Олексій Петрович
| Олексій Петрович Алексей Петрович |
||
 |
||
| Олексій Петрович | ||
|
||
|---|---|---|
| Народження: | 18 (28) лютого 1690 Преображенське, Московське царство |
|
| Смерть: | 28 червня (7 липня) 1718 (28 років) Петропавлівська фортеця, Санкт-Петербург, Московське царство |
|
| Династія: | Романови | |
| Батько: | Петро I Олексійович | |
| Мати: | Євдокія Федорівна Лопухіна | |
| Дружина: | Шарлотта Крістіна Брауншвейг-Вольфенбюттельська | |
| Діти: | Петро II Олексійович, Наталія Олексіївна | |
Олексі́й Петро́вич (рос. Алексей Петрович; 18 (28) лютого 1690 — 28 червня (7 липня) 1718) — царевич, спадкоємець російського престолу. Старший син Петра I і його першої дружини Євдокії Лопухіної. Батько Петра II. Страчений за наказом батька.
Зміст |
Біографія [ред.]
Дитинство і юність [ред.]
Царевич і офіційний спадкоємець престолу; найстарший син Петра Олексійовича і його дружини Євдокії Олексій Петрович народився 18 (28 лютого) 1690 року у підмосковній резиденції царя селі Преображенському. Через 5 днів після народження хрещений Олексієм у честь святого Олексія. Хресні батьки — патріарх Іоаким та царівна Тетяна Михайлівна.
Олексій Петрович виростав у атмосфері загальної недовіри. Його матір Євдокію Лопухіну відібрали від сина, коли Олексію було 4 роки, а через 4 роки зіслали в монастир. Бояри налаштовували царевича проти батька, а батько не любив сина від ненависної дружини[1]. мачуха взагалі не звертала уваги на Олексія. Це все згодом відбилося на їх стосунках.
1711 року Олексій Петрович одружився на принцесі Шарлотті-Софії. Царевич не любив свою нову дружину, але був змушений терпіти — її для нього вибрав батько, якого Олексій відверто боявся. Подружжя мало двох синів — Наталію (1714—1728) і Петра (1715—1730), який згодом став імператором. Невдовзі після народженні сина Шарлотта-Софія померла, а царевич знайшов коханку, Єфросинію Федорову[2].
Втеча з Росії [ред.]
Не бажаючи конфліктів з батьком, Олексій написав листа, в якому відмовився від права на успадкування російського престолу за себе і за сина. Проте Петро I не повірив синові, і забажав або змінити наміри й стати гідним спадкоємцем, або постригтися в монахи[2]. Петро поїхав в Європу, давши синові півроку на роздуми. У серпні 1716 року батько прислав Олексієві лист, у якому зажадав або необхідно їхати до нього, або стати монахом. Це стривожило царевича, що він вирішив тікати від гніву царя. 26 вересня Олексій Петрович покинув Росію під приводом візиту до батька. Але насправді він за допомогою начальника Санкт-Петербурзького адміралтейства Олександра Кікіна утік до Відня. Там царевич попросив притулку в імператора Карла. Той не палав бажанням погіршувати стосунки з Московським царством, але вирішив використати Олексія Петровича як маріонетку в дипломатичних іграх[2].
Петро, не бажаючи втрачати контроль над Олексій, вирішив повернути його до Росії. Використовуючи погрози (оголосити зрадником) і обіцянки (пробачити всі «гріхи»)[1], монарх намагався переконати сина переконати повернутися. З листа Петра Олексійовича Олексію Петровичу:
-
.«Буде же побоишься меня, то я тебя обнадёживаю и обещаюсь Богом и судом его, что никакого наказания тебе не будет, но лучшую любовь покажу тебе, ежели воли моей послушаешь и возвратишься. Буде же сего не учинишь, то, … яко государь твой, за изменника объявляю и не оставлю всех способов тебе, яко изменнику и ругателю отцову, учинить»
Зрештою, із великою допомогою вправного інтригана, дипломата Петра Толстого, Петро I добився мети.
Повернення до Росії [ред.]
У лютому 1718 року Олексій Петрович повернувся на батьківщину. Він був позбавлений права на престол та змушений ще раз відректися від нього. Було оголошено пробачення батьком сина, але насправді справа ще тривала. Петро наказав провести розслідування у справі Олексія. В його ході він дав багато свідчень, що кидало тінь на численне оточення царевича. Багатьох поплічників Олексія Петровича було страчено, а у червня 1718 його самого ув'язнено у Петропавлівській фортеці.
Страта [ред.]
Під катуваннями Олексій Петрович визнав себе винним у підготовці змови проти батька з метою заволодіти російським престолом, підняти по всій країні повстання і скасувати батькові реформи[1]. Деякі історики ставлять під сумнів правдивість цих свідчень, висуваючи гіпотезу, що Олексій Петрович неодноразово піддавався катуванням, а також не був повністю психічно здоровим[1]. Проте колишній спадкоємець престолу був засуджений до страти. Пояснення було таке:
-
«царевич утаил бунтовый умысел свой против отца и государя своего, и намеренный из давних лет подыск, и произыскивание к престолу отеческому и при животе его, чрез разные коварные вымыслы и притворы, и надежду на чернь и желание отца и государя своего скорой кончины»[3]
7 липня (26 червня) 1718 він помер. За офіційною версією, яку опублікував Петро, Олексій Петрович, почувши вирок, вжахнувся, попросив пробачення у батька і, повністю покаявшись, по-християнськи помер. За різними неофіційними версіями, він загинув під час катувань батьком, деякі історики припускають таємну смерть від задушення, а деякі загибель від душевних хвилювань[3].
У мистецтві [ред.]
Непроста особистість і таємнича страта царевича була гарним сюжетом для митців наступних століть. До теми Олексія Петровича зверталися Вольтер, Пушкін, багато письменників, публіцистів та істориків. У 1871році Микола Ґе написав відому картину «Петро І допитує царевича Олексія в Петергофі»
Також було знято декілька художніх фільмів, зокрема фільм Віталія Мельникова «Царевич Олексій».
Примітки [ред.]
- ↑ а б в г Алексей Петрович (рос.)
- ↑ а б в АЛЕКСЕЙ ПЕТРОВИЧ (1690-1718) (рос.)
- ↑ а б Русская история в портрете. Алексей Петрович (рос.)
