Мартинюк Петро Пилипович
| Мартинюк Петро Пилипович | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Прізвисько | «Дуб» | ||
| Народження |
23 серпня 1922 Роговичі | ||
| Смерть |
5 червня 2020 (97 років) Володимир-Волинський | ||
| Країна |
 Польща →  СРСР →  Україна | ||
| Вид збройних сил | Українська Повстанська Армія | ||
| Рід військ | піхота | ||
| Роки служби | 1943—1945 | ||
| Війни / битви | Бій в Мочалках, Норильське повстання | ||
| Нагороди |
| ||
Петро́ Пили́пович Мартиню́к (23 серпня 1922, Роговичі (тепер Локачинського району) — 5 червня 2020, Володимир-Волинський[1]) — український громадський та військовий діяч, ветеран УПА. Кавалер державного ордена «За мужність» 3 ступеня (2009), кавалер ордена Володимира Великого 3 ступеня, від 22 серпня 2012 року — почесний громадянин Володимира-Волинського.
Станичний Володимир-Волинської міськрайонної організації Братства ветеранів ОУН-УПА Волинського краю імені полковника Клима Савура.
Біографія[ред. | ред. код]
Закінчив чотирикласну школу, відвідував польську 7-класну в Локачах. 1940 року вступив до Львівського технікуму — на факультет автотракторної механіки.
1942 року — шофер «повстанського кооперативу», працював з поляком Микулічем. Згодом йому довірили відділ пропаганди в районі — займався до 1943 року, перевозили заборонену агітаційну ОУНівську літературу.
1943 року вступає до лав Української повстанської армії.
22 червня 1943 — бій в Мочалках — зі сторони Луцька наближався німецький гарнізон із завданням спалити кілька сіл навкруж Мочалок: крім старшинського вишколу, тут розташовувалася сотня Чайковського. В сусідньому селі — Вовчак — була збудована інфраструктура для підтримки армії УПА. До бою стали 43 повстанці. Зустріли німців в полі, мали кулемет «Максим», два німецькі МГ-42, 6 кулеметів Дегтярьова та 2 кулемети Токарєва. Бій тривав дві години, Мартинюк поранений в ногу, з 43-х вояків загинуло повстанців, 9 були важко поранені.
Після цього бою не був здатний воювати. 3 місяці ходив на двох милицях, лікувався по хатах або в землянках.
По одужанню працює у референтурі — пошук та мобілізація кадрів для Української повстанської армії.
Совєцький полон[ред. | ред. код]
На Новий 1945 рік заарештований радянськими органами, відвезли в управління контррозвідки до Харкова.
Допити з катуваннями тривали три місяці. Етапований в Норильськ, там відбув 10 років. По закінченні терміну додали ще 5. Брав участь в Норильському повстанні.
Після відсидки 15 років повернувся в Володимир-Волинський. Його двоюрідний брат правдами й неправдами зумів прописати.
Працював на новозбудованому цукровому заводі слюсарем, а потім завідувачем механічної майстерні на заводі. Згодом — старший майстер із ремонту обладнання у механічному відділі.
Після звільнення України[ред. | ред. код]
У кінці 1980-х — в складі Руху. Був учасником підняття українських прапорів у багатьох містах, організовував мітинги.
Обраний головою Братства УПА Володимир-Волинського району.
За його ініціативи поставили пам'ятний знак воякам УПА у Володимирі.
Нагороджений державними орденами. 22 серпня 2012 року Петру Пилиповичу Мартинюку було присвоєне звання почесного громадянина міста Володимира-Волинського.[2]
19 серпня 2016 року був нагороджений Відзнакою Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу[3]
Помер Петро Пилипович Мартинюк 5 червня 2020 року у Володимирі-Волинському.[1]
Родина[ред. | ред. код]
Проживав у Володимирі-Волинському з дружиною Ольгою Тимофіївною — теж колишньою бранкою «гулагів». Після 10 років таборів Петро Мартинюк знайшов Ольгу та, як і обіцяв, одружився. Дружина померла в 2017 році.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Помер Герой УПА, почесний громадянин Володимира-Волинського Петро Мартинюк. Архів оригіналу за 5 червня 2020. Процитовано 5 червня 2020.
- ↑ Список громадян, яким присвоєно звання "Почесний громадянин міста «Володимира-Волинського». Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 3 січня 2016.
- ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "25 років незалежності України"»
Джерела[ред. | ред. код]
- Теперішня влада — це гірше, ніж при Сталіні [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Про нагородження [Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.]
- Повстанець Петро Мартинюк: «Народ не допустить розколу України» [Архівовано 5 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
- Народились 23 серпня
- Народились 1922
- Померли 5 червня
- Померли 2020
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Нагороджені ювілейною медаллю «25 років незалежності України»
- УПА-Північ
- Уродженці Локачинського району
- Вояки Української повстанської армії
- В'язні ГУЛАГу
- Почесні громадяни Володимира
- Учасники Норильського повстання
- Померли у Володимирі