Мілосердов Валерій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мілосердов.
Валерій Мілосердов
Валерій Володимирович Мілосердов
Народився 1961(1961)
Херсонська область
Громадянство Україна Україна
Діяльність фотограф, педагог
Alma mater Московський державний університет
Нагороди
Заслужений журналіст України
Заслужений журналіст України

Валерій Володимирович Мілосердов (нар. 1961[1], Херсонська область) — український документальний фотограф, фоторедактор, учитель, заслужений журналіст України (2009).

Життєпис[ред. | ред. код]

Валерій Мілосердов народився 1961 року на Херсонщинщині.

Фотографією захопився завдяки дядьку Володимирові Камінському. Від 1983 року знімає професійно.

Закінчив факультет журналістики Московського державного університету (1985). Працював фотокореспондентом у Киргизькому телеграфному агентстві (Фрунзе), газетах «Известия», «Київські відомості», «Дзеркало тижня» (Київ), фоторедактором київських газет та журналів «День», «Комерсант-Україна», «Сьогодні», «Година.ua», «Профіль», на вебсайті «Телекритика», фотографом у фонді культурних ініціатив «Ізоляція». 2011 року покинув фотожурналістику. Нині — куратор фотоколекції Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр»[2] та викладач у Школі фотографії Віктора Марущенка.

Зафіксував і висвітлив критичні моменти політичної історії, такі як січневі події у Вільнюсі та серпневий путч, знесення пам'ятника Леніну у Львові, кримськотатарський мітинг у Сімферополі, Придністровський конфлікт, проблеми шахтарів Донбасу (1994—1999, серія «Покинуті люди»), ліквідацію ядерних ракет України (1993—1996)[3] та інші ключові події[4].

У 1991 році у київській редакції газети «Известия» знайшов покинутий архів відомої фотожурналістки УРСР Ірини Пап[5].

2015 року фотографував Маріуполь, Слов'янськ, Краматорськ Донецької области. Згодом на основі цих світлин видали книгу «Wariupol» (співавтор Дмитро Сєргєєв).

Автор персональних та учасник колективних виставок в Україні, Швейцарії, Словаччині, Росії, ОАЕ.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • заслужений журналіст України (5 червня 2009) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики, активну громадську позицію, високий професіоналізм та з нагоди Дня журналіста[6];
  • спеціальна премія журі на фестивалі Grand Prix Images Vevey (1995, Веве, Швейцарія) — за серію документальних фотографій «Покинуті люди», присвячена проблемам шахтарів Донбасу.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ «Ти знаєш, що ти — людина @ Точки опору 5» // Український інститут
  2. ↑ Валерій Мілосердов // Наша команда.
  3. ↑ С. Пивоваров. Ядерний арсенал, який міг знищити світ 10 разів. «Бабель» публікує унікальні фото ліквідації ядерних ракет України 1993—1996 років (архівний матеріал) // Бабель. — 2018. — 30 жовтня.
  4. ↑ Глесні Трефор Вільямс. Портрет пострадянської праці, території та себе: Покинуті люди (1994-1999) Велерія Мілосердова // Ukrainian Photographies.(англ.)
  5. ↑ О. Сімчук. Ірина Пап — найвідоміша жінка-фотограф УРСР // Амнезія. — 2019. — 25 червня.
  6. ↑ Указ Президента України від 5 червня 2009 року № 420/2009 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
Марущенко, Глядєлов та Мілосердов. Мова фотографії на YouTube // Ukraїner. — 2020. — 9 серпня.
Валерій Милосердов «Робота з архівом та створення фотоколекції» на YouTube // Izolyatsia. Platform for cultural initiatives. — 2020. — 11 грудня.
Валерій Мілосердов на YouTube // Мітєц. — 2021. — 10 грудня.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мілосердов_Валерій_Володимирович&oldid=38515686