Прислів'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Прислі́в'я — мала форма народної поетичної творчості, що вдягнулася в короткий, рітмізованний вислів, що несе узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом.

У фольклористиці прислів'я та приказки позначають терміном паремії.

[ред.] Поетика

Своєю силою прислів'я зобов'язане смисловому ефекту, що виникає в результаті особливого стяжіння синтаксичної і лексичної форми, покликаного закріпити якийсь зміст; прийоми, за допомогою яких досягається це стяжіння:

• стислість пропозиції і часте поєднання невизначено-особистих форм і дієслова в теперішньому часі або наказовому нахилі
• паралелізм
• алітерація, асонанс, рима і інші звукові механізми, що роблять вислів ритмічно стислим

Всі ці прийоми допомагають узагальнити твердження, підняти його до рівня метафори, тобто перетворити на типовий еквівалент практично нескінченного числа ситуацій. Поєднання декількох таких прийомів стає для слухача сигналом, що фіксує щось ніби дискурсивній ізотопії. Можна говорити про «стиль прислів'я», що існує як би поза часом: традиційність — настільки невід'ємна його межа, що сама думка про «витоки» прислів'я здається в чомусь суперечливою.

[ред.] З історії прислів'їв

У середньовічній Європі складалися збірки прислів'їв; до нас дійшли близько трьох десятків рукописних збірок, складених в XIII—початку XV століть. Наприклад, збірку так званих «Прислів'їв Віллана» включає ряд шестискладових шестістіший, кожен вірш яких є глосою до сьомого, не віршованого рядка, поданого як селянське прислів'я. Все в цілому відрізняється рідкісною ритмічною і тематичною однорідністю; дискурс повністю замкнутий на собі. Укладачем цієї збірки, в XIII столітті що не раз ставав предметом обробки або наслідування, був якийсь клірик з роду Пилипа Ельзасського. Тексти подібного роду зустрічаються аж до XV століття, іноді з ілюстраціями: тоді прислів'я служить підписом до малюнка.