Рівняння Толмена — Опенгеймера — Волкова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Рівняння Толмена — Опенгеймера — Волкова (англ. Tolman–Oppenheimer–Volkoff equation, TOV) — рівняння в загальній теорії відносності й астрофізиці, яке описує структуру сферично симетричного тіла з ізотропного матеріалу, що перебуває в статичній гравітаційній рівновазі[1]. Названо на честь Річарда Толмена, Роберта Оппенгеймера і Джорджа Волкова.

Загальний вигляд[ред. | ред. код]

Рівняння має вигляд:

де:

  •  — радіальна координата
  • і  — густина й тиск матеріалу на радіусі
  •  — загальна маса в межах радіуса .

Рівняння виведено з рівнянь Ейнштейна для стаціонарної сферично симетричної метрики. Для розв'язку рівняння Толмена — Опенгеймера — Волкова ця метрика має вигляд[1]

де визначається формулою[1]

Якщо доповнити рівняння Толмена — Опенгеймера — Волкова рівнянням стану, , яке пов'язує густину з тиском, то ці два рівняння повністю визначать структуру рівноважного сферично симетричного тіла з ізотропного матеріалу. Якщо знехтувати членами порядку , рівняння Толмена — Оппенгеймера — Волкова перетворюється на рівняння гідростатичної рівноваги, яке використовують для знаходження рівноважної структури сферично симетричного тіла з ізотропного матеріалу, коли релятивістські ефекти не важливі.

Якщо рівняння використовують для моделювання обмеженої кулі у вакуумі, граничні умови мають вигляд і . Перша умова означає нульовий тиск на поверхні, а друга умова накладається так, що метрика на поверхні неперервно переходить в метрику Шварцшильда:

Загальна маса[ред. | ред. код]

 — це загальна маса, що міститься всередині радіуса , виміряна за створюваним нею гравітаційним полем. Вона задовольняє умові і розраховується з рівняння[1]

Виміряна за створюваним гравітаційним полем загальна маса об'єкта , обмеженого максимальним радіусом , дорівнює

З іншого боку, обчислення маси шляхом інтегрування густини об'єкта по його об'єму дає більше значення:

Різниця між цими двома величинами є від'ємною,

,

Це гравітаційна енергія зв'язку об'єкта, поділена на .

Виведення із загальної теорії відносності[ред. | ред. код]

Припустімо статичну, сферично симетричну ідеальну рідину. Компоненти метрики подібні до компонентів метрики Шварцшильда[2]:

Згідно з припущенням ідеальної рідини, тензор енергії напруження є діагональним (у сферичній системі координат) з наступними власними значеннями густини енергії та тиску:

,
.

Тут  — густина рідини, а  — її тиск.

Далі шукаємо розв'язок рівняння поля Ейнштейна:

Спочатку розглядаємо компонент :

Інтегруючи цей вираз від 0 до , отримуємо

,

де є таким, як визначено в попередньому розділі. Далі розглядаємо компонент . Для нього знаходимо:

.

Цей вираз можна спростити, використовуючи формулу для :

Ми отримуємо друге рівняння, вимагаючи неперервності тензора енергії-напруження: . Завдяки статичності і ізотропії , отримуємо

Перестановка членів дає[3]:

Це дає два вирази, які обидва містять . Усунувши , отримуємо:

Винесши множник і переставивши множники 2 і , отримуємо рівняння Толмена — Опенгеймера — Волкова:

Історія[ред. | ред. код]

Річард Толмен проаналізував сферично симетричні метрики в 1934 і 1939 роках[4][5]. Наведена тут форма рівняння була виведена Робертом Оппенгеймером і Джорджем Волковим у їхній статті 1939 року «Про масивні нейтронні ядра»[1]. У цій статті рівняння стану для виродженого фермі-газу нейтронів було використано для розрахунку верхньої межі ~0,7 сонячні маси для гравітаційної маси нейтронної зорі. Оскільки це рівняння стану нереалістичне для нейтронної зорі, ця гранична маса також є невірною. Використовуючи спостереження гравітаційних хвиль від злиття подвійних нейтронних зір (наприклад, GW170817) і подальшу інформацію від електромагнітного випромінювання (кілонова), було показано, що максимальна маса нейтронної зорі (так звана межа Толмена — Опенгеймера — Волкова) близька до 2,17 маси Сонця[6][7][8][9][10]. Попередні оцінки цієї межі коливаються від 1,5 до 3,0 мас Сонця[11].

Постньютонівське наближення[ред. | ред. код]

У постньютонівському наближенні, тобто для гравітаційного поля, яке лише трохи відрізняється від ньютонівського поля, рівняння можна розкласти за степенями . Тоді рівняння Толмена — Опенгеймера — Волкова дає:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Oppenheimer, J. R.; Volkoff, G. M. (1939). On Massive Neutron Cores. Physical Review. 55 (4): 374—381. Bibcode:1939PhRv...55..374O. doi:10.1103/PhysRev.55.374.
  2. Misner, Charles W.; Thorne, Kip S.; Wheeler, John Archibald (2017). Coordinates and Metric for a Static, Spherical System. Gravitation. Princeton University Press. с. 594—595. ISBN 978-0-691-17779-3.
  3. Tolman, R. C. (1934). Relativity Thermodynamics and Cosmology. Oxford Press. с. 243—244.
  4. Tolman, R. C. (1934). Effect of Inhomogeneity on Cosmological Models (PDF). Proceedings of the National Academy of Sciences. 20 (3): 169—176. Bibcode:1934PNAS...20..169T. doi:10.1073/pnas.20.3.169. PMC 1076370. PMID 16587869.
  5. Tolman, R. C. (1939). Static Solutions of Einstein's Field Equations for Spheres of Fluid (PDF). Physical Review. 55 (4): 364—373. Bibcode:1939PhRv...55..364T. doi:10.1103/PhysRev.55.364.
  6. Margalit, B.; Metzger, B. D. (1 грудня 2017). Constraining the Maximum Mass of Neutron Stars from Multi-messenger Observations of GW170817. The Astrophysical Journal. 850 (2): L19. arXiv:1710.05938. Bibcode:2017ApJ...850L..19M. doi:10.3847/2041-8213/aa991c.
  7. Shibata, M.; Fujibayashi, S.; Hotokezaka, K.; Kiuchi, K.; Kyutoku, K.; Sekiguchi, Y.; Tanaka, M. (22 грудня 2017). Modeling GW170817 based on numerical relativity and its implications. Physical Review D. 96 (12): 123012. arXiv:1710.07579. Bibcode:2017PhRvD..96l3012S. doi:10.1103/PhysRevD.96.123012.
  8. Ruiz, M.; Shapiro, S. L.; Tsokaros, A. (11 січня 2018). GW170817, general relativistic magnetohydrodynamic simulations, and the neutron star maximum mass. Physical Review D. 97 (2): 021501. arXiv:1711.00473. Bibcode:2018PhRvD..97b1501R. doi:10.1103/PhysRevD.97.021501. PMC 6036631. PMID 30003183.
  9. Rezzolla, L.; Most, E. R.; Weih, L. R. (9 січня 2018). Using Gravitational-wave Observations and Quasi-universal Relations to Constrain the Maximum Mass of Neutron Stars. Astrophysical Journal. 852 (2): L25. arXiv:1711.00314. Bibcode:2018ApJ...852L..25R. doi:10.3847/2041-8213/aaa401.
  10. How massive can neutron star be?. Goethe University Frankfurt. 15 January 2018. Процитовано 19 February 2018.
  11. Bombaci, I. (1996). The Maximum Mass of a Neutron Star. Astronomy and Astrophysics. 305: 871—877. Bibcode:1996A&A...305..871B.