Чемпіонат Європи з футболу

Чемпіонат Європи з футболу
UEFA European Football Championship

Засновано	1960
Регіон	Європа
Конфедерація	УЄФА
Число команд	16 (фінал)
Поточний чемпіон	Іспанія (2 титули)
Сезон	2008
Найбільше перемог	Німеччина (3 титули)
Сайт	www.uefa.com
2012

Чемпіона́т Євро́пи з футбо́лу (англ. UEFA European Football Championship) — головне змагання національних збірних, що відбувається під патронатом УЄФА кожні 4 роки, починаючи з 1960 року, і чергується з Чемпіонатом світу. До 1968 року ЧЄ мав назву «Кубок європейських націй».

Фінальні турніри чемпіонатів Європи відбуваються раз на 4 роки, однак разом із відбірковим турніром і паузою між відбірковим і фінальним турніром він триває майже 2 роки. У відбіркових змаганнях до чемпіонату Європи 2012 року брала участь 51 команда. У фінальному турнірі, що відбувається раз на 4 роки протягом місяця в заздалегідь обраній країні-господарці чемпіонату, беруть участь 16 команд: 15 (або 14) команд, що вибороли таке право за підсумками відбіркового турніру, і збірна (-і) країни-господарки (2000, 2008 та 2012 року господарками чемпіонату були 2 країни). З 2016 року у фінальному турнірі чемпіонату Європи з футболу братимуть участь 24 команди.

Останній наразі чемпіонат відбувався з 7 до 29 червня 2008 року в Австрії та Швейцарії.

Жіночий ЧЄ з футболу відбувся вперше 1984 року, починаючи з 1997 року відбувається раз на 4 роки.

Змагання

До 1980 року лише 4 команди брали участь у фінальній частині турніру, з 1980 до 1996 року — 8 збірних, з 1996 року — 16 збірних, а 2016 року у фінальній частині чемпіонату вперше візьмуть участь 24 команди. Команди, що беруть участь у фінальній частині турніру, визначаються через серію кваліфікаційних ігор: до 1968 року команди визначалися в домашніх і виїзних іграх між собою, починаючи з 1968 року збірні проходили кваліфікацію спочатку у відбіркових групах, згодом у плей-офф (переможці груп грали між собою; стадія 1/4 фіналу), перш ніж потрапити до фінальної частини. До 1980 року місце проведення турніру обирали серед країн, що пройшли відбірковий турнір і потрапили до фінальної частини чемпіонату. Після розширення учасників (1980 рік) у фінальній частині чемпіонату команда-господарка автоматично потрапляла до фінальної частини. За всю історію 12 країн приймали чемпіонат Європи, причому три з них двічі (Італія, Франція та Бельгія), а з урахуванням майбутнього турніру 2016 року, Франція стане триразовою господаркою першості Європи.

Кубок

Кубок Анрі Делоне, що його отримує чемпіон Європи, названо так на честь Анрі Делоне, першого генерального секретаря УЄФА, що вперше запропонував проведення Європейської першості з футболу, але помер 1955 року — за 5 років до першого чемпіонату Європи. Його син, П'єр Делоне, був відповідальним за створення трофею. Кубок було створено паризьким ювеліром Мішелем Шобійоном (фр. Michel Chobillon). Починаючи з першого в історії турніру, чемпіон нагороджувався кубком Анрі Делоне та зберігав його 4 роки, до наступного чемпіонату Європи.

Для чемпіонату 2008 року кубок було дещо змінено: він став на 18 сантиметрів вище й на 2 кг важче.

Історія

Створення УЄФА

Уперше ідею проведення турніру для європейських національних збірних висунув колишній генеральний секретар французької футбольної федерації Анрі Делоне на одній із нарад ФІФА. Але ідея не знайшла підтримки, оскільки було багато проблем із організації чемпіонатів світу, але головна причина відхилення ідеї полягала у відсутності європейської регіональної конфедерації.

Однак ідея Делоне знайшла чимало прибічників, найактивнішим серед яких був Отторіно Барассі — генеральний секретар, а пізніше й президент італійської федерації футболу. 1951 року Барассі запропонував ФІФА проект європейського чемпіонату, в основу якого було покладено кубковий принцип. Півфінали та фінали, як передбачав Барассі, мали відбуватися в одній країні. Але керівництво ФІФА не прийняло цей документ.

Переломний момент в історії створення чемпіонату Європи відбувся 27 травня 1952 року на зборах у Цюриху, де зустрілися Делоне, Барассі та генеральний секретар Бельгійського королівського футбольного союзу Жозе Краай. Вони обговорили питання створення Європейського футбольного союзу. За рік у Парижі на зборах 20 представників національних футбольних федерацій затвердили комітет із підготовки установчої конференції Європейського футбольного союзу. Конференція під головуванням Барассі відбулася 15 червня 1954 року в Базелі. У ній узяли участь представники 23 європейських країн. На цій нараді було ухвалено рішення про створення Європейського союзу футбольних асоціацій (УЕФА), було обрано його перший виконавчий комітет у складі: Йозеф Ґере, Джордж Ґрем, Анрі Делоне, Жозе Краай, Еббе Шварц, Ґустав Шебеш. Тиждень потому виконавчий комітет обрав першого президента УЄФА. Ним став голова данського футбольного союзу Еббе Шварц. Віце-президентом було затверджено Йозефа Ґере, генеральним секретарем — Анрі Делоне.

Перший чемпіонат

На зборах у жовтні 1954 року в Копенгагені було вирішено почати підготовку до першого чемпіонату Європи. Анрі Делоне, Жозе Краай і Джордж Ґрем мали підготувати пропозиції з проведення першого континентального турніру для національних збірних команд до першого конгресу УЄФА, що мав відбутися в березні 1955 року у Відні.

У Відні після виступу Жозе Краая, що ознайомив конгрес із ідеєю проведення Європейської першості, стало зрозуміло, що першість Європи мала стати кваліфікаційною стадією світових чемпіонатів. Але ця ідея не знайшла підтримки в учасників конгресу. Отторіно Барассі та Михайло Андрейєвич аргументували незгоду з даним проектом тим, що він ставить під загрозу проведення регіональних змагань у Європі та позбавляє багато національних команд можливості виступити у двох турнірах. Після завершення дискусій конгрес запропонував виконкому підготувати новий проект і представити його за рік.

На конгресі УЄФА в червні 1956 року, проведеному в Лісабоні, було затверджено новий склад комісії для розробки проекту, до неї ввійшли: П'єр Делоне, Ґустав Шебеш, Альфред Фрей, Агустин Пухоль, Константин Константарас і Лешек-Юліуш Рильські. Комисія обрала кубковий варіант турніру та розробила часови́й план. Кваліфікаційні матчі слід було провести із серпня 1958 року до березня 1959 року, 1/8 фіналу — з квітня до жовтня 1959 року, 1/4 фіналу — з листопада 1959 року до травня 1960 року, а заключний фінальний турнір чотирьох найкращих команд організувати між 15 червня та 15 липня 1960 року в одній країні. Комісія закінчила свою роботу 1957 року.

На засіданні виконкому УЄФА 27 березня 1957 року в Кельні було висунуто проект під назвою «Кубок Європейських чемпіонів». Після обговорення проекту президент УЄФА Еббе Шварц опублікував у першому офіційному бюлетені УЄФА свій схвальний відгук про проект. Але на конгресі 28 червня 1957 року в Копенгагені не все пройшло так гладко. Із 27 учасників конгресу за проведення Європейського чемпіонату проголосовало 15. Проти проведення виступали Бельгія, Італія, Нідерланди, ФРН й усі британські делегації.

4 червня 1958 року відбулася ще одна спроба не допустити проведення Кубку європейських націй 1960 року, що була здійснена делегаціями Великої Британії та ФРН. Делегації знов дискутували про доцільність проведення турніру, але після голосування, підсумок якого 15 на користь чемпіонату Європи, 7 — проти, було вирішено провести чемпіонат.

6 червня 1958 року в залі «Клуб мандрівників» готелю Стокгольма «Форест» відбулося жеребкування першого кола Кубку європейських націй.

Історія чемпіонатів

Перший фінал відбувся в Парижі між СРСР і Югославією 1960 року. Перемогла збірна СРСР, забивши переможний м'яч у додатковий час.

1968 року було змінено назву турніру, Національний Європейський кубок став називатися Європейський чемпіонат із футболу УЄФА, а також було змінено формат проведення відбіркового турніру. У 8 групах кожна команда грала з кожною двічі, збірні, що посіли перше місце, потрапляли до чвертьфіналу. Післяматчевих пенальті за нічийного результату тоді не було, й Італія змогла потрапити до фіналу завдяки жеребу.

1972 року за нічийного результату жереб замінили післяматчевими пенальті.

1980 року УЄФА ввела новий формат чемпіонату. Тепер замість 4 збірних 8 команд брали участь у фінальній частині, уперше країна — господар отримувала місце у фінальній частині автоматично. Ці команди розбивалися на 2 групи, кожна збірна грала з кожною, після чого переможці групи потрапляли до фіналу.

1984 року формат турніру було дещо змінено, тепер 2 найкращі збірні виходили з групи й потрапляли до півфіналів. Матч за третє місце було скасовано.

1992 року турнір відбувався під час політичної нестабільності в Європі. Збірну Югославії, що потрапила до фінальної частини чемпіонату, було знято з турніру перед самим початком через санкції проти цієї країни. Збірна Данії, замінивши Югославію, змогла виграти чемпіонат, перегравши у фіналі Німеччину 2:0. Команду СРСР, що перемогла у своїй відбірковій групі, замінила команда СНД.

На чемпіонаті 1996 року було введено новий формат турніру. Тепер 16 збірних розбивалися на 4 групи, команди, що посіли 1-і та 2-і місця, потрапляли до чвертьфіналу. Введено правило золотого голу.

2000 року вперше чемпіонат Європи приймали одразу 2 країни — Бельгія та Нідерланди.

2004 року замість «золотого голу» ввели правило «срібного голу».

2008 року правило срібного голу скасовано.

Формат турніру

Кваліфікація

Відбіркові, або кваліфікаційні, змагання відбуваються для того, щоб зменшити кількість учасників і відібрати найсильніших для участі у фінальному турнірі. Кваліфікаційний раунд починається після завершення чемпіонату світу та триває два роки до фінальної частині чемпіонату. Групи формуються методом жеребкування комітетом УЄФА, з використанням посіву команд. Посів відбувається на основі кваліфікаційного раунду до чемпіонату світу та за попереднім чемпіонатом Європи. Формування рангу команди йде за таким принципом: кількість очок, отриманих за матчі команди, діляться на кількість матчів, вираховується середня кількість очок за матч, а у разі, якщо команда приймала один або два попередні турніри, використовуються результати останнього кваліфікаційного змагання. Якщо дві команди мають однакову середню кількість очок за матч, тоді комітет визначає їх позиції в ранзі, виходячи з таких принципів:

1. Коефіцієнт зіграних матчів.
2. Середня різниця голів в одному матчі.
3. Середня результативність матчів.
4. Средняя результативність виїзних матчів.
5. Жеребкування.

Кваліфікаційний етап відбувається за груповим форматом, а визначення складу груп — шляхом жеребкування команд із посівних урн. Жеребкування відбувається після кваліфікаційного етапу до чемпіонату світу. У кваліфікаційному раунді до чемпіонату Європи 2008 року боротьба велась у 9 групах (6 груп по 6 команд і ще 3 групи по 5 команд).

Кваліфікаційна група — своєрідна ліга, де є одна чи дві команди з великим рейтингом. Кожна команда грає з кожною вдома та на виїзді, борючись за вихід до фінальної частини. Очки розподіляються за таким принципом: 3 за перемогу, 1 за нічию та 0 за поразку. Після всіх зіграних матчів визначається переможець групи. Переможці груп виходять до фінальної частини. Якщо у двох і більше команд однакова кількість очок, то застосовується такий критерій для визначення кращої:

1. Найбільша кількість очок, зароблених в іграх між відповідними командами.
2. Різниця голів у матчах двох відповідних команд.
3. Кількість голів, забитих у матчах двох відповідних команд.
4. Кількість голів, забитих на виїзді в матчах двох відповідних команд.
5. Різниця м'ячів в усіх матчах відповідних команд у груповому етапі.
6. Кількість голів, забитих в усіх матчах відповідних команд у груповому етапі.
7. Кількість голів, забитих на виїзді в усіх матчах відповідних команд у груповому етапі.
8. Рейтинг Fair play.
9. Жеребкування.

Друге місце трактувалося по-різному під час різних відбіркових турнірів. Так, у відборі на чемпіонат 2012 року, як й у відборах на чемпіонати 2000, 2004 років, команди, що стали другими, грали стикові матчі. У відборах на чемпіонати 2000 та 2012 років найкраща з других команд (Португалія та Швеція відповідно) автоматично потрапляла до фінальної частини.

У відборі на чемпіонат 2008 року усі, хто посідав другі місця, автоматично кваліфікувалися до фінальної частини.

1996 року шість найкращих команд, що посіли другі місця, потрапляли до фінальної частини. Дві найгірші команди, що посіли другі місця, грали стикові матчі (ними стали Ірландія та Нідерланди, між якими було проведено додатковий матч, що виграли Нідерланди, які й потрапили до фінальної частини чемпіонату 1996 року).

Важлива примітка: якщо дві команди в особистому матчі борються за друге місце у групі, а їх кількість очок і різниця голів перед матчем були рівними, то в разі нічиєї призначається додатковий час. У разі нічиї в додатковий час усе вирішує серія пенальті.

За усю історію 57 різних збірних брали участь у відбіркових змаганнях. Це усі нинішні країни-члени УЄФА (загалом 53 країни), а також СРСР, Чехословаччина, Югославія та НДР. Збірна СНД не брала участь у відбіркових змаганнях, вона почала відразу грати у фінальній частині чемпіонату 1992 року. У відбірковому турнірі до чемпіонату 2004 року Югославія почала кваліфікацію як Югославія, а закінчила як Сербія та Чорногорія.

Рік	Розігрівальних місць	Команд у відборі	Команд на місце
1960	4	17	4,25
1964	4	28	7
1968	4	31	7,75
1972	4	32	8
1976	4	32	8
1980	7	31	4,43
1984	7	32	4,57
1988	7	32	4,57
1992	7	33	4,71
1996	15	47	3,13
2000	14	49	3,5
2004	15	50	3,33
2008	14	50	3,57
2012	14	51	3,64

Фінальний турнір

16 збірних, що пройшли кваліфікаційний раунд, розбиваються на 4 групи по 4 команди в кожній. Жеребкування груп проводить адміністрація УЄФА, також використовуючи посів.

У 4 групах збірні грають за форматом ліги, тільки команди грають зі своїми суперниками у групі по одному разу. Використовується та ж система нарахування очок (3 за перемогу, 1 за нічию, 0 за поразку). Час проведення матчів у групі може бути різним, але 2 останні матчі мають відбуватися паралельно. Команди, що посіли перші та другі місця у групах, потрапляють до 1/4 фіналу, де грають матч на виліт, причому команди, що посіли перші місця у групах, грають із командами, що посіли другі місця з інших груп. Переможці 1/4 фіналу проходять до півфіналу. Переможці півфіналу грають фінальний матч. Півфіналісти, що програли, нагороджуються бронзовими медалями (до 1984 року проводився матч за третє місце). Переможець фіналу стає чемпіоном і нагороджується золотими медалями. Команда, що програла, нагороджується срібними медалями. Якщо в матчах на виліт після основного часу матчу рахунок рівний, тоді призначається додатковий час, якщо й він не виявив переможця, відбувається серія пенальті.

На Євро 2016 буде застосовано той же формат змагань, що й на чемпіонатах світу 1986, 1990 та 1994 років відповідно.

Нижче представлено застосовувану в різні роки систему змагань

Рік	Команд	1-й етап	2-й етап
1960	4	Плей-офф
1964	4	Плей-офф
1968	4	Плей-офф
1972	4	Плей-офф
1976	4	Плей-офф
1980	8	2 групи по 4 команди	2 команди, що посіли 1-еі місця у групах, грали у фіналі
1984	8	2 групи по 4 команди	4 команди, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
1988	8	2 групи по 4 команди	4 команди, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
1992	8	2 групи по 4 команди	4 команди, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
1996	16	4 групи по 4 команди	8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
2000	16	4 групи по 4 команди	8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
2004	16	4 групи по 4 команди	8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
2008	16	4 групи по 4 команди	8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
2012	16	4 групи по 4 команди	8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-офф
2016	24	6 груп по 4 команди	12 команд, що посіли у групах 1-2 місця та 4 кращих команди, що посіли 3-і місця

Досягнення

Найкращі збірні

Нижче надано результати фінальних матчів і матчів за третє місце на кожному чемпіонаті

Рік	Місце проведення	Фінальний матч			Матч за третє місце
		Чемпіон	Рахунок	Фіналіст	Третє місце	Рахунок		Четверте місце
1960	Франція	СРСР	2:1 додатковий час	Югославія	Чехословаччина	2:0		Франція
1964	Іспанія	Іспанія	2:1	СРСР	Угорщина	3:1 додатковий час		Данія
1968	Італія	Італія	1:1 перегравання 2:0	Югославія	Англія	2:0		СРСР
1972	Бельгія	ФРН	3:0	СРСР	Бельгія	2:1		Угорщина
1976	Югославія	Чехословаччина	2:2 по пенальті (5:3)	ФРН	Нідерланди	3:2 додатковий час		Югославія
1980	Італія	ФРН	2:1	Бельгія	Чехословаччина	1:1 по пенальті (9:8)		Італія
Рік	Місце проведення	Фінальна гра			Програлі півфіналісти(1)
		Чемпіон	Рахунок	Фіналіст	Проти чемпіона		Проти фіналіста
1984	Франція	Франція	2:0	Іспанія	Португалія		Данія
1988	ФРН	Нідерланди	2:0	СРСР	ФРН		Італія
1992	Швеція	Данія	2:0	Німеччина	Нідерланди		Швеція
1996	Англія	Німеччина	2:1 золотий гол	Чехія	Англія		Франція
2000	Бельгія/  Нідерланди	Франція	2:1 золотий гол	Італія	Португалія		Нідерланди
2004	Португалія	Греція	1:0	Португалія	Чехія		Нідерланди
2008	Австрія/ Швейцарія	Іспанія	1:0	Німеччина	Росія		Туреччина
2012	Польща/  Україна
2016	Франція

¹ З 1984 року матч за третє місце не проводиться

Кращі результати збірних на Чемпіонатах Європи

18 збірних грали в півфіналі, 12 збірних доходили до фінального матчу, і 9 команд ставали чемпіонами.

Найтитулованіша збірна — Німеччина, вона вигравала чемпіонат тричі і ще тричі була фіналістом, на другому місці йде Іспанія, вона вигравала чемпіонат двічі й одного разу була фіналістом. Замикає трійку найкращих Франція, двічі вона ставала чемпіоном.

Три з дев'яти команд, що перемагали на чемпіонаті Європи, домагалися цього як господарі турніру. Збірні серед тих, що вигравали чемпіонат Європи, але не мали успіху на своїй рідній землі, — Німеччина та Нідерланди. Збірна Італії здобувала звання чемпіона лише на «домашньому» чемпіонаті Європи. Інші команди, що не ставали чемпіонами, нерідко домагалися на «домашніх» чемпіонатах своїх найкращих результатів в історії (Швеція 1992 — півфінал, Португалія 2004 — друге місце).

Зірочкою (*) позначено результати команд на домашніх чемпіонатах.

Команда	Чемпіони	Друге місце	Третє місце до 1984 року, півфінал від 1984 року	Четверте місце до 1984 року
Німеччина	3 (1972, 1980, 1996)	3 (1976, 1992, 2008)	1 (1988*)	-
Іспанія	2 (1964*, 2008)	1 (1984)	-	-
Франція	2 (1984*, 2000)	-	1 (1996)	1 (1960*)
СРСР	1 (1960)	3 (1964, 1972, 1988)	-	1 (1968)
Італія	1 (1968*)	1 (2000)	1 (1988)	1 (1980*)
Нідерланди	1 (1988)	-	4 (1976, 1992, 2000*, 2004)	-
Чехословаччина	1 (1976)	-	2 (1960, 1980)	-
Данія	1 (1992)	-	1 (1984)	1 (1964)
Греція	1 (2004)	-	-	-
Югославія	-	2 (1960, 1968)	-	1 (1976*)
Португалія	-	1 (2004*)	2 (1984, 2000)	-
Бельгія	-	1 (1980)	1 (1972*)	-
Чехія	-	1 (1996)	1 (2004)	-
Англія	-	-	2 (1968, 1996*)	-
Росія	-	-	1 (2008)	-
Угорщина	-	-	1 (1964)	1 (1972)
Швеція	-	-	1 (1992*)	-
Туреччина	-	-	1 (2008)	-

Загалом 27 різних збірних брали участь у фінальній частині у 12 чемпіонатах Європи (2011).

Участі	Ігри	Перемога	Нічия	Поразка	Очки	М'ячі	Збірна
10	38	19	10	9	67	55-39	ФРН, Німеччина
9	27	11	5	11	38	31-36	СРСР СНД Росія
8	32	17	8	7	59	55-32	Нідерланди
8	30	13	9	8	48	38-31	Іспанія
7	29	14	7	7	49	46-34	Франція
7	27	11	12	4	45	27-18	Італія
7	25	11	5	9	38	36-32	Чехословаччина Чехія
7	23	7	7	9	28	31-28	Англія
7	24	6	6	12	24	26-38	Данія
5	23	12	4	7	40	34-22	Португалія
5	14	3	2	9	11	22-39	Югославія Сербія та Чорногорія Сербія
4	14	4	5	5	17	19-16	Швеція
4	12	4	2	6	14	13-20	Бельгія
4	13	1	4	8	7	8-17	Румунія
3	11	5	3	3	18	14-13	Хорватія
3	12	4	2	6	14	9-13	Греція
3	12	3	2	7	11	11-18	Туреччина
3	9	1	2	6	5	5-13	Швейцарія
2	6	2	1	3	7	4-5	Шотландія
2	6	1	1	4	4	4-13	Болгарія
2	4	1	0	3	3	5-6	Угорщина
1	3	1	1	1	4	2-2	Ірландія
1	3	1	1	1	4	1-1	Норвегія
1	3	0	2	1	2	4-5	Словенія
1	3	0	1	2	1	1-3	Австрія
1	3	0	1	2	1	1-4	Польща
1	3	0	1	2	1	1-5	Латвія

Цікавий той факт, що на кожному чемпіонаті Європи виступала хоча б одна нова команда.

Чемпіонат	Нові команди
1960  Франція	Франція, СРСР, Югославія, Чехословаччина
1964  Іспанія	Іспанія, Данія, Угорщина
1968  Італія	Італія, Англія
1972  Бельгія	Бельгія, Німеччина
1976  Югославія	Нідерланди
1980  Італія	Греція
1984  Франція	Португалія, Румунія
1988 Німеччина ФРН	Ірландія
1992  Швеція	Швеція, Шотландія, СНД
1996 Англія	Чехія, Туреччина, Росія, Хорватія, Швейцарія, Болгарія
2000  Бельгія /  Нідерланди	Норвегія, Словенія
2004  Португалія	Латвія
2008  Австрія / Швейцарія	Австрія, Польща
2012  Україна /  Польща	Україна

Статистика

• За історію чемпіонату жодній збірній не вдалося захистити титул чемпіона (шанс був у СРСР 1964 й у ФРН 1976 року).
• Збірні Іспанії, Італії та Франції свою першу перемогу на чемпіонаті здобули на «домашньому» чемпіонаті.
• За усю історію 3 збірні мали звання чемпіона Європи та чемпіона світу (ФРН, Франції й Іспанії), і якщо збірній Франції звання європейських чемпіонів прийшло за 2 роки, то збірні ФРН й Іспанії ставали чемпіонами світу у званні чемпіонів Європи.
• Майже усі збірні, що ставали чемпіонами, «провалювались» наступного чемпіонату. Винятком ставали лише збірні СРСР 1964, ФРН 1976 та Нідерландів 1992 року.
• Своєю поразкою у фіналі Євро-2008 збірна Німеччини за кількістю таких невдач наздогнала збірну СРСР (невдачі 1964, 1972 та 1988 року) та випередила збірну Югославії (невдачі 1960 та 1968 року).

Найкращі бомбардири на чемпіонатах Європи

9 м'ячів

• Мішель Платіні (Франція)

7 м'ячів

• Алан Ширер (Англія)

6 м'ячів

• Тьєррі Анрі (Франція)
• Патрік Клюйверт (Нідерланди)
• Руд ван Ністелрой (Нідерланди)
• Нуну Ґомеш (Португалія)

5 м'ячів

• Мілан Барош (Чехія)
• Зінедін Зідан (Франція)
• Юрген Клінсманн (ФРН, Німеччина)
• Марко ван Бастен (Нідерланди)
• Саво Мілошевич (Югославія)

4 м'ячі

• Давід Вілья (Іспанія)

Майбутнє

18 квітня 2007 року УЄФА ухвалило рішення про проведення Євро 2012 у двох країнах. Прийматимуть європейський чемпіонат Польща й Україна. Претендентами були також Хорватія/Угорщина й Італія.

28 травня 2010 року на виконкомі УЄФА було ухвалено рішення про проведення Євро 2016 у Франції.

2014 року буде обрано місце проведення Чемпіонату Європи 2020 року. У списку кандидатів фігурують спільні заявки Чехії та Словаччини; Шотландії, Ірландії та Вельсу; Грузії, Вірменії й Азербайджану; Болгарії та Румунії, а також одиночні заявки Росії та Туреччини.

Посилання

• Офіційний сайт Євро 2012
• Історія чемпіонатів Європи на сайті ГОЛ! (рос.)
• Чемпіонати Європи на сайті RSSSF (англ.)