Різанина в Нанкіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Японський офіцер збирається стратити китайського військовополоненого

Різанина в Нанкіні — серія масових вбивств, згвалтувань та інших злочинів, скоєних японськими військовими під час Другої Японо-Китайської війни у Нанкіні у 1937. Більшість подій сталась протягом шести тижнів після захоплення Нанкіна 13 грудня 1937 року. За цей час від 250 тис. до 300 тис. китайських громадян та військовополонених були вбиті солдатами Імператорської Армії Японії[1]. Близько 200 тис. китайців змогли врятуватися у таборах біженців, що знаходились неподалік посольства США в Нанкіні.

Офіційний японський уряд визнає, що масові вбивства та мародерства мали місце[2][3]. Однак, деякі японські націоналісти заперечують[4] ці події.

Історія[ред.ред. код]

Друга японо-китайська війна почалась у липні 1937. В середині листопада японським військам, попри значні втрати, вдалось захопити Шанхай. Розуміючи, що захистити Нанкін скоріш за все не вдастся, головнокомандувач Чан Кайші відвів армію вглиб Китаю. Уряд Китайської Республіки фактично перемістився до Уханю.

На захист Нанкіну залишилось близько 100000 військових, здебільшого слабо підготованих. Також до захисників приєднались деморалізовані частини, що врятувались після поразки у Шанхаї. Тим не менше, командувач захисту міста Тан Шенжи вважав, що йому вдастся відбити японську армію. За його наказом війська не дозволяли цивільним громадянам покинути місто: блокували дороги та порт, топили човни, спалили навколишні села.

Уряд залишив місто 1 грудня, президент виїхав 7 грудня і влада у місті остаточно перейшла до Міжнародного комітету, на чолі якого стояв Джон Рабе.

Напередодні захоплення[ред.ред. код]

Стаття у японській газеті, присвячена змаганню. Цифри показують рахунок убитих.[5]

Багато злочинів було скоєно японцями ще до підходу до Нанкіну. Широко відомим стало змагання між двома офіцерами за те, хто першим вб’є сто людей, використовуючи катану. Газети висвітлювали ці події, ніби це була якась спортивна дисципліна.[6][7] In Japan, the veracity of the newspaper article about the contest was the subject of ferocious debate for several decades starting in 1967.[8]

Китайські війська використовували тактику спаленої землі. Всі будівлі за межами міста, включаючи військові бараки, приватні оселі, Міністерство Зв’язку Китаю, ліси та навіть цілі села були спалені. Збитки оцінювались у 20-30 доларів США у цінах 1937 року[9][10][11].

Битва за Нанкін[ред.ред. код]

9 грудня японці висунули ультиматум, у якому вимагали здати місто протягом 24 годин.

10 грудня о 13:00 було віддано наказ про штурм.

12 грудня японці затопили американський військовий корабель USS Panay. Ця подія не мала особливого військового значення, але спричинила до суперечностей у японо-американських відносинах.

Ввечері 12 грудня командувач обороною Тан Шенжи втік з міста через північні ворота. Вночі за ним послідували солдати 36-ї дивізії. Втеча була неорганізованою.

До ночі 13 грудня японські війська фактично зайняли місто.

Різанина[ред.ред. код]

Свідки[ред.ред. код]

Свідками різанини стали близько двадцяти іноземців (європейців та американців), що залишились у місті. Події були описані у щоденниках Джона Рабе та американської міссіонерки Мінні Волтрін. Інший міссіонер, Джон Макгі, спромігся зняти документальну кінострічку та зробити ряд фотографій.

Зґвалтування[ред.ред. код]

За оцінками Токійського процесу, було зґвалтовано до 20 тис. жінок, включаючи неповнолітніх та старих[12]. Солдати цілеспрямовано обшукували будинки, полюючи на молодих дівчат. Часто після згвалтування жінок вбивали.

У деяких випадках японці змушували людей вдаватися до інцесту[13]: сини мали гвалтувати матерів, батьки -- дочок. Монахів, які тримали целібат, змушували гвалтувати жінок.

Вбивства цивільних осіб[ред.ред. код]

Досить важко визначити, скільки цивільних громадян постраждали від дій японської армії. Частину трупів було спалено, частина знаходиться у масових похованнях, багато було скинуто у річку Янцзи. Вчені оцінюють втрати у 250000 тисяч осіб[14][15][16], водночас сучасні японські націоналісти говорять лише про сотні убитих[17].

Вбивства військовополонених[ред.ред. код]

6 червня 1937 Хірохіто особисто підписав пропозицію щодо зняття обмежень, які накладає міжнародне право, щодо захоплених китайців[18]. Офіцерам рекомендувалось припинити вживання слова "військовополонений".

Японські військові вбили близько 1300 китайців біля воріт Тайпін. Жертв підривали мінами, обливали бензином та підпалювали, решту закололи багнетами.[19]

Судові процеси щодо військових злочинів[ред.ред. код]

12 листопада 1948 було оголошено вирок воєнноначальникам, обвинуваченим у даній справі. Мацуї, Хірота та ще п’ять командувачів були страчені, ще 18 осіб отримали інші вироки.

Пам’ять[ред.ред. код]

1985 року влада міста відкрила меморіальний комплекс, присвячений подіям різанини.

У 2005 році будинок Джона Рабе було відновлено. Наступного року там відкрився музей.

Виноски[ред.ред. код]

  1. «Scarred by history: The Rape of Nanjing». BBC News. April 11, 2005. 
  2. «Q8: What is the view of the Government of Japan on the incident known as the "Nanjing Massacre"?». Foreign Policy Q&A. Ministry of Foreign Affairs of Japan. 
  3. "I'm Sorry?". NewsHour with Jim Lehrer. 1998-12-01.
  4. Yoshida, Takashi. The Making of the "Rape of Nanking". 2006, page 157-8.
  5. «War and reconciliation: a tale of two countries». The Japan Times Online - Search.japantimes.co.jp. Процитовано 2011-03-06. 
  6. Tokyo Nichi Nichi, 13 December 1937 article on the killing contest.
  7. Japan Advertiser, 7 December 1937 (an American owned and edited English-language daily paper in Tokyo)
  8. Kingston 2008, p. 9.
  9. «Five Western Journalists in the Doomed City». Архів оригіналу за 2005-03-25. Процитовано 2006-04-19. 
  10. «Chinese Fight Foe Outside Nanking; See Seeks's Stand». Процитовано 2006-04-19. 
  11. «Japan Lays Gain to Massing of Foe». Процитовано 2006-04-19. 
  12. John G. Gagee, Case 9, Film 4, Folder 7, Box 263, Record Group 8, Special Collection, Yale Divinity School Library, cited in Suping Lu. They were in Nanjing: the Nanjing Massacre witnessed by American and British nationals. Hong Kong University Press, 2004
  13. P. 95, The Rape of Nanking, Iris Chang, Penguin Books, 1997.
  14. Marquand, Robert (August 20, 2001) "Why the Past Still Separates China and Japan", Christian Science Monitor
  15. «HyperWar: International Military Tribunal for the Far East (Chapter 8) (Paragraph 2, p. 1015, Judgment International Military Tribunal for the Far East)». Процитовано December 2007. 
  16. The Nanking Atrocities: Fact and Fable
  17. Masaaki Tanaka claims that very few citizens were killed, and that the massacre is in fact a fabrication in his book “Nankin gyakusatsu” no kyokÙ (The "Nanking Massacre" as Fabrication)
  18. Fujiwara Akira Nitchû Sensô ni Okeru Horyotoshido Gyakusatsu // Kikan Sensô Sekinin Kenkyû, 9 (1995).
  19. Bristow, Michael (2007-12-13). «Nanjing remembers massacre victims». BBC News. Процитовано 2007-12-13. 
  20. History.gr.jp
  21. People.com.cn