Нільс Беєрут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Нільс Бейерут)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нільс Бейерут
швед. Nils Bejerot
Народився 21 вересня 1921(1921-09-21)
Норртельє
Помер 29 листопада 1988(1988-11-29) (67 років)
Стокгольм
Країна Швеція Швеція
Національність швед
Діяльність психіатр, кримінолог
Alma mater Каролінський Інститут
Галузь медицина
психіатрія
наркологія
Заклад Шведський Інститут Карнегі
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор медичних наук
Відомий завдяки: дослідник
психіатр
Нагороди
Особ. сторінка nilsbejerot.se/om.htm
CMNS: Нільс Беєрут у Вікісховищі

Нільс Беєрут (швед. Nils Bejerot; 21 вересня 1921, Норртельє, Швеція — 29 листопада 1988, Стокгольм, Швеція) — шведський психіатр та криміналіст, доктор медичних наук, відомий своїми роботами про наркотичну залежність, автор терміну «стокгольмський синдром»[1]. Теорії Беєрута лягли в основу стратегії щодо вирішення проблеми наркотиків у Швеції. Вони досі мають значний вплив на антинаркотичну політику Швеції. Деякі автори висловлюють припущення, що Нільс Беєрут практично самостійно сконструював «шведську модель» політики щодо питання наркотиків.

Життєпис[ред. | ред. код]

Нільс Беєрут народився 21 вересня 1921 року в Норртельє, Швеція. Його батьки працювали касирами у місцевому відділенні банку «Upland Bank». Не будучи надто активним учнем, Нільс більше цікавився скаутським рухом. У 1936 році, коли батька перевели в інше відділення, його сім'я переїхала у Естгаммар. У 15-річному віці у Беєрута почалися крововиливи в легенях у зв'язку з перенесеним туберкульозом. Він був відправлений у пансіонат, де провів 3 роки.

Незважаючи ні на що, Беєрут описує час, проведений там, як щасливий період свого життя. Серед пацієнтів панувала позитивна атмосфера, незважаючи на те, що приблизно 1/3 з них померли. Перебуваючи у пансіонаті він познайомився людьми різного віку з різним досвідом, і спілкування з ними спонукало його згодом зайнятися політичною діяльністю, вступити в Комуністичну партію та інші соціалістичні організації.

Коли Нільс Беєрут почав вивчати медицину, в 1947 році, він був у числі студентів, що відставали у навчанні, в основному через надмірну зайнятість громадською та політичною діяльністю[2].

Після першого курсу під час поїздки з міста Шамац у Сараєво (колишня Югославія) він познайомився з англійською медсестрою Керол Моріс, пізніше вони побралися[2].

Психіатрія[ред. | ред. код]

У 1952—1954 роках Беєрут працював асистентом у Каролінському інституті, отримавши в ньому базову медичну освіту. У той же час Нільс Беєрут написав свою першу книгу проти насильства у коміксах.

Будучи заступником фахівця з соціальної психології Ради у справах дітей та молоді Стокгольма, Беєрут у 1954 році першим з європейських лікарів виявив та описав випадки внутрішньовенного вживання наркотиків підлітками.

У 1956 після промови Хрущова на ХХ з'їзді КПРС, Беєрут засумнівався в комуністичній системі; ілюзія світлого майбутнього комунізму ще більше похитнулася після введення радянських військ в Угорщину. Беєрут припинив політичну діяльність і зосередився на медицині[2].

У 1957 році Беєрут отримав науковий ступінь з медицини в Каролінському інституті у Стокгольмі.

З 1957 по 1962 рік Беєрут вивчає психіатрію у лікарні «Sodersjukhuset» та «Лікарні Святого Георгія» в Стокгольмі.

Починаючи з 1958 року, Беєрут працював консультуючим психіатром в стокгольмському відділенні поліції, а з 1965 року — терапевтом в стокгольмської в'язниці попереднього ув'язнення. Його пацієнтами були арештанти, багато з яких були стокгольмськими алкоголіками і наркоманами.

Пізніше він став співавтором дослідження з наркотичної залежності в Шведському національному раді медичних досліджень, а потім читав лекції з соціальної медицини у Каролінському інституті.

У 1963 році Беєрут вивчав епідеміологію і медичну статистику в «Лондонській школі гігієни та тропічної медицини[en]» (англ. London School of Hygiene & Tropical Medicine), отримавши грант від Всесвітньої організації охорони здоров'я[3].

Дослідження[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
Нільс Беєрут Лекція 1
Нільс Беєрут Лекція 2
Нільс Беєрут Лекція 3
Нільс Беєрут Лекція 4
Нільс Беєрут Лекція 5

У 1965 році Беєрут почав брати участь в обговоренні проблеми наркоманії у Швеції, закликаючи до жорстких заходів щодо запобігання цій новій і швидкозростаючою проблеми. Він ретельно спостерігав за досить незграбним експериментом з узаконення героїну, амфетаміну та інших наркотиків наркоманам. Ці спостереження стали основою його дисертації по епідемічного розповсюдження наркотиків. Беєрут стверджував, що подібна програма збільшить кількість наркоманів. Організувавши підрахунок слідів ін'єкцій у осіб, які потрапили в поліцію, він довів, що число залежних в Стокгольмі протягом експерименту продовжувало швидко зростати. Програма була припинена у 1968 році[4][5].

Поняття «епідемічна наркоманія» було, ймовірно навіяно тодішніми дебатами у Британії. Широке урядове дослідження «Brain Report», проведене в Сполученому Королівстві (1965), описувало наркоманію як «соціально заразне стан». Другий «Brain Report» рекомендував організацію спеціальних лікувальних центрів, де героїнових наркоманів можна було лікувати в ізоляції від суспільства. Беєрут вивчав епідеміологію в Лондоні у 1963 році. Починаючи з 1968 року, у своїх роботах і лекціях він почав регулярно обговорювати відмінності наркозалежності[4][6][7].

В серії коротких «Нарисів з повсякденного життя» (швед. Vardagsbilder), що охоплюють період з 1982 по 1988 рр., Беєрут описав кілька цікавих випадків наркотичної залежності, психічних хвороб і т. п. зі своєї практики, кожен раз наголошуючи пов'язані з цим недоліки або проблеми в системі суспільного добробуту. Він люто критикував тих лікарів і соціальних працівників, які, діючи як ніби з найкращих спонукань, займалися «балаканиною» і через свою абсолютної некомпетентність — створювали «десятки тисяч соціальних інвалідів».

У 1969 році Беєрут став одним із засновників Союзу за суспільство без наркотиків (Association for a Drug-Free Society «RNS»), який до цих пір грає важливу роль у формуванні політики Швеції щодо наркотиків. RNS не приймає ніяких державних грантів. [8] [9] Беєрут попередив про наслідки «епідемічної залежності», що розповсюджується молодими, психологічно і соціально нестабільними людьми, і зазвичай пов'язаної з безпосереднім особистим залученням до вживання заради ейфорії п'янких засобів, що не схвалюваних суспільством[8][9].

У 1972 році роботи Беєрута стали однією з причин посилення в Швеції максимального покарання за тяжкі наркозлочини — до 10 років тюремного ув'язнення. Нільс Беєрут сказав

«Намагатися перемогти наркоепідемію шляхом індивідуального лікування — це приблизно те ??ж саме, що намагатися перемогти малярію, відловлюючи комарів. Цією справою може займатися величезна кількість людей, але результати будуть незначні. Що ж необхідно зробити? Осушити болото...»

У 1974 році він був запрошений як один із 21 наукових експертів з марихуани у комісію Сенату США по епідемії вживання марихуани і її впливу на безпеку Сполучених Штатів[3][10].

У 1975 році Беєрут стає доцентом Каролінського інституту та пише докторську дисертацію про наркозалежності та антинаркотичної політики[11].

У 1979 році Беєрут отримав звання почесного професора, якого Шведський уряд удостоює лише кількох людей в рік[12].

Його дослідження охоплюють такі широкі області, як епідеміологія нарковживання, динаміка наркозалежності і непослідовність політики охорони здоров'я. Беєрут провів велику кількість лекцій в різних частинах Швеції. Протягом 30 років він активно лобіював повну заборону всіх наркотиків, включаючи заборону на володіння і вживання коноплі. Він опублікував понад 600 наукових праць і критичних статей в різних виданнях, а також опублікував понад 10 книг з цієї теми. Його дводенні курси прослухало в цілому близько 100 000 осіб[13]. Протягом багатьох років він читав лекції про наркоманію, психічних хворобах і мистецтві ведення переговорів у «Polishogskolan» (Шведський поліцейський коледж). Він навчав майже кожного офіцера Шведської поліції, через що отримав прізвисько «polisdoktorn» (Доктор поліції)[2][14].

У 1974 році Беєрут опублікував працю «Зловживання наркотиками і антинаркотична політика» (швед. Narkotikamissbruk och narkotikapolitik), за яку Каролінський інститут присвоїв йому ступінь доктора медичних наук. За рішенням Шведського інституту Карнегі від 1982 року він був призначений Директором з науково-дослідної роботи інституту і залишався на цій посаді до своєї смерті.

У 1987 році пожежа повністю знищила будинок, бібліотеку і архів Беєрута. Сам він не сумнівався в тому, що це був підпал, проте слідство так і не дало результату, і через дев'ять місяців справа була закрита.

Беєрут помер у 1988 році. На його похоронах були присутні більше 900 осіб — від колишніх наркоманів до членів шведського парламенту.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Беєрут найбільш відомий завдяки наступному:

  • Його роль як консультанта по психіатрії під час пограбування банку «Kreditbanken» у 1973 році і введення терміна «стокгольмський синдром», для позначення співчуття заручників до їх загарбникам[15][16]. Термін «стокгольмський синдром» згодом набув широкого використання в Інтернету.
  • Його непримиренна опозиція легалізації та програмою виписці наркоманам рецептів на наркотики. Він виступав за нульову терпимість до незаконного вживання наркотиків і володіння ними, включаючи всі заборонені речовини, що можна спостерігати зараз в законодавстві Швеції. На початку 1980-х років він став одним з 10 людей, найбільш вплинули на громадську думку в Швеції. Управління ООН з наркотиків і злочинності і багато інших організацій оцінили внесок Беєрута в шведську стратегію проти рекреаційного вживання наркотиків. Його вимога нульової терпимості як політики держави довгий час вважалося екстремістським, але в кінці 1970-х думку суспільства змінилося. Без сумніву, саме він зробив найбільший внесок у зміну Шведської наркополітики в рестиктивне русло[14][17], що зробило його образ суперечливим як за життя, так і після смерті[18] . Багато хто вважав Беєрута гуманістом, захищає формування життєздатної антинаркотичної політики, а Роберт Дюпон відгукувався про нього як про «героя боротьби Швеції з наркоманією»[19]. Інші бачать в ньому реакціонера, ускладнюють введення нових методів лікування залежності[20].
  • Його рішучий протест проти насильства в журналах коміксів, який був виражений у книзі «Діти, комікси, суспільство», («швед. Barn, serie, samhalle», 1954), яка була, в свою чергу, у значній мірі, адаптацією книги Фредеріка Вертама «Розбещення невинних» (англ. Seduction of the Innocent), опублікованій в тому ж році.
фактори, що впливають на збільшення ризику залежності

До того, як Беєрут у 1965 році почав брати участь в обговоренні проблеми наркотиків, наркоманія в Швеції вважалася приватною проблемою здоров'я, а правові заходи застосовувалися до наркоділерам. До 1968 року максимальним покаранням за тяжкі злочини пов'язані з наркотиками був 1 рік у в'язниці. Беєрут підкреслював важливість протистояння попиту на наркотики, протистояння зловживанню ними, виняткову роль самих споживачів в залученні в вживання новачків. Політику, спрямовану як проти торговців, він вважав неефективною.

Він також брав під сумнів те, що безробіття і зниження рівня життя пояснюють зростання споживання наркотиків, проти чого в свою чергу виступали деякі з його коментаторів тих часів. Беєрут вказував, що зловживання алкоголем в Швеції в 1930-х роках було дуже обмежена, не дивлячись на безробіття і економічна криза.

Натомість Нільс Беєрут підкреслював важливість п'яти інших факторів, що підвищують ризик виникнення наркоманії у індивіда та епідемічного поширення наркозалежності:

  • Доступність наркотичної речовини
  • Наявність грошей для придбання речовини
  • Наявність вільного часу для вживання речовини
  • Приклади вживання речовини в найближчому оточенні
  • Громадська думка, терпимо ставиться до вживання[21].

Беєрут підтримував гіпотезу, згідно з якою сформувалася залежність уже не є симптомом якого-небудь неблагополуччя (психологічного, економічного і т. П.), А стає самостійним захворюванням. Її розвиток не може бути зупинено видаленням пускового фактора. Залежність має силу і властивостями природних потреб (таких, як потреба в сні, в їжі та ін.): Її можна розглядати як потреба, штучно сформовану шляхом хімічної стимуляції «центру задоволення». Він порівнював залежність з дуже сильною закоханістю[22].

Він порівнював залежність з дуже сильною любов'ю, вказуючи, що залежність — це «емоційна прив'язаність, придбана за допомогою навчання, яка час від часу або постійно проявляється в цілеспрямованому стереотипному поведінці з властивостями і силою інстинкту, що має на меті специфічне задоволення або уникнення специфічного дискомфорту»[23].

Це, однак, не слід розцінювати як свідчення невиліковність залежності. Залежність є «вивченої», і тому можна перевчитися, навчитися жити без наркотиків. Лікування залежності має мати на меті повну відмову від наркотиків. На відміну від інших авторів, що пропонують домагатися зниження побічних ефектів, зниження шкоди , Беєрут критикував, наприклад, роботу лікувальних програм з тривалої метадонової підтримкою для опіатних наркоманів, що не ставлять завдання звільнення від наркотиків.

Праці[ред. | ред. код]

  • Bejerot N. The drugs question and society. Stockholm: Aldus / Bonnier, 1968.
  • Bejerot N. Drug Abuse and Drug Policy — An epidemiological and methodological study of drug abuse of intravenous type in the Stockholm police arrest population 1965-1970 in relation to changes in drug policy. Copenhagen, 1975

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

До 65-річчя від дня народження Беєрута, у 1986 році, в книзі «Нільс Беєрут — людина і його праці» (швед. Nils Bejerot - Mznniskan och Verket) була опублікована його бібліографія, що становить понад 600 праць.

У 1993 році група друзів і співробітників опублікувала пам'ятну книгу «Нільс Беєрут — вчений, просвітитель та першопроходець у боротьбі проти наркотиків» (швед. Nils Bejerot - Forskaren, folkupplysaren, pionjzreni kampen mot narkotika).

«Всесвітня федерація по боротьбі з наркотиками[en]» (WFAD) заснувала премію імені Нільса Бейрута у 2010 році. Першим лауреатом премії став європейський дипломат Антоніо Марія Коста[24].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Стокгольмський синдром. Архів оригіналу за 19 вересня 2016. Процитовано 21 серпня 2016.
  2. ↑ а б в г Nils Bejerot — forskaren, folkupplysaren, pionjaren i kampen mot narkotikan, 1993 (A collection of essays about Nils Bejerot written by different authors after Nils Bejerots death, for ex the secretary of The Nobel price committee, collected by Carol Bejerot) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 лютого 2012. Процитовано 21 серпня 2016.
  3. ↑ а б Marihuana-hashish epidemic and its impact on United States security: hearings before the Subcommittee to Investigate the Administration of the Internal Security Act and Other Internal Security Laws of the Committee on the Judiciary, United States Senate, Ninety-third Congress, second session [-Ninety-fourth Congress, first session] .. (1974), page 170-
  4. ↑ а б Nils Bejerot: The Swedish addiction epidemic in a global perspective, a speech given in 1988 in France, the Soviet Union and USA. Архів оригіналу за 22 червня 2007. Процитовано 21 серпня 2016.
  5. ↑ The Swedish Drug Control System. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 21 серпня 2016.
  6. ↑ Rachel Lart British Medical perception from Rolleston to brain, changing images of the addict and addiction. Архів оригіналу за 10 червня 2011. Процитовано 21 серпня 2016.
  7. ↑ DRUG ADDICTION, MINISTRY OF HEALTH, London, 1965. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 21 серпня 2016.
  8. ↑ United Nations Office on Drugs and Crime: Sweden’s successful drug policy: a review of the evidence
  9. ↑ The Swedish National Association for a Drug-free Society (RNS). Архів оригіналу за 5 грудня 2008. Процитовано 21 серпня 2016.
  10. ↑ Reed Irvine: THE MEDIA AS DRUG PROMOTERS, AIM Report January 1986. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 серпня 2016.
  11. ↑ Drug Abuse and Drug Policy. An epidemiological and methodological study of drug abuse of intravenous type in the Stockholm police arrest population 1965—1970 in relation to changes in drug policy. 277 s. Munksgaard, Kopenhamn, 1975.
  12. ↑ Nils Bejerot. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 21 серпня 2016.
  13. ↑ Nils Bejerot. Video from a lecture about addition. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 21 серпня 2016.
  14. ↑ а б About Nils Bejerot (written by his admirers). Архів оригіналу за 21 лютого 2017. Процитовано 21 серпня 2016.
  15. ↑ Nils Bejerot: The six day war in Stockholm,New Scientist 1974, volume 61, number 886, page 486—487. Архів оригіналу за 5 травня 2008. Процитовано 21 серпня 2016.
  16. ↑ Majsan Bostrom: The Stockholm Syndrome, Sveriges Radio International, 2009. Архів оригіналу за 23 липня 2009. Процитовано 21 серпня 2016.
  17. ↑ Socialstyrelsen. Sakerstalld socialmedicinsk kompetens inom svensk halso- och sjukvard, 2005, page 117[недоступне посилання з квітня 2019]
  18. ↑ C. M. Chatwin: On the Possibility of Policy Harmonisation for some Illicit Drugs in Selected Member States of the European Union (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 червня 2011. Процитовано 21 серпня 2016.
  19. ↑ Presentation at the World Forum Against Drugs (WFAD)Stockholm, Sweden September 8, 2008 by Robert L. DuPont, M.D. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 квітня 2021. Процитовано 21 серпня 2016.
  20. ↑ New York Times: Nils Bejerot, 67, Pioneer in Study of Drug Abuse, 1988
  21. ↑ Noel Pearson: Agendas of addiction. The Australian, March 1, 2008. Архів оригіналу за серпень 26, 2009. Процитовано серпень 21, 2016.
  22. ↑ Bejerot; Nordisk Medicin 7. I. 1971, bd 85, nr 1 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 лютого 2012. Процитовано 21 серпня 2016.
  23. ↑ Nils Bejerot in Theories of Drug abuse, Selected contemporary perspectives, page 246—255, NIDA, 1980 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 травня 2009. Процитовано 21 серпня 2016.
  24. ↑ The 1st Nils Bejerot Award. Архів оригіналу за 26 травня 2019. Процитовано 21 серпня 2016.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Нільс Беєрут
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нільс_Беєрут&oldid=40790022