Серпневий путч
| Серпневий путч | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 збройне протистояння двох вертекалей влади союзної на чолі з Державним комітетом з надзвичайного стану (ДКНС СРСР) і республіканської владою на чолі Верховної Ради Росії. |
|||||||||||
|
|||||||||||
| Сторони | |||||||||||
 ДКНС СРСР |
 Росія |
||||||||||
| Лідери | |||||||||||
| Генадій Янаєв Володимир Крючков |
Борис Єльцин |
||||||||||
Серпне́вий путч — збройне протистояння двох вертикалей влади (з 19 по 21 серпня 1991 року) союзної на чолі з Державним комітетом з надзвичайного стану (ДКНС СРСР) і республіканської владою на чолі Верховної Ради Росії.
Комітет КГЧП СРСР на чолі з першими посадовими особами виступили проти реформування чинного союзної держави Союзу РСР відсторонивши Михайла Горбачова з поста Президента СРСР,з оголошенням надзвичайного стану. Президент Росії Борис Єльцин відмовився підкоритися комітетові ДКНС назвавши його дії спробою державного перевороту. До Москви були в введено війська Радянської армії.
Загальна нерішучість керівництва Комітету ДКНС призвела до перемоги республіканських органів Росії на чолі з Борисом Єльциним. Учасники комітету ДКНС були заарештовані, але після розпаду СРСР амністовано.
Зміст |
Хроніка подій у Росії [ред.]
18 серпня [ред.]
Увечері 18 серпня на дачі в Криму був блокований Президент СРСР Михайло Горбачов. Його дачу в Форосі відвідали члени ДКНС і запропонували добровільно скласти із себе повноваження. Горбачов відмовився це зробити.
19 серпня [ред.]
О 6 годині ранку 19 серпня 1991 року теле- і радіоканали передали повідомлення з Москви про створення Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС) (рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению, ГКЧП) і звернення ДКНС до радянського народу.
До складу комітету (незаконного, бо його створення не було передбачено тодішньою Конституцією Радянського Союзу) увійшли:
- віце-президент СРСР Генадій Янаєв (26 серпня 1937 - 24 вересня 2010),
- прем'єр-міністр СРСР Валентин Павлов (26 вересня 1937 — 30 березня 2003),
- голова КДБ СРСР Володимир Крючков (29 лютого 1924 - 23 листопада 2007),
- міністр оборони Дмитро Язов,
- міністр внутрішніх справ Борис Пуго (19 лютого 1937 - 22 серпня 1991),
- заступник голови Ради оборони СРСР Олег Бакланов,
- президент Асоціації державних підприємств та об'єднань промисловості, транспорту та зв'язку Олександр Тізяков,
- голова Селянської спілки СРСР Василь Стародубцев.
У зверненні путчисти оголосили про введення надзвичайного стану у деяких районах СРСР, припинення виходу більшості ЗМІ. Також віце-президент СРСР Янаєв, нібито через хворобу Горбачова, бере на себе обов'язки глави держави.
У «Постанові №1 ДКНС» було перераховано перелік заходів, якими мав бути збережений СРСР.
- Оголошено недійсними закони та рішення органів влади та управління союзних республік, що суперечили законам СРСР. Це був сигнал Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Вірменії, Молдові та Україні, котрі вже ухвалили Декларації про державний суверенітет.
- Призупинялася діяльність політичних партій, громадських організацій та масових рухів, «що чинять перешкоди нормалізації ситуації» (таким визнали би, зокрема Народний Рух України, УНА-УНСО).
Реакція на заяву ДКНС у різних республіках була неоднаковою. Лідери Литви, Латвії та Естонії не визнали ДКНС не тільки тому, що він не відповідає Конституції СРСР, але й тому, що більше не вважали себе частиною Радянського Союзу.
Керівники Російської Радянської Федеративної соціалістичної республіки Борис Єльцин (Президент РРФСР), Руслан Хасбулатов (в. о. голови Верховної Ради РРФСР) та Іван Сілаєв (голова Ради Міністрів РРФСР) відразу зайняли чітку позицію — це «правий, реакційний, антиконституційний заколот». У зверненні «До громадян Росії» (19 серпня 1991 р., 9 година ранку, тобто через три години після проголошення ДКНС) вони закликали громадян Росії дати гідну відповідь путчистам, неухильно виконувати закони і укази Президента Росії, а також терміново скликати надзвичайний З'їзд народних депутатів СРСР і надати на ньому слово Михайлу Горбачову.
20 серпня [ред.]
20 серпня о 1-й годині ночі почався політичний страйк на 5 з 13 шахт об'єднання «Воркутавугілля», до 12 години 20 серпня припинили роботу ще 3 шахти, до кінця дня до страйку приєдналося ще 5 шахт.
На засіданні президії міської Ради Новосибірську було прийняте рішення не визнавати ГКЧП і підкорятися указам Президента Росії.
Опівдні біля Будинку Рад Російської Федерації почався мітинг громадськості столиці, дозволений віце-мером Москви Юрієм Лужковим і організований рухом «Демократична Росія», радами трудових колективів Москви та області.
Президент Росії Борис Єльцин узяв на себе виконання обов'язків Головнокомандувача збройними силами на всій території Російської Федерації.
З 10 до 13 години тривав мітинг протесту на Палацевій площі Ленінграду, в ньому брало участь більше 300 тисяч демонстрантів (наймасовіший в історії міста). Мітинг одноголосно ухвалив декларацію про підтримку указів російського парламенту, рішень міськради і мерії Ленінграду.
21 серпня [ред.]
21 серпня близько 1:00 у Москві, в тунелі на перетині вулиці Чайковського і Новий Арбат, юрба блокувала 8 БМП Таманської дивізії. При нервово-хаотичному маневруванні БМП загинули три особи: Дмитро Комар, Володимир Усов, Ілля Кричевський. До того часу підкорятися указам ГКЧП відмовилася більшість місцевих властей. Провал путчу став очевидним.
О 18:00 були включені засоби зв'язку Михайла Горбачова. Літак президента СРСР, на борту якого були Крючков, Язов, Бакланов і Тізяков, вилетів у Форос. З аеропорту «Внуково-2» в той же день у Форос вилетів інший літак. На його борту були Сілаєв, Бакатін, Руцькой, Примаков і 10 народних депутатів ВР РРФСР.
Вже на другий день путчу почалося братання військ з народом. На третій день — 21 серпня стало зрозуміло, що змова ГКЧП провалилася.
У Москву були введені війська і бойова техніка. 21 серпня близько 12 години кілька десятків танків наблизилися до Білого дому (уряду РРФСР).
Об 11:45 перші колони демонстрантів вступили на Манежну площу. Вони несли гасла: «Фашизм не пройде!», «Волю!», «Язова, Пуго, Крючкова — під суд!». Демонстранти з криками «Фашист!» вигнали з площі лідера Ліберально-демократичної партії СРСР Володимира Жириновського. Далі демонстранти рушили до Білого дому.
О 12:00 біля Білого Дому (уряду Росії) почався санкціонований мітинг, в якому взяло участь не менше 100 тисяч людей. Там до них вийшов президент РРФСР Борис Єльцин і з танка зачитав звернення до росіян. Створення ДКНС оголошувалося державним переворотом, а його члени — державними злочинцями.
Близько 14:00 ті, що зібралися біля Білого дому, почали спорудження барикад. Моссовєт був узятий під охорону військ, що потім, на настійну вимогу депутатів, були евакуйовані. Увечері пройшли студентські демонстрації в центрі Москви.
О 21:00 по центральному телебаченню у програмі «Час» повідомили про запровадження у столиці комендантської години з 23:00 до 5:00. Люди чекали штурму Моссовєта, який так і не відбувся.
Марки СРСР із зображеннями жертв перевороту
22 серпня [ред.]
У ніч на 22 серпня на літаку російської делегації, що летіла в Крим, повернувся Горбачов з сім'єю. Ще до відльоту він заявив, що повністю контролює ситуацію.
Після цього були заарештовані Крючков, потім Язов і Тізяков. Вранці того ж дня у Кремлі був заарештований Янаєв. Пуго знайшли мертвим з вогнепальним пораненням у своїй квартирі (офіційна версія: самогубство). О 12.00 коло Білого дому відбувся мітинг переможців.
24 серпня [ред.]
Знайшли мертвим прихильника ДКНС Маршала Радянського Союзу Сергія Ахромеєва, який наклав на себе руки.
Розвиток подій в Україні [ред.]
- Докладніше у статті Проголошення незалежності України 1991
19 серпня [ред.]
Вранці 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик, — «Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям». Її очолив державний міністр УРСР з питань оборони, національної безпеки та надзвичайних ситуацій Євген Марчук. За регіонами були закріплені «відповідальні». Наприклад, тодішній міністр сільського господарства Олександр Ткаченко став слідкувати за Вінниччиною, Житомирщиною, Черкащиною та Закарпаттям, а міністр юстиції Віталій Бойко — Київщиною, Херсонщиною та Хмельниччиною. За всіма ознаками, перші рішення українського уряду були пропутчистськими. Не було жодним словом сказано про неконституційність ГКЧП, навпаки — йшлося про наведення дисципліни, посилену охорону режимних об'єктів, а також посилений контроль за діяльністю ЗМІ та використанням копіювальної техніки (чого якраз і вимагав ГКЧП).
Як справу першочергової державної ваги планувалося якомога швидше відправити студентів на сільгоспроботи (ізолювати найактивнішу частину молоді, спогади влади про переможне жовтневе (1990 р.) політичне голодування студентів на Майдані Незалежності були ще свіжими). У всіх виступах найвищих державних посадовців України 19-20 серпня 1991 р. проходила турбота «про врожай». На цьому, зокрема, наголошував у виступі по республіканському телебаченню тодішній голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук.
Партійні функціонери ЦК КПУ повністю підтримали путчистів. Масові видання «Радянська Україна», «Робітнича газета», «Сільські вісті», «Правда Украины» три дні друкували матеріали ГКЧП у повному обсязі. Свої ж коментарі та інтерв'ю мали лояльно-пафосний характер: «Країна живе надією і тривогами».
Натомість заколотників однозначно засудили політики та партії з націонал-демократичного та націоналістичного таборів: НРУ, УРП, Союз українського студентства, «Меморіал», Товариство Лева, СНУМ. Донецькі шахтарі теж постановили не визнавати розпорядження ГКЧП, оголосили про безстроковий політичний страйк, вимагаючи заборони КПРС та її бойового загону в Україні — КПУ.
24 серпня [ред.]
24 серпня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом у СРСР…». За це проголосували майже всі депутати — від націонал-радикалів до комуністів-ортодоксів. 25 серпня Президія Верховної Ради України прийняла постанову про тимчасове припинення діяльності КПУ. 26 серпня Верховна Рада України створила тимчасову комісію для перевірки діяльності посадових осіб, органів влади та управління, об'єднань і організацій в зв'язку з державним заколотом 19-21 серпня 1991 р. Виявлені документи довели безумовну причетність керівництва КПУ до безпосередньої підтримки ГКЧП.
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Серпневий путч |
