Міланський едикт
Міланський едикт — лист, підсумок політичної домовленості двох імператорів Костянтина та Ліцинія 313 р., яким проголошувалась релігійна терпимість на території Римської імперії. Міланський едикт став важливим кроком на шляху перетворення християнства на офіційну релігію імперії. Текст едикту не зберігся, однак він цитується Лактанцієм в його праці «Про смерть переслідувачів».
Зміст [ред.]
Міланський едикт був направлений головам провінційних адміністрацій імперії від імені імператорів Костянтина та Ліцінія того ж 313 року. Цей едикт був продовженням Нікомедійского едикту від 311 року, виданого імператором Галерієм. Однак, якщо Нікомедійский едикт легалізував християнство і дозволяв відправлення обрядів за умови, що християни будуть молитися за благополуччя республіки і імператора, Міланський едикт пішов ще далі.
Згідно з Міланським едиктом всі релігії урівнювались у правах. Таким чином, традиційне римське язичництво втрачало роль офіційної релігії. Едикт особливо виділив християн і передбачав повернення християнам і християнським громадам всієї власності, яка була у них відібрана під час переслідувань. Едикт також передбачив компенсацію з казни тим, хто вступив у володіння власністю, яка раніше належала християнам, і був змушений повернути цю власність колишнім власникам.
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Міланський едикт |
