Йосип Броз Тіто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йосип Броз Тіто
Йосип Броз Тіто

1-ий Президент Югославії
Час на посаді:
14 січня 1953 — 4 травня 1980
Попередник Іво Рібар (як Голова Президії Народних Зборів)
Наступник Лазар Колішевський (як Голова Президії)

Народився 25 травня 1892(1892-05-25)
Кумровець, Королівство Хорватія і Славонія, Австро-Угорщина
Помер 4 травня 1980(1980-05-04) (87 років)
Любляна, СФРЮ
Громадянство Югославія
Звання Маршал Югославії
Нагороди
Орден Перемога
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Суворова I ступеня
Орден Сухе-Батора
Орден Відродження Польщі (Великий Хрест)
Орден Відродження Польщі (Великий Хрест)
Орден Білого Лева 1-го ступеня Орден Прапора з алмазами (ВНР) Орден Білого Лева Медаль "Перемоги та Свободи"
Орден "Зірка Дружби Народів" (НДР) Орден Свободи (Югославія)

Йосип Броз (хорв. Josip Broz, партійний псевдонім Тіто (хорв. Tito);[1] (25 травня 1892, Кумровець, Хорватія4 травня 1980, Любляна, Словенія) — лідер Югославії з кінця Другої світової війни до своєї смерті (1945—1980), маршал (1943).

Біографія[ред.ред. код]

Будинок в якому народився Йосип Броз (пізніше Тіто)

Йосип Броз народився 25 травня 1892 року в селі Кумровець у Хорватії в бідній селянській сім’ї (він був сьомим з п’ятнадцяти дітей). Батько Франц Броз був хорватом, мати словенкою. Батько розорився, і вже 14-ти років хлопчику довелося самому заробляти собі на життя. Був учнем у ресторані, слюсарем, потім — кваліфікованим механіком у Загребі та Любляні; довелося працювати на заводах Чехії («Шкода»), Німеччини та Австрії. Наприкінці 1913 року молодого Йосипа, котрий вже став соціал-демократом, призвали до австрійської армії (Хорватія тоді була частиною Австро-Угорської імперії), а через півроку розпочалася Перша світова війна.

4 квітня 1915 року взводний командир Йосип Броз під час відбиття російського прориву на Дністрі біля с. Миткеу (Буковина)(нині с. Митків (Заставнівський район)) був важко поранений і потрапив до російського полону. Там, дивом виживши після висипного тифу та запалення легенів, у таборі для військовополонених вступив у контакт із робітниками-більшовиками й став швидко засвоювати їхні ідеї. Йосип просидів у таборі до 1917 року. Потім — робота (головним чином підпільна) на Путиловському заводі в Петрограді, служба в інтерзагоні Червоної гвардії (Омськ), партизанська боротьба з Колчаком, одруження на 15-річній російській дівчині Пелагеї Білоусовій. На той час став переконаним комуністом. У Югославію Йосип Броз повернувся з дружиною та дитиною наприкінці 1920 року, не заставши живими майже нікого з рідних.

Відсидівши шість років у загребській в’язниці, Броз, як «більшовик-пролетар», входить 1934 р. до складу ЦК КПЮ, потім — до Політбюро.

1935 року для роботи у Комінтерні отримав партійний псевдонім Фрідріх Вальтер. Працював у Парижі, куди прибув у серпні 1937. На той час був організаційним секретарем ЦК. Там дізнався про арешт у Москві Горкіча. На кілька його запитів до Комінтерну про долю Горкіча відповіді не отримав. 24 серпня 1938 року прибув до Москви, де знаходився під постійним наглядом НКВС. Було прийняте рішення заарештувати Тіто. Справа його розглядалася Інтернаціональною контрольною комісією Комінтерну, його звинуватили у «троцькізмі» та у «серйозних політичних помилках» при перекладі сербською мовою «Короткого курсу історії ВКП(б)» Й. Сталіна. У ці ночі у готелі «Люкс», де Тіто очікував на арешт і де у той час арештовували інших працівників Комінтерну, за його свідченням, у нього з'явилася перша сивина. «За те, що мене не заарештували, я повинен бути вдячним Димитрову. Він мені довіряв і вважав, що керівництво партією повинен очолити я»,— говорив Тіто слухачам політичної школи Союзу комуністів Югославії 1977 року.

Новим важким моментом вибору для Й. Броза (від 1934 р. він підписувався партійним псевдонімом Тіто) стали жорстокі репресії, яких 1937 р. зазнало керівництво ЦК КП Югославії в Москві: Генсека ЦК М. Горкича і чималу частину ЦК було звинувачено у шпигунстві та розстріляно. Тіто також звинувачували то у шкідництві, то у фракційності. Після хвилі «сталінських чисток», викликаний до Москви Йосип змушений був, щоб врятуватися, дати невтішну характеристику кільком своїм товаришам.

5 січня 1939 року на засіданні Секретаріату ВККІ Тіто доручили сформувати новий ЦК. У березні 1939 р. Й. Броз Тіто нелегально повернувся до Югославії, що стояла на порозі німецької агресії. В СРСР залишилися його 15-місячний син Жарко та друга дружина, німецька комсомолка Люція Бауер. На нараді тимчасового керівництва КПЮ, за участі Тіто, Джіласа, Карделя, Ранковіча, 15 березня у Бохіні (Словенія), під тиском Комінтерну (фактично — ВКП(б)), було прийняте рішення про виключення із партії заарештованих у Москві комуністів, звинувачених у «троцкізмі».

Друга світова війна[ред.ред. код]

Маршал Тіто (справа) у травні 1944

В історію Другої світової війни Тіто увійшов як командувач югославським партизанським визвольним рухом, провідну роль у якому відігравала його партія. Ось цифри, що свідчать про зростання чисельності сил опору: кінець 1941 р. — 80 тис. осіб, кінець 1942 р. — 150 тис., кінець 1943 р. — 320 тис., кінець 1944 р. — 400 тис. З моменту агресії нацистської Німеччини проти Югославії (квітень 1941 р.) і особливо після нападу на СРСР Й. Тіто та його соратники почали озброєну боротьбу проти загарбників. Крім того доводилося боротися й проти національних збройних формувань, що співпрацювали з німцями: сербських четників Д. Михайловича та хорватських усташів. Війна була запеклою: партизани Йосипа Тіто відбили п’ять генеральних наступів німецьких військ, сам він був 1943 р. тяжко поранений і дивом вцілів.

20 жовтня 1944 р. частини югославських партизан і Радянської Армії увійшли до Белграду, незабаром Югославія була проголошена республікою. На чолі держави став Тіто (шляхом важких переговорів з Рузвельтом, Черчиллем і Сталіном йому вдалося запобігти поверненню до влади короля Павла).

Розрив з Москвою (1948)[ред.ред. код]

У лютому 1948 р. Сталін і Молотов відіслали у Белград послання, в якому різко критикували Тіто за «свавілля» (договір з Болгарією та введення дивізії в Албанію без згоди СРСР). Тіто відповів ввічливо, але гідно, що ці кроки були необхідні, хай навіть і без узгодження з Москвою. Наступні сталінські послання були схожими вже на вироки в стилі 1937 р. Тіто зібрав пленум свого ЦК, де заявив: комуніст не має права любити Москву більше, ніж свою країну. У червні 1948 р. Москва заявила, що Югославія перебуває під владою «вбивць і шпигунів» і закликала «чесних комуністів і патріотів» усунути Тіто.

Правління Югославією (1948-1980)[ред.ред. код]

Тіто шукав свій, югославський шлях до соціалізму. Бачив його в самоврядуванні, створенні «робочих рад» на підприємствах з гранично широкими правами, різкому ослабленні цензури, «керованому» плюралізмі, «відокремленні партії від влади». В основних рисах ця модель склалася до середини 60-х років і проіснувала до смерті Тіто. У зовнішній політиці Тіто був відомим ідеологом Руху неприєднання, проголосивши рівну віддаленість і від США, і від СРСР. Незалежність країни була для нього дорогою: він пам’ятав про неї і на переговорах з Черчиллем, і коли 1968 року, висловивши протест послу СРСР після введення військ у Чехословаччину, заявив: «Зважте на те, що, якщо ви наважитеся на подібний крок проти Югославії, на вас чекає війна тривалістю у 20 і більше років!».

Створена Тіто модель держави та соціалізму, як і його незвичайна доля, досі викликають суперечки. Тіто - людина, винна в жорстоких репресіях проти свого народу. З іншого боку він творець найліберальнішої з усіх моделей соціалізму 60—70-их років, лідер, що зберігав єдність Югославії та її незалежність.

Тіто помер 4 травня 1980 р. у віці 88 років на руках у четвертої дружини Йованки Броз. Перед цим він понад 100 днів перебував у стані коми.

Див. також[ред.ред. код]

  • 1550 Тіто — астероїд, названий на честь політика[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Пізніше псевдонім і прізвище поєдналися.
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання[ред.ред. код]