Макітра Роман-Любомир Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Макітра Роман-Любомир Григорович
Народився 31 грудня 1931(1931-12-31)[1]
Оглядів, Львівське воєводство, Польська Республіка[1]
Помер 23 вересня 2013(2013-09-23)[1] (81 рік)
Львів, Україна[1]
Поховання Личаківський цвинтар
Країна Польща ПольщаСРСР СРСР
Україна Україна
Діяльність науковець, педагог
Alma mater Національний університет «Львівська політехніка»
Галузь хімія розчинівd[1]
Вчене звання доцент
Науковий ступінь доктор хімічних наук[1] (1991)
Батько Макітра Григорій Тадейович

Рома́н-Любоми́р Григо́рович Макі́тра (1931—2013) — український фізико-хімік, доктор хімічних наук (1991); дійсний член НТШ (2005).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1931 року в селі Оглядів (нині Радехівського району Львівської області) у родині вчителів. Батько — Макітра Григорій Тадейович (1891—1942) — хорунжий УГА та педагог.

Початкову освіту здобув в Львівській малій семінарії. Протягом 1944—1948 рокув навчався у львівській школі № 8. 1953 року закінчив Львівський політехнічний інститут.

В 1953—1958 роках працював у Інституті органічної хімії АН УРСР. 1958-го під керівництвом Олександра Кірсанова захистив кандидатську дисертацію на тему «Трихлорфосфазоацили і їх похідні».

По тому — в Інституті геології і геохімії горючих копалин НАНУ (1958—1963, 1976—1986 та 2003—2007 роки); Українському НДІ «Діпронафта» (в 1963–1968-х); Львівському політехнічному інституті (1968—1976 роки). Від 1963 року — старший науковий співробітник. 1971 року здобув вчене звання доцента. Протягом 1986—2003 років — у відділенні фізико-хімії і технології горючих копалин Інституту фізичної хімії. З 2007 по 2013 рік — в Інституті фізико-органічної хімії і вуглехімії НАНУ.

Помер 2013 року у Львові. Похований на 42 полі Личаківського цвинтаря.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Наукові дослідження:

  • хімія розчинів
  • фізико-хімічний аналіз бінарних систем
  • органічний синтез і нафтохімія.

Вивчав кореляційний аналіз впливу розчинників на кінетику хімічних процесів, процеси екстракції та розчинення газів.

Його перу належать 650 наукових статей, 5 монографій, патенти, підручники, близько 100 науково-популярних і публіцистичних статей — з них «Роман Залозецький — огляд наукової діяльності (1861—1918)»[2].

Серед робіт:

  • «Теорія каталізу та каталізатори процесів переробки нафти: Навчальний посібник», 1971 (співавтор)
  • «Залежність ступеню набухання вуглів від фізико-хімічних властивостей розчинників», 1996 (співавтор)
  • «Кількісне врахування сольватаційних ефектів в процесах розчинення газів, екстракції і комплексоутворення» (1990; докторська робота)
  • «Набухання каучуку в різних розчинниках», 2002 (співавтор)
  • «Закономірності розподілення розгалужених й ненасичених карбонових кислот між органічною і водною фазами», 2003 (співавтор)
  • «Кристалізаційне очищення естерів холестерину», 2011 (співавтор)
  • «До джерел вивчення і переробки нафти Західної України», 2011 (співавтор)
  • «Особливості набухання неоперену» 2013 (співавтор).

Як педагог підготував 4 кандидатів наук.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е різні автори Енциклопедія сучасної УкраїниІнститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. Роман Залозецький — засновник нафтової науки. Архів оригіналу за 1 липня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.

Джерела[ред. | ред. код]