Осмоловський Віктор Дмитрович
| Віктор Дмитрович Осмоловський | |
|---|---|
 Підполковник | |
 1940 р. Фото з слідчої справи | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
3 серпня 1875 Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія |
| Смерть |
невідомо ? |
| Громадянство |
 →.svg){kind=small} УНР→ Румунія→ СРСР |
| Військова служба | |
| Приналежність |
→ УНР→ Румунія→ СРСР |
| Війни / битви | Українсько-радянська війна |
| Командування | |
| отаман 3-го Херсонського корпусу Дієвої армії УНР; начальник Волинської групи Дієвої армії УНР. | |
Віктор Дмитрович Осмоловський (3 серпня 1875, Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія —? ) — підполковник Російської Армії, служив у Армії УНР.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 3 серпня 1875 р. в Кишиневі в сім'ї помічника ревізора губернської Контрольної палати Дмитра Івановича Осмоловського. Походив з давнього дворянського роду Бонч-Осмоловських[ru], відомого з початку XVI століття. Бессарабську гілку роду внесено в Дворянську родовідну книгу Бессарабської губернії в 1880 р.[1]. Приставка “Бонч” у прізвищі була втрачена, є заява Д. Осмоловського до дворянських зборів з проханням її відновити.
Сім’я була багатодітною, Віктор мав 6 братів і 2 сестер. Для утримання сім’ї батько ще викладав у сільськогосподарському училищі, а старші брати підробляли репетиторством[2]. Отримав середню освіту в Комратському реальному училищі.
Служба в російській армії[ред. | ред. код]
Закінчив курс 2-х класів в Костянтинівському артилерійському училищі в Санкт-Петербурзі по І-му розряду.
Брав участь в Російсько-японській війні. Служив в артилерійських частинах 2-ї Маньчжурської армії, в грудні 1905 р. був призначений членом бригадного суду, а потім бригадним скарбником[1].
Після повернення в Кишинів служив у 14-й Артилерійській бригаді 14-ї піхотної дивізії. З початком І-ї світової війни продовжував службу в 63-й Артилерійській бригаді 63-ї піхотної дивізії[ru], сформованої в липні 1914 р. із кадру 14-ї дивізії. В чині штабс-капітана командував 4-ю батареєю 40 мортирного артилерійського дивізіону, в бою поблизу Лодзі у листопаді 1914 р. був поранений в спину і контужений. Після лікування повернувся в армію, з квітня 1915 р. командував 2-ю батареєю, а потім 1-м артилерійським дивізіоном[1].
Генерал В.І. Соколов[ru] писав: …1-й дивізіон отримав корінний офіцер 14 бригади Осмоловський, живий і енергійний, незважаючи на свою зайву повноту, вже поранений і контужений протягом війни. Справу свою він знав і дивізіоном командував гідно[3].
Нагороди: ордени Св. Анни 4-го ст., Св. Станіслава 3-го ст., Св. Анни 3-го ст., Св. Володимира 4-го ст., Св. Станіслава 2-го ст., темно-бронзова медаль за пам’ять Російсько-Японської війни 1904-1905 рр.
Останнє звання у російській армії— підполковник (з 25 червня 1915 р.).
Звільнився з армії в 1917 р. за станом здоров’я і повернувся до Кишинева. З кінця грудня 1917 р. по 30 квітня 1918 р. служив у військах територіальної оборони Молдовської Демократичної Республіки, займався формуванням важкого артилерійського дивізіону. Очолював республіканську комісію по присвоєнню чергових військових звань офіцерам, був представлений до чину полковника. З 1918 р. згадується як полковник.
Служба в армії УНР[ред. | ред. код]
27 серпня 1918 р. полковник В. Осмоловський подавав свою кандидатуру на посаду заступника голови Одеської міської ради, але від участі у виборах відмовився.
У кінці листопада 1918 р. полковник Осмоловський входив до складу делегації Директорії по перемир'ю з німцями, а 28 листопада 1918 року в головній німецькій квартирі Київської групи військ став співпідписантом угоди про перемир'я між представниками німецького штабу, німецького совіту солдатських депутатів та представниками війська Петлюри[4].
Із 5 січня 1919 р. по березень 1919 р. – отаман 3-го Херсонського (нового) Армійського Корпусу Дієвої армії УНР. Входив до складу Революційного комітету в Вапнярці, створеного О.І. Волохом під час самочинного захоплення влади в Запорізькому корпусі (березень 1919 р.). Далі знаходився в запасі.
З 9 липня по 29 вересня 1919 р. – начальник Волинської групи Дієвої армії УНР. Його командування Волинською групою у вересневих боях з денікінцями на одеському напрямку склалося невдало, і Осмоловського змістили з посади.
Про цей період служби полковника Осмоловського писав історик Михайло Ковальчук: Настрій частин був катастрофічним. Частини І-ї Північної дивізії в районі Ольгопіль-Гайворон відступали майже без боїв при найменших ознаках появи ворожої кінноти. …Геть деморалізованою була і 4-та Сірожупанна дивізія… Про стан 2-ї дивізії, нещодавно сформованої та ще незміцнілої як військове з’єднання, годі було й казати. Таким чином, з’єднання Волинської групи перебували в безперервному відступі та втрачали боєздатність. 29 вересня отамана Бонч-Осмоловського було звільнено з посади командувача Волинської групи [5].
З листопада 1919 р. В. Осмоловський служив помічником начальника Запорізької групи Дієвої армії УНР. Про його настрої в той період є інформація в рапорті російського агента, підполковника Я. Макогона, російському військовому аташе в Польщі: Запорізька група на південний схід від Жмеринки і Вапнярки. Командує групою ген. майор Омелянович-Павленко. … Помічником у нього полковник Осмоловський, теж кадровий офіцер, родом з Бессарабії, дуже хоробрий. Чекає випадку втекти до Добровольців[6]. Слід зазначити, що В. Осмоловський був українцем[7], імовірно, служив в армії УНР з патріотичних міркувань. Є також відомості, що в армії УНР служив і його старший брат Леонід[8]. За наявними даними В. Осмоловський перебував в Україні до кінця 1920 р.
Подальша доля[ред. | ред. код]
В 1921 р. В. Осмоловський повернувся в Бессарабію. До 1940 р. проживав у Кишиневі, який входив до складу Румунії. До 1930 р. – офіцер запасу Румунської армії, потім військовий пенсіонер за інвалідністю. Під Кишиневом у селі Трушени мав 17 гектарів саду, 3,5 гектари винограднику та невеличкий будинок, займався сільським господарством[7].
В 1936 р. арештовувався Сигуранцею за підозрою у шпигунстві, але звинувачення були зняті[7].
Після приєднання Бессарабії до СРСР був заарештований НКВС. При арешті з його квартири вилучили мисливську рушницю, дрібнокаліберну гвинтівку, револьвер “бульдог” і документи, але сама квартира не опечатувалась. Свою службу в армії УНР йому вдалося приховати. За формування артилерійських військ “контрреволюційної” Молдовської республіки, та за участь у “контрреволюційному” Союзі офіцерів 4 листопада 1940 р. був засуджений Особливою Нарадою при НКВС СРСР до заслання в Казахстан на термін п’ять років[7]. Подальша доля невідома. Реабілітований в 1989 р.
Сім’я[ред. | ред. код]
Був одружений з Лук’яновою Ларисою Семенівною, діти: дочка Тетяна (нар. 23 лютого 1908 р.); син Ігор (нар. 3 березня 1912 р.).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Бонч-Осмоловские бессарабской ветви. – Бонч-Осмоловская М. А. 500 лет рода Бонч-Осмоловских: Осмоловские герба Бонча / Бонч-Осмоловская М. А., Бонч-Осмоловская Е. А., Бонч-Осмоловская Н. Е., Быченкова Л. А., Валуева Е. М., Кириллова О. Е., Миронюк Б., Осипцов С. А.; Сост. и общ. ред. Бонч-Осмоловской М. А. — М.: Научная книга, 2018. — 968 с. — ил. ISBN 978-5-91393-125-2. – С. 329-354.
- ↑ По материалам архивно-следственного дела 13919-П
- ↑ Русская армия в Великой войне: Соколов В.И. Характеристика командного низшего состава в войне 1914-1917 гг. – С. 46
- ↑ Газета "Відродження" від 29 (16) листопада 1918, ч. 197.
- ↑ Михайло Ковальчук. Невідома війна 1919 року. Українсько-білогвардійське збройне протистояння. – Київ: Темпора, 2006. - С. 217.
- ↑ Документ № 296. Рапорт полковника Я. Макогона. – Михайло Ковальчук. Невідома війна 1919 року. Українсько-білогвардійське збройне протистояння. – Київ: Темпора, 2006. – С. 452.
- ↑ а б в г Дело № 22 по обвинению: Осмоловский Виктор Дмитриевич. Начато 14 июля 1940 г. Окончено 8 августа 1940 г. – Национальный архив Молдовы. Фонд 3401. Опись 1. Дело 8603.
- ↑ Армія за дротами / В.І. Моренець. – Кам'янець-Подільський: ТОВ «Друкарня "Рута"», 2018. – С. 386.
Джерела[ред. | ред. код]
- Бонч-Осмоловская М. А. 500 лет рода Бонч-Осмоловских: Осмоловские герба Бонча / Бонч-Осмоловская М. А., Бонч-Осмоловская Е. А., Бонч-Осмоловская Н. Е., Быченкова Л. А., Валуева Е. М., Кириллова О. Е., Миронюк Б., Осипцов С. А.; Сост. и общ. ред. Бонч-Осмоловской М. А. — М.: Научная книга, 2018. — 968 с. — ил. ISBN 978-5-91393-125-2.
- Русская армия в Великой войне: Соколов В.И. Характеристика командного низшего состава в войне 1914-1917 гг., стр. 46.
- По материалам архивно-следственного дела 13919-П.
- Послужной список В.Д. Осмоловского.
- Капустянський, М. Похід Українських Армій на Київ-Одесу в 1919 році. Ч. 2.– Мюнхен, 1946. – Стор.: 149 (148).
- Стахів, М. Україна в добі Директорії УНР. Т. 5.– Скрентон, 1964. – Стор.194.
- Стахів, М. Україна в добі Директорії УНР. Т. 6.– Скрентон, 1964. – Стор.177.
- Христюк, П. Замітки і матеріяли до історії української революції 1917-1920 рр. Т.4. – Торонто,1922. – Стор. 116.
- Єрошевич, П. З боротьби українського народу за свою незалежність. – Варшава, 1939. – Зб.9. – Стор. 43.
- Гражданская война на Украине. 1918–1920: Сб. док. и материалов. В 3 т. – Т. 1. – Кн. 1: Освободительная война украинского народа против немецко-австрийских оккупантов. Разгром буржуазно-националистической директории / К.: Наук. думка, 1967. – Стор. 464, 475, 588.
- Данилов, А.А. Добровольцы и петлюровцы.
- Ковальчук, Михайло. Українсько-білогвардійська війна (вересень 1919 р.). – Військово-історичний альманах, число 2, 2004 р. – Стор. 15-47.
- Ковальчук, М. Невідома війна 1919 року. Українсько-білогвардійське збройне протистояння. – Київ: Темпора, 2006.
- Енциклопедія українознавства. Словникова частина (Т.1-Т.11). — Париж, Нью-Йорк, 1966. — Т. 5..
- ОДЕСЬКІ АРХІВИ. ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЮЛЕТЕНЬ, No2(9) (січень — березень 2009 р.), стор. 62.
- Cartea memoriei: catalog al victimelor totalitarismului comunist, Volume 4. Elena Postică, Maria Praporșcic, Vera Stăvilă. - Știința, 2005. - 438 p.
- Дело № 22 по обвинению: Осмоловский Виктор Дмитриевич. Начато 14 июля 1940 г. Окончено 8 августа 1940 г. - Национальный архив Молдовы. Фонд 3401. Опись 1. Дело 8603.