чемпіонату 2008 року кубок було дещо змінено: він став на 18 сантиметрів вище й на 2 кг важче.

Формат турніру[ред.ред. код]

Кваліфікація[ред.ред. код]

Відбіркові, або кваліфікаційні, змагання відбуваються для того, щоб зменшити кількість учасників і відібрати найсильніших для участі у фінальному турнірі. Кваліфікаційний раунд починається після завершення чемпіонату світу та триває два роки до фінальної частини чемпіонату. Групи формуються методом жеребкування комітетом УЄФА, з використанням посіву команд. Посів відбувається на основі кваліфікаційного раунду до чемпіонату світу та за попереднім чемпіонатом Європи. Формування рангу команди йде за таким принципом: кількість очок, отриманих за матчі команди, діляться на кількість матчів, вираховується середня кількість очок за матч, а у разі, якщо команда приймала один або два попередні турніри, використовуються результати останнього кваліфікаційного змагання. Якщо дві команди мають однакову середню кількість очок за матч, тоді комітет визначає їх позиції в ранзі, виходячи з таких принципів:

  1. Коефіцієнт зіграних матчів.
  2. Середня різниця голів в одному матчі.
  3. Середня результативність матчів.
  4. Средняя результативність виїзних матчів.
  5. Жеребкування.

Кваліфікаційний етап відбувається за груповим форматом, а визначення складу груп — шляхом жеребкування команд із посівних урн. Жеребкування відбувається після кваліфікаційного етапу до чемпіонату світу. У кваліфікаційному раунді до чемпіонату Європи 2012 року боротьба велась у 9 групах (6 груп по 6 команд і ще 3 групи по 5 команд).

Кваліфікаційна група — своєрідна ліга, де є одна чи дві команди з великим рейтингом. Кожна команда грає з кожною вдома та на виїзді, борючись за вихід до фінальної частини. Очки розподіляються за таким принципом: 3 за перемогу, 1 за нічию та 0 за поразку. Після всіх зіграних матчів визначається переможець групи. Переможці груп виходять до фінальної частини. Якщо у двох і більше команд однакова кількість очок, то застосовується такий критерій для визначення кращої:

  1. Найбільша кількість очок, зароблених в іграх між відповідними командами.
  2. Різниця голів у матчах двох відповідних команд.
  3. Кількість голів, забитих у матчах двох відповідних команд.
  4. Кількість голів, забитих на виїзді в матчах двох відповідних команд.
  5. Різниця м'ячів в усіх матчах відповідних команд у груповому етапі.
  6. Кількість голів, забитих в усіх матчах відповідних команд у груповому етапі.
  7. Кількість голів, забитих на виїзді в усіх матчах відповідних команд у груповому етапі.
  8. Рейтинг Fair play.
  9. Жеребкування.

Друге місце трактувалося по-різному під час різних відбіркових турнірів. Так, у відборі на чемпіонат 2012 року, як й у відборах на чемпіонати 2000, 2004 років, команди, що стали другими, грали стикові матчі. У відборах на чемпіонати 2000 та 2012 років найкраща з других команд (Португалія та Швеція відповідно) автоматично потрапляла до фінальної частини.

У відборі на чемпіонат 2008 року усі, хто посідав другі місця, автоматично кваліфікувалися до фінальної частини.

1996 року шість найкращих команд, що посіли другі місця, потрапляли до фінальної частини. Дві найгірші команди, що посіли другі місця, грали стикові матчі (ними стали Ірландія та Нідерланди, між якими було проведено додатковий матч, що виграли Нідерланди, які й потрапили до фінальної частини чемпіонату 1996 року).

Важлива примітка: якщо дві команди в особистому матчі борються за друге місце у групі, а їх кількість очок і різниця голів перед матчем були рівними, то в разі нічиєї призначається додатковий час. У разі нічиєї в додатковий час усе вирішує серія пенальті.

За усю історію 57 різних збірних брали участь у відбіркових змаганнях. Це усі нинішні країни-члени УЄФА (загалом 53 країни), а також СРСР, Чехословаччина, Югославія та НДР. Збірна СНД не брала участь у відбіркових змаганнях, вона почала відразу грати у фінальній частині чемпіонату 1992 року. У відбірковому турнірі до чемпіонату 2004 року Югославія почала кваліфікацію як Югославія, а закінчила як Сербія та Чорногорія.

Рік Розігруваних місць Команд у відборі Команд на місце
1960 4 17 4,25
1964 4 28 7
1968 4 31 7,75
1972 4 32 8
1976 4 32 8
1980 7 31 4,43
1984 7 32 4,57
1988 7 32 4,57
1992 7 33 4,71
1996 15 47 3,13
2000 14 49 3,5
2004 15 50 3,33
2008 14 50 3,57
2012 14 51 3,64

Фінальний турнір[ред.ред. код]

16 збірних, що пройшли кваліфікаційний раунд, розбиваються на 4 групи по 4 команди в кожній. Жеребкування груп проводить адміністрація УЄФА, також використовуючи посів.

У 4 групах збірні грають за форматом ліги, тобто команди грають зі своїми суперниками у групі по одному разу. Використовується та ж система нарахування очок (3 за перемогу, 1 за нічию, 0 за поразку). Час проведення матчів у групі може бути різним, але 2 останні матчі мають відбуватися паралельно. Команди, що посіли перші та другі місця у групах, потрапляють до 1/4 фіналу, де грають матч на виліт, причому команди, що посіли перші місця у групах, грають із командами, що посіли другі місця з інших груп. Переможці 1/4 фіналу проходять до півфіналу. Переможці півфіналу грають фінальний матч. Півфіналісти, що програли, нагороджуються бронзовими медалями (до 1984 року проводився матч за третє місце). Переможець фіналу стає чемпіоном і нагороджується золотими медалями. Команда, що програла, нагороджується срібними медалями. Якщо в матчах на виліт після основного часу матчу рахунок рівний, тоді призначається додатковий час, якщо й він не виявив переможця, відбувається серія пенальті.

На Євро 2016 буде застосовано той же формат змагань, що й на чемпіонатах світу 1986, 1990 та 1994 років відповідно[1].

Нижче представлено застосовувану в різні роки систему змагань

Рік Команд 1-й етап 2-й етап
1960 4 Плей-офф
1964 4 Плей-офф
1968 4 Плей-офф
1972 4 Плей-офф
1976 4 Плей-офф
1980 8 2 групи по 4 команди 2 команди, що посіли 1-еі місця у групах, грали у фіналі
1984 8 2 групи по 4 команди 4 команди, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
1988 8 2 групи по 4 команди 4 команди, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
1992 8 2 групи по 4 команди 4 команди, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
1996 16 4 групи по 4 команди 8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
2000 16 4 групи по 4 команди 8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
2004 16 4 групи по 4 команди 8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
2008 16 4 групи по 4 команди 8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
2012 16 4 групи по 4 команди 8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
2016 24 6 груп по 4 команди 12 команд, що посіли у групах 1-2 місця, та 4 найкращі команди, що посіли 3-і місця

Досягнення[ред.ред. код]

Найкращі збірні[ред.ред. код]

Нижче надано результати фінальних матчів і матчів за третє місце на кожному чемпіонаті

Рік Місце проведення Фінальний матч Матч за третє місце
Чемпіон Рахунок Фіналіст Третє місце Рахунок Четверте місце
1960 Франція Франція СРСР
СРСР
2:1
додатковий час
Югославія
Югославія
Чехословаччина
Чехословаччина
2:0 Франція
Франція
1964 size Іспанія size Іспанія 2:1 СРСР
СРСР
Угорщина
Угорщина
3:1
додатковий час
Данія
Данія
1968 Італія Італія Італія
Італія
1:1
перегравання
2:0
Югославія
Югославія
Англія
Англія
2:0 СРСР
СРСР
1972 Бельгія Бельгія Німеччина
ФРН
3:0 СРСР
СРСР
Бельгія
Бельгія
2:1 Угорщина
Угорщина
1976 Югославія Югославія Чехословаччина
Чехословаччина
2:2
по пенальті
(5:3)
Німеччина
ФРН
Нідерланди
Нідерланди
3:2
додатковий час
Югославія
Югославія
1980
Італія Італія Німеччина
ФРН
2:1 Бельгія
Бельгія
Чехословаччина
Чехословаччина
1:1
по пенальті
(9:8)
Італія
Італія
Рік Місце проведення Фінальна гра Програлі півфіналісти(1)
Чемпіон Рахунок Фіналіст Проти чемпіона Проти фіналіста
1984 Франція Франція Франція
Франція
2:0 Іспанія
Іспанія
Португалія
Португалія
Данія
Данія
1988 Німеччина ФРН Нідерланди
Нідерланди
2:0 СРСР
СРСР
Німеччина
ФРН
Італія
Італія
1992 Швеція Швеція Данія
Данія
2:0 Німеччина
Німеччина
Нідерланди
Нідерланди
Швеція
Швеція
1996 Англія Англія Німеччина
Німеччина
2:1
золотий гол
Чехія
Чехія
Англія
Англія
Франція
Франція
2000 Бельгія Бельгія/
Нідерланди Нідерланди
Франція
Франція
2:1
золотий гол
Італія
Італія
Португалія
Португалія
Нідерланди
Нідерланди
2004 Португалія Португалія Греція
Греція
1:0 Португалія
Португалія
Чехія
Чехія
Нідерланди
Нідерланди
2008 Австрія Австрія/
Швейцарія Швейцарія
Іспанія
Іспанія
1:0 Німеччина
Німеччина
Росія
Росія
Туреччина
Туреччина
2012
Польща Польща/
Україна Україна
Іспанія
Іспанія
4:0 Італія
Італія
Португалія
Португалія
Німеччина
Німеччина
2016
Франція Франція
1 З 1984 року матч за третє місце не проводиться
Найкращі результати збірних на чемпіонатах Європи

18 збірних грали в півфіналі, 12 збірних доходили до фінального матчу, і 9 команд ставали чемпіонами.

Найтитулованіша збірна — Німеччина, вона вигравала чемпіонат тричі і ще тричі була фіналістом, на другому місці йде Іспанія, вона вигравала чемпіонат тричі й одного разу була фіналістом. Замикає трійку найкращих Франція, двічі вона ставала чемпіоном.

Три з дев'яти команд, що перемагали на чемпіонаті Європи, домагалися цього як господарі турніру. Збірні серед тих, що вигравали чемпіонат Європи, але не мали успіху на своїй рідній землі, — Німеччина та Нідерланди. Збірна Італії здобувала звання чемпіона лише на «домашньому» чемпіонаті Європи. Інші команди, що не ставали чемпіонами, нерідко домагалися на «домашніх» чемпіонатах своїх найкращих результатів в історії (Швеція 1992 — півфінал, Португалія 2004 — друге місце).

Зірочкою (*) позначено результати команд на домашніх чемпіонатах.

Команда Чемпіони Друге місце
Третє місце до 1984 року, півфінал від 1984 року
Четверте місце до 1984 року
Німеччина Німеччина 3 (1972, 1980, 1996) 3 (1976, 1992, 2008) 2 (1988*, 2012) -
Іспанія Іспанія 3 (1964*, 2008, 2012) 1 (1984) - -
Франція Франція 2 (1984*, 2000) - 1 (1996) 1 (1960*)
СРСР СРСР 1 (1960) 3 (1964, 1972, 1988) - 1 (1968)
Італія Італія 1 (1968*) 2 (2000, 2012) 1 (1988) 1 (1980*)
Нідерланди Нідерланди 1 (1988) - 4 (1976, 1992, 2000*, 2004) -
Чехословаччина Чехословаччина 1 (1976) - 2 (1960, 1980) -
Данія Данія 1 (1992) - 1 (1984) 1 (1964)
Греція Греція 1 (2004) - - -
Югославія Югославія - 2 (1960, 1968) - 1 (1976*)
Португалія Португалія - 1 (2004*) 3 (1984, 2000, 2012) -
Бельгія Бельгія - 1 (1980) 1 (1972*) -
Чехія Чехія - 1 (1996) 1 (2004) -
Англія Англія - - 2 (1968, 1996*) -
Росія Росія - - 1 (2008) -
Угорщина Угорщина - - 1 (1964) 1 (1972)
Швеція Швеція - - 1 (1992*) -
Туреччина Туреччина - - 1 (2008) -

Загалом 27 різних збірних брали участь у фінальній частині у 12 чемпіонатах Європи (2011).

Участі Ігри Перемога Нічия Поразка Очки М'ячі Збірна
10 38 19 10 9 67 55-39 Німеччина ФРН,

Німеччина

9 27 11 5 11 38 31-36 СРСР СРСР

СНД СНД

Росія Росія

8 32 17 8 7 59 55-32 НідерландиНідерланди
8 30 13 9 8 48 38-31 Іспанія Іспанія
7 29 14 7 7 49 46-34 Франція Франція
7 27 11 12 4 45 27-18 Італія Італія
7 25 11 5 9 38 36-32 Чехословаччина Чехословаччина

Чехія Чехія

7 23 7 7 9 28 31-28 Англія Англія
7 24 6 6 12 24 26-38 Данія Данія
5 23 12 4 7 40 34-22 Португалія Португалія
5 14 3 2 9 11 22-39
Югославія Югославія

Сербія і Чорногорія Сербія та Чорногорія

Сербія Сербія

4 14 4 5 5 17 19-16 Швеція Швеція
4 12 4 2 6 14 13-20 Бельгія Бельгія
4 13 1 4 8 7 8-17 Румунія Румунія
3 11 5 3 3 18 14-13 Хорватія Хорватія
3 12 4 2 6 14 9-13 Греція Греція
3 12 3 2 7 11 11-18 Туреччина Туреччина
3 9 1 2 6 5 5-13 Швейцарія Швейцарія
2 6 2 1 3 7 4-5 Шотландія Шотландія
2 6 1 1 4 4 4-13 Болгарія Болгарія
2 4 1 0 3 3 5-6 Угорщина Угорщина
1 3 1 1 1 4 2-2 Ірландія Ірландія
1 3 1 1 1 4 1-1 Норвегія Норвегія
1 3 0 2 1 2 4-5 Словенія Словенія
1 3 0 1 2 1 1-3 Австрія Австрія
1 3 0 1 2 1 1-4 Польща Польща
1 3 0 1 2 1 1-5 Латвія Латвія

Цікавий той факт, що на кожному чемпіонаті Європи виступала хоча б одна нова команда.

Чемпіонат Нові команди
1960 Франція Франція Франція Франція, СРСР СРСР, Югославія Югославія, Чехословаччина Чехословаччина
1964 Іспанія Іспанія Іспанія Іспанія, Данія Данія, Угорщина Угорщина
1968 Італія Італія Італія Італія, Англія Англія
1972 Бельгія Бельгія Бельгія Бельгія, Німеччина Німеччина
1976 Югославія Югославія Нідерланди Нідерланди
1980 Італія Італія Греція Греція
1984 Франція Франція Португалія Португалія, Румунія Румунія
1988 Німеччина Німеччина ФРН Ірландія Ірландія
1992 Швеція Швеція Швеція Швеція, Шотландія Шотландія, СНД СНД
1996 Англія Англія Чехія Чехія, Туреччина Туреччина, Росія Росія, Хорватія Хорватія, Швейцарія Швейцарія, Болгарія Болгарія
2000 Бельгія Бельгія / Нідерланди Нідерланди Норвегія Норвегія, Словенія Словенія
2004 Португалія Португалія Латвія Латвія
2008 Австрія Австрія / Швейцарія Швейцарія Австрія Австрія, Польща Польща
2012 Україна Україна / Польща Польща Україна Україна

Статистика[ред.ред. код]

  • Збірні Іспанії, Італії та Франції свою першу перемогу на чемпіонаті здобули на «домашньому» чемпіонаті.
  • За усю історію 3 збірні мали звання чемпіона Європи та чемпіона світу (ФРН, Франції й Іспанії), і якщо збірній Франції звання європейських чемпіонів прийшло за 2 роки, то збірні ФРН й Іспанії ставали чемпіонами світу у званні чемпіонів Європи.
  • Майже усі збірні, що ставали чемпіонами, «провалювались» наступного чемпіонату. Винятком ставали лише збірні СРСР 1964, ФРН 1976 та Нідерландів 1992 року.
  • Своєю поразкою у фіналі Євро-2008 збірна Німеччини за кількістю таких невдач наздогнала збірну СРСР (невдачі 1964, 1972 та 1988 року) та випередила збірну Югославії (невдачі 1960 та 1968 року).

Найкращі бомбардири на чемпіонатах Європи[ред.ред. код]

9 м'ячів
7 м'ячів
6 м'ячів
5 м'ячів
4 м'ячі

Майбутнє[ред.ред. код]

18 квітня 2007 року УЄФА ухвалило рішення про проведення Євро 2012 у двох країнах. Європейський чемпіонат прийняли Польща й Україна. Претендентами були також Хорватія/Угорщина й Італія.

28 травня 2010 року на виконкомі УЄФА було ухвалено рішення про проведення Євро 2016 у Франції.

2014 року буде обрано місце проведення Чемпіонату Європи 2020 року. У списку кандидатів фігурують спільні заявки Чехії та Словаччини; Шотландії, Ірландії та Вельсу; Грузії, Вірменії й Азербайджану; Болгарії та Румунії, а також одиночні заявки Росії та Туреччини.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]