Пункція
Пу́нкція (від лат. punctio — укол), прокол стінки якої-небудь порожнини, судини, порожнистого або паренхіматозного органу, пухлини, інфільтрата з лікувальною або діагностичною метою.
Види пункцій [ред.]
Діагностичні пункції застосовують для точної діагностики захворювання шляхом аналізу вмісту порожнини (наприклад, плевральної) з його цитологічним, біохімічним та бактеріологічним дослідженням або шляхом вивчення (мікроскопічного, ультрамікроскопічного, цитохімічного та хромосомного) клітин, отриманих з патологічно змінених органів; для вимірювання тиску (в серцевих порожнинах, великих судинах, спинномозковому каналі), а також для введення в порожнину контрастних речовин або повітря (рентгенодіагностика).
Лікувальні пункції застосовують для витягнення з порожнини патологічного вмісту (гною, крові, повітря, рідини), промивання її та введення в порожнину лікарських речовин.
Нерідко обидва вида пункцій поєднуються.
Найчастіше застосовують:
- пункцію вен для відібрання крові на аналіз, кровопускання, введення ліків або переливання крові;
- пункцію плевральної порожнини при випотному плевриті та для видалення повітря з порожнини, а також для накладання штучного пневмотораксу;
- пункцію черевної порожнини при асциті;
- пункцію суглобів як із лікувальною, так і з діагностичною метою;
- пункцію спинномозкового каналу для аналізу спинномозкової рідини, введення ліків або рентгеноконтрастних речовин;
- пункцію сечового міхура при затримці сечі та неможливості ввести катетер та ін.
Роблять пункцію шприцем із спеціальною голкою або троакаром із дотриманням усіх правил асептики та знеболюванням.
Джерела [ред.]
- Диагностическая и терапевтическая техника, под ред. В. С. Маята, М., 1969.
