Шанхай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 31°10′00″ пн. ш. 121°28′00″ сх. д. / 31.16667° пн. ш. 121.46667° сх. д. / 31.16667; 121.46667

Шанхай
上海, Shànghǎi
China Shanghai.svg
місто прямого підпорядкування
Країна КНР КНР
Підрозділи 18 районів та 1 повіт
Населення
 - повне 18,580,000 осіб (2007)[1]
 - густота 2,640.3
Площа
 - повна 6,340 км²
 -% води 679 км²
 - широта 30° 42' - 31° 52' пів. ш.
 - довгота 120° 52' - 121° 58' сх.д.
Часовий пояс UTC+8
муніципалітет 17 липня 1854
Веб-сторінка [1]

Шанха́й (кит. 上海, піньїнь: Shànghǎi) — мегаполіс на сході Китайської Народної Республіки, найбільше місто КНР за чисельністю населення[1].

Територія міста з прилеглими околицями виділена в самостійну адміністративну одиницю центрального підпорядкування.

Назва[ред.ред. код]

Назва міста китайською мовою

У китайській мові слово «Шанхай» записується двома ієрогліфами. Перший означає «верх», «здійматися», а другий — «море». Шанхайським діалектом китайської вони вимовляються як "Занхе" (zɑ̃.'he).

Прочитання згідно стандарту північних діалектів китайської мови припускає буквальне тлумачення: «вступати у море», тобто виходити в море, що зрештою б дуже пасувало портовому місту. За ще однією, опоетизованою, версією, — ієрогліфи назви варто читати у зворотному порядку (海上), що в такому разі можуть бути прочитані як «місто на морі», «надмор'я».

Перша писемна згадка населеного пункту за назвою «Шанхай» датується добою Сун (XI століття).

Як назва відомого комерційного центру 19 та початку 20 століть, «Шанхай» отримав кілька варіантів транслітерації західними мовами — англ. Shanghai, нім. Schanghai, нід. Sjanghai, фр. Changhai тощо. Згодом написання назви міста латинкою було узгодженно зі стандартом піньінь — Shanghai, у цьому вигляді воно закріпилося у більшості сучасних західно-європейських мов.

У китайському вжитку Шанхай скорочено позначають як Ху 沪 або Шень 申. Перший варіант походить від старої назви ріки Сучжоу — Худу (沪渎), другий — від імені чуського дворянина Чуньшень-цзюня (春申君, див. en:Lord Chunshen), котрий панував у третьому столітті до нашої ери на землях, до яких входила територія сучасного Шанхая. Іноді Шанхай називають Шеньчень (申城, досл. «місто Шеня»). Ієрогліф 申 нерідко присутній у назвах шанхайських спортивних команд і засобів ЗМІ.

Західна традиція пов'язує з Шанхаєм деякі епітети і стійкі порівняння, що безпосередньо походять з історії міста. Так, традиційно Шанхай був найбільш «прозахідним» містом континентального Китая — саме за свою європейську архітектуру та спосіб життя місто отримало назвисько «Східний Париж». Статус мегаполісу, заможність і велич Шанхая підкреслює поетична назва «Королева Сходу». А от за розгул злочинності, розповсюдження опіуму та проституції в 20-і — 30-і рр. ХХ століття місто отримало непоказне прізвисько «Повія Азії».

Географія[ред.ред. код]

Супутниковий знімок

Шанхай розташований біля гирла річки Хуанпу, на півострові між Янцзи та затокою Ханчжоу. До його складу також належать третій за розмірами острів Китаю — Чунмін 崇明岛, а також низка дрібніших островів, розташованих в дельті ріки Янцзи. На півночі й на заході місто межує з провінцією Цзянсу, на півдні — з провінцією Чжецзян, на сході омивається Східно-китайським морем. Хуанпу, притока Янцзи, поділює місто на дві частини. Історичний центр міста Пусі розташований на західному березі, а новий діловий центр (сіті) Пудун — на східному.

Площа міста становить 6,340.5 км².[2] Більша частина розташована на рівнині, за винятком декількох пагорбів у південно-західній частині (див. en:Sheshan Hill). Висота над рівнем моря становить 4 метри.[3] Найвища точка — 103 метри — знаходиться на острові Дацзіньшань zh:大金山岛.[4]

Річка Хуанпу

Клімат — субтропічний, представлений чотирма сезонами. Взимку температура порідко опускається нижче нуля, а пересічна температура в липні та серпні тримається на рівні +32 °C. Найвища температура, яку було зафіксовано — +40 °C, найнижча — −12 °C.[5] У Шанхаї в середньому 1778 сонячних годин на рік. Пересічна кількість дощових днів становить 112 на рік, найбільше опадів припадає на червень.[5] У середньому безморозний період триває 276 днів.[3]

Пори року майже точно відповідають календарним. Навесні погода буває дуже мінливою, нерідкими є опади з частими перепадами температур. На початку літа йдуть зливи. Температура і вологість протягом літа зависокі. Восени зазвичай сонячно і сухо. Зима в місті є малосніжною, теплою і дощовою. Впродовж року місто декілька разів може потерпати від тайфунів.

Пересічна місячна температура і кількість опадів у Шанхаї[ред.ред. код]

Помісячні (впродовж року) середні показники температур повітря і кількості опадів у місті Шанхай проілюстровано в наступній Таблиці:

Середня місячна температура і кількість опадів у Шанхаї
Місяць[5] Січ Лют Бер Кві Тра Черв Лип Серп Вер Жов Лис Груд 2008 рік
Середня максимальна 8°C
8°C
13°C
19°C
25°C
28°C
32°C
32°C
28°C
23°C
17°C
17°C
20°C
Середня мінімальна 1°C
1°C
10°C
15°C
19°C
23°C
23°C
19°C
14°C
7°C
2°C
3°C
11°C
Опади 48 мм 58 мм 84 мм 94 мм 94 мм 180 мм 147 мм 142 мм 130 мм 71 мм 51 мм 36 мм 1041 мм

Історія[ред.ред. код]

Існування поселень на території сучасного Шанхая відоме ще з неолітичного періоду (наприклад, див. en:Majiabang culture). У період Чуньцю цей регіон складав східний край царства У.

Малюнок, що зображує Шанхай у добу Мін

Перш ніж стати містом, Шанхай був частиною повіту Сунцзян (松江縣) у підпорядкуванні до сучжоуської префектури (蘇州府). Починаючи з часів династії Сун, Шанхай поступово набував значення як важливий морський вузол, і, таким чином, переріс свій адміністративний статус (сьогодні Сунцзян — лише один з районів Шанхая, а кількість населення Сучжоу менша від загальної кількості мешканців Шанхая більш ніж втричі).

У 1553 році зведення фортечних мурів ознаменувало становлення Шанхая як міського осередку. Однак до XIX століття Шанхай лишався невеликим населеним пунктом, і, на відміну від інших великих міст Китаю, в ньому небагато визначних пам'яток давнини.

В XIX столітті роль Шанхая докорінно змінилася, оскільки стратегічне розташування міста в дельті річки Янцзи робило його ідеальним місцем для торгівлі із Заходом.

Під час Першої опіумної війни у першій половині XIX століття Шанхай захопили британські війська. Війна завершилась у 1842 році підписанням Нанкінської угоди, згідно з якою, низка портів, включно з Шанхаєм, відкривалися для здійснення зовнішньої торгівлі. За Додатковим протоколом 1843 року і китайсько-американською Вансяською угодою 1844 року західні держави отримали екстериторіальні права, дія яких фактично втратила силу наприкінці 1930-х, однак офіційно їх було скасовано лише в 1943 році.

Мапа Шанхаю в 1910 році

У ході повстання Тайпінів в 1853 році Шанхай був захоплений тріадою під назвою «Товариство малих мечів», яка відокремилася від повстанців. Під час бойових дій сільську частину Шанхая було зруйновано, однак квартали, де проживали іноземці, не постраждали, саме тому китайці прагнули потрапити до них у пошуках притулку. До того часу китайцям заборонялося селитися у цих районах, але таке обмеження було скасовано в 1854 році, після чого ціна землі у них значно зросла.

В 1854 році також відбулося перше щорічне засідання Шанхайської муніципальної ради, у завдання якої входило управління іноземними концесіями. В 1863 році поселення (сеттлменти) Великобританії й США, що розташовувалися на західному березі Хуанпу, відповідно на південній і північній сторонах ріки Сучжоу, об'єдналися, сформувавши Міжнародний сеттлмент. Франція усунулася від участі в муніципальній раді, зберігаючи незалежний статус Французької концесії, що містилася західніше від Міжнародного сеттлмента.

Японсько-китайська війна 1894—1895 років за контроль над Кореєю завершилася підписанням Сімоносекського договору, після чого Японія поповнила лави іноземних держав, представники і військові яких були присутніми у Шанхаї. Саме японці побудували в Шанхаї перші промислові підприємства, а вже потому за японським взірцем діяли решта країн, що власне і поклало початок розвитку шанхайської промисловості.

Шанхайський вокзал після бомбування, 1937

Шанхай поступово ставав найбільшим фінансовим осередком Далекого Сходу. У часи правління республіканського уряду у 1927 році Шанхай отримав статус особливого міста, а в травні 1930 року —міста центрального підпорядкування. У ході другої японо-китайської війни 28 січня 1932 року японський флот піддав Шанхай бомбардуванню, метою якого було втихомирення студентських виступів проти мукденського інциденту і японської окупації Маньчжурії.

У 1937 році японська армія з боями взяла Шанхай, місто залишалося в руках загарбників до самої Японії в 1945 році. Під час Другої світової війни Шанхай став притулком для біженців з Європи. Це було єдине місто у світі, на той момент відкрите для євреїв-жертв Голокосту. Однак під тиском німецьких союзників наприкінці 1941 року японці переселили єврейських іммігрантів Шанхая у гетто, в якому почали розповсюджуватися інфекційні захворювання, такі як дизентерія.

27 травня 1949 року гоміньданівські війська здали Шанхай комуністам, після чого протягом десяти років більшість міст центрального підпорядкування були включені до складу сусідніх провінцій, однак Шанхай і Пекін зберегли особливий статус. Упродовж цього десятиліття кордони Шанхая кілька разів змінювалися. Після того як містом заволоділи комуністи, офіси більшості іноземних фірм були перенесені з Шанхая до Гонконгу. Втім, розвиток міста тривав і протягом 1950-х — 1960-х років. У цей час Шанхай перетворився на важливий промисловий центр, а також базу лівих сил в КПК. Попри це навіть у найпохмуріші й неспокійні роки Китайської культурної революції Шанхаю вдавалося зберігати високий рівень промислового виробництва й відносну соціальну стабільність.

Новий район Пудун, 1997

На протязі існування КНР Шанхай, у порівнянні з іншими провінціями й містами, залишався і залишається одним з найбільших джерел податкових надходжень у державі. Це позначилося на розвитку міської інфраструктури й капітального будівництва. Важливість Шанхая для підтримки стабільності надходжень у бюджет також вплинула на те, що Шанхаю не було дозволено починати економічну лібералізацію в середині 1980-х, як це було зроблено в південній провінції Гуандун (у цей період центральна скарбниця практично не отримувала податків з Гуандуна, і тому саме його обрали для здійснення експериментальних реформ). Шанхай отримав дозвіл на проведення реформ лише згодом — у 1991 році.

Починаючи від 1992 року, центральний уряд на чолі з колишнім мером Шанхая Цзяном Цземінєм почав проводити курс поступового зниження податків у місті. Метою цієї політики було залучення інвестицій задля перетворення міста в один із значних економічних осередків Східної Азії, а також задля зміцнення ролі Шанхая як «брами» для іноземних інвестицій в економіку Китая. Відтоді показники економічного зростання в місті є одними з найвищих по країні.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Адміністративно-територіальний поділ Шанхаю

Шанхай поділяється на 19 одиниць повітового рівня: 18 районів і 1 повіт. У Шанхаї не існує єдиного міського центру, тому функціонально, він розділений між декількома районами — ділові центри Шанхаю належать до Луцзяцзуй на східному березі Хуанпу, Бунд й Хунцяо — на західному.

Міська рада й мерія міста розташовані в районі Хуанпу, що також є торгівельним районом, включаючи відому Нанкінську вулицю. Інші великі торгівельні зони також включають елітний район Синьтяньді на вулиці Хуайхай Лу в районі Лувань і зону Сюйцзяхуей у районі Сюйхой. Більшість університетів Шанхая розташовані в житлових зонах районів Янпу і Путо.

Сучасний Шанхай розділений річкою Хуанпу на Західний (Пусі́ 浦西) і Східний (Пудун 浦东) береги. Пусі — історичний центр Шанхаю, в ньому розташовано 9 районів. Східний берег став новою економічною зоною, символом Китаю XXI століття. Він складається з одного району — Пудун.

Під управлінням наступних восьми районів знаходяться передмістя, міста-супутники й сільські райони за межами міської зони:

Станом на 2003 рік, ці одиниці повітового рівня також підрозділяються на 220 одиниць волосного рівня: 114 повітових міст, 3 волості й 103 вуличних комітети. Вони, у свою чергу, мають поділ на 3393 квартальні канцелярії та 2037 селищних комітети.

Демографія[ред.ред. код]

Пудун, житлові будинки

Відповідно до даних перепису 2000 року, населення всієї території Шанхая (включаючи заміську зону) склало 16,738 мільйонів осіб (у цей показник також включено 3,871 мільйона «тимчасових» мешканців). Від часу попереднього перепису 1990 року населення Шанхая збільшилося на 3,396 мільйона осіб, тобто приріст населення склав 125,5 %.

Чоловіки становлять 51,4 % населення міста, жінки — 48,6 %. Діти до 14 років становлять 12,2 % населення, вікова група 15-64 років — 76,3 %, старші 65 — 11,5 %. Лише 5,4 % населення Шанхая є неписьменними.

У 2003 році в Шанхаї налічувалося 13,420 мільйонів офіційно зареєстрованих жителів, ще понад 5 мільйонів осіб живуть і працюють у Шанхаї неофіційно, з них близько 4 мільйонів — сезонні робітники, переважно з провінцій Цзянсу й Чжецзян.

Наприкінці 2007 року населення Шанхая з постійною пропискою склало 13,790 мільйона осіб, тимчасову прописку мало 4,790 мільйона осіб, а сумарне населення з постійною й тимчасовою пропискою склало, таким чином, 18,580 мільйона осіб. Частка людей похилого віку (старше 60 років) склала 20,8 % від загального населення міста. Середня тривалість життя в 2006 році склала в середньому 80,97 років — 78,67 для чоловіків і 82,29 для жінок.[6]

Економіка[ред.ред. код]

Панорама Пудуна

Шанхай — це великий фінансовий і комерційний центр Китаю. Ринкові реформи в Шанхаї розпочалися в 1992 році — на десятиліття пізніше, ніж у південних провінціях. До того часу більша частина прибутків міста йшла до Пекіна. Навіть після зниження податкового тягаря в 1992 році, податкові надходження від Шанхая становили 20-25 % надходжень з усього Китаю (до 1990-х років ця цифра становила близько 70 %). Сьогодні Шанхай найбільше та найрозвинутіше місто континентального Китаю.

У 2005 році порт Шанхаю зайняв перше місце в країні за вантажообігом. У 2007 році порт обробив 560 мільйонів тон вантажів. За обробкою контейнерів Шанхай обігнав Гонконг і вийшов на друге місце після Сінгапура.[7]

На початку XXI століття між Шанхаєм і Гонконгом розгорнулася гостра боротьба за право називатися «економічною столицею» Китаю. У 2003 році ВВП на душу населення в Шанхаї становив 46 586 юанів (близько 5620 доларів США), що ставить його на 13 місце з-поміж 659 міст Китаю. Серед переваг Гонконгу — сильніша правова система й набагато більший досвід у банківських справах та сфері послуг. У Шанхая є сильні зв'язки із центральним урядом та іншими районами континентального Китаю, а також міцніша виробнича і технологічна база. Після передачі Гонконгу КНР в 1997 році роль Шанхая у фінансовій і банківській сфері, а також як місця базування головних офісів компаній підвищилася, підігріваючи попит на освічену та сучасну робочу силу.

Новобудови Шанхаю 90-х років

Від 1992 року економіка Шанхаю зростає більш ніж на 10 % щороку. У 2005 році номінальний ВВП Шанхая зріс на 11,1 % і склав 912,5 млрд юанів (114 млрд доларів США).[8] Як і багато інших регіонів Китаю, Шанхай переживає будівельний бум.

Організації, відповідальні за планування розвитку міста, зараз усе більше уваги надають створенню зелених зон і парків у межах житлових комплексів для поліпшення якості життя жителів міста, що цілком відповідає гаслу Всесвітньої виставки Експо 2010 Шанхай: «Краще місто — краще життя».

Історично Шанхай був «західним» містом Китаю, і зараз він знову усе більше перебирає на себе роль головного пункту взаємин Китаю із Заходом. Одним із прикладів цього є відкриття інформаційного центру з обміну медичними знаннями між західними й китайськими інститутами охорони здоров'я Pac-Med Medical Exchange. В Пудуні розташовуються будинки й вулиці, дуже схожі на ділові й житлові райони сучасних американських і західноєвропейських міст. Тут же розташовані великі міжнародні торгівельні й готельні зони. Незважаючи на високу щільність населення й велику кількість приїжджих, Шанхай відомий дуже низьким рівнем злочинності щодо іноземців.

Транспорт[ред.ред. код]

Шанхайський міський автобус «Daewoo»
Розв'язка в Пусі

Шанхай має розгалужену систему громадського транспорту, яка включає автобусне і тролейбусне сполучення, таксі і метрополітен. У місті діє єдина Шанхайська Громадська транспортна карта, за допомогою якої оплачується проїзд у міському громадському транспорті.

У Шанхаї налічується близько 1000 автобусних маршрутів, проте не всі з них пронумеровані, деякі із них мають назву китайською.[9] Проїзд коштує 1,5—2 юанів, подеколи більше. В місті діє 5 ліній метрополітену (до 2010 року планується ввести ще 8 ліній). Проїзд в метро коштує 3 — 9 юанів залежно від відстані. В місті діє одна з найстаріших з-поміж діючих натепер у світі тролейбусна мережа. Перший тролейбус був пущений за маршрутом 15 листопада 1914 року (другим найстарішим у світі є філадельфійський тролейбус, випущений в 1923 році).[10][11] В решті китайських міст тролейбуси з'явилися в 1960-х — 1980-х роках XX століття.

Зі зростанням доходів мешканців міста, в останні роки збільшилась кількість приватних автовласників. Однак кількість автомобільних номерів у місті є обмеженою, тому вони продаються з аукціону. Починаючи з 1998 року, щорічна кількість реєстрацій нових автомобілів обмежена 50 тисячами.[12]

У Шанхаї діє два аеропорти: Хунцяо та Міжнародний аеропорт Пудун[13], сукупний пасажиропотік яких поступається в Китаї лише аеропортам Гонконгу та Пекіна.

Маглев
Порт Яншань

Від 2002 року в Шанхаї діє залізнична система Маглев, розроблена німецькою компанією Transrapid. Лінії належить рекорд швидкості в умовах реальної експлуатації (з пасажирами) — 430 км/год.[14] Вона з'єднує місто з аеропортом Пудун і долає відстань 30 км за 7 хв. 21 сек. До 2010 р. лінію планується подовжити до аеропорту Хунцяо й далі на південний захід до Ханчжоу, столиці провінції Чжецзян, після чого її довжина складе 175 км.

Станом на грудень 2004 р. Шанхайський порт, що включає новий глибоководний порт Яншань, є найбільшим у світі.

У Шанхаї знаходяться три вокзали: Шанхайський вокзал, Західний Шанхайський вокзал і Південний Шанхайський вокзал.

Швидкісні автомагістралі включають автотрасу Цзінху сполученням Пекін — Шанхай, а також мережу сучасних окружних та міських автострад. У 2008 році було збудовано 36-кілометровий міст, що з'єднує Шанхай з промисловою зоною Нінбо, він став одним з найдовших морських мостів у світі.

Архітектура[ред.ред. код]

Шанхайський Бунд близько 1890 р.

Розбудова міста[ред.ред. код]

Сучасність[ред.ред. код]

Вид на Бунд та західну частину міста з телевежі Перлина Сходу

Культура[ред.ред. код]

Шанхайський Театр (1998)

В Шанхаї проходить велика кількість культурних заходів світового маштабу. У 2007 році в місті були проведені літні Спеціальні Олімпійські ігри та концерт Live Earth.[15] Щорічно в місті проводиться Шанхайський Міжнародний кінофестиваль. У 2010 році місто стало господарем Всесвітньої виставки Експо 2010. Шанхай є домівкою ряду професійних спортивних команд, у тому числі футбольної команди Шанхай Шеньхуа, яка грає в китайській Суперлізі, Шанхайські акули китайської баскетбольної асоціації, а також Шанхайській Беркут з Китайської бейсбольної ліги. З 2004 року в місті проходить один з етапів Формули-1.

Мовний стан[ред.ред. код]

Більшість населення Шанхая розмовляє на шанхайському діалекті китайської мови. Шанхайський діалект належить до групи діалектів у. Всередині шанхайського діалекту також існують відмінності, однак, як правило, вони незначні і не впливають на взаєморозуміння. У той же час китаєць, що не говорить на якому-небудь із діалектів у, не зможе нічого зрозуміти з шанхайського. Сфера застосування діалекту обмежується усним спілкуванням, а офіційною мовою є стандартний діалект китайського путунхуа. Сучасний шанхайський діалект - результат змішання діалектів Сучжоу, Нінбо та інших прилеглих регіонів, звідки протягом XIXXX століть прибувала велика кількість переселенців.

На сьогоднішній день майже всі шанхайці у віці до 50 років вільно розмовляють на путунхуа. Володіння іноземними мовами також залежить від вікової групи: найкраще англійською володіють літні корінні шанхайці, котрі отримали освіту ще до революції, а також молодь у віці до 26 років, що вчить англійську з початкової школи.

Культура міста в роки Республіки[ред.ред. код]

В першій половині XX ст. Шанхай став культурним і економічним центром Східної Азії й сприймався як місце появи усього найсучаснішого в Китаї. Саме тут з'явився перший в Китаї автомобіль і сучасна система каналізації. Шанхай також став полем інтелектуальної битви між соціалістичними письменниками, що дотримувалися критичного реалізму (Лу Сінь, Мао Дунь), і більш «буржуазними», романтичними й орієнтованими на естетику авторами (Ши Чжецунь, Шао Сюньмей, Е Лінфен, Чжан Айлін).

Окрім літератури Шанхай також став колискою сучасного китайського театру і кінематографу. В Шанхаї був знятий перший китайський короткометражний фільм «Важкий чоловік і жінка» (難夫難妻, 1913) і перша китайська художня кінокартина «Історія про те, як сирота врятував дідуся» (孤兒救祖記, 1923). Шанхайська кіноіндустрія досягла розквіту на початку 1930-х років, у ній з'явилися зірки, яких порівнювали з Мерилін Монро, наприклад, Чжоу Сюань, котра покінчила життя самогубством в 1957 році. Після закінчення Другої світової війни й революції слідом за нею, багато шанхайських діячів кіно емігрували в Гонконг і здобили величезний внесок у розвиток гонконгського кінематографу.

Значна частина представників шанхайської культури після революції переселилася до Гонконгу разом із численними емігрантами, що втікали від революції. У кінокартині «Любовний настрій» (In the Mood for Love, 花樣年華), знятої Вонгом Карваєм, гонконгським шанхайцем, показане життя маленької шанхайської громади в Гонконгу й відчувається ностальгія режисера за часами його дитинства. У фільмі також звучить пісня у виконанні Чжоу Сюань.

Шанхайський рекламний плакат 1930-х рр. із зображенням жінки в ціпао за грою в гольф.

Мода[ред.ред. код]

Серед культурних явищ, що виникли в Шанхаї, слід відзначити чонсам — осучаснений варіант традиційної маньчжурсько-китайської жіночої сукні ціпао. Чонсам уперше стали носити в Шанхаї у 1910-х рр. Цей одяг підкреслював стрункість жінки, унизу плаття мало довгі розрізи уздовж ніг. Плаття різко контрастувало із традиційним ціпао, що приховувало фігуру. чонсам носили разом із західними пальто й шарфом, і цей образ став свого роду символом тогочасного Шанхаю й усього східно-азіатського модерну в цілому. Західна мода змінювалася, ці зміни позначалися й на чонсамі: в моду почали входити закриваючі шию сукні без рукавів, сукні з рукавами у вигляді дзвіночків і мережива із чорної тасьми по крайці сукні. До 1940-х років корсаж чонсамів стали робити із прозорого чорного прикрашеного бісером матеріалу, у тому числі й з оксамиту. Трохи пізніше в моду ввійшли картаті тканини. В 1949 році разом з революцією закінчилася ера чонсамів і моди у звичному розумінні цього слова. Але в останні десятиліття індустрія моди знову швидкими темпами набирає оберти. В Шанхаї принаймні один раз на тиждень проходить показ мод. Як і в архітектурі, шанхайські дизайнери намагаються створити свій стиль, заснований на синтезі західних і традиційних китайських мотивів.

Музеї[ред.ред. код]

Шанхай має декілька музеїв регіонального та національного значення. Шанхайський музей мистецтв та історії має одну з найкращих колекцій китайських історичних пам'яток у світі. Шанхайський художній музей є основним музеєм міста, в ньому проводяться постійні і тимчасові виставки. Шанхайський музей природознавства має одну з найбільших колекцій у галузі природничих наук в Китаї. Крім того, існує цілий ряд менших, спеціалізованих музеїв, деякі з них розміщені у важливих історичних пам'ятках, таких як будинок Тимчасового уряду Кореї і місця проведення Першого Національного Конгресу Комуністичної партії Китаю.

Релігійні центри[ред.ред. код]

Пагода храму Лунхуа 龙华寺

У сучасному районі Сюйхой розташовані найдавніші центри буддизму та католицтва у регіоні.

Головний буддистський храм Шанхаю, Лунхуа 龍華寺, було засновано у 242 році, зруйновано наприкінці динстії Тан та відновлено у 977 (дин. Північна Сун). Див. en:Longhua Temple.

Через зусилля Сюя Ґуанці (1562-1633, дин. Мін) та його родини Шанхай став центром розповсюдження християнства. У 1847 році під керівництвом ієзуітського ордена було утворено бібліотеку, яка натепер підпорядкована Шанхайській бібліотеці (засн. 1952).

У районі Цзіньшань розташований головний даоський храм міста, початково присвяічений покровителю острова Цзіньшань. Див. en:City God Temple of Shanghai.

Освіта[ред.ред. код]

Шанхай є головним освітнім центром Китаю. Фінансування освіти в Шанхаї вдесятеро вище ніж в провінції Хенань[16] і в 1999 році склала 9 млрд. юаней.[17] На 2009 рік у місті розташовано близько 3000 освітніх закладів, провідним серед яких є університет Фудань (en:Fudan University). Освітня мережа Шанхаю нараховує 930 дитячих садків, 1200 початкових шкіл та 850 середніх шкіл. 871 000 дітей навчаються у початкових, та 760 000 - у середніх школах. Шанхай нараховує 158 професійно-технічних училищ, в яких навчається 232 700 учнів, а також 41 вищий навчальний заклад з 3- та 4-річними програмами навчання, розрахованими на 200 000 студентів.[17]

Українці в Шанхаї[ред.ред. код]

В 1930-40-их роках Шанхай став центром української еміграції в Азії. В місті проживало в цей час близько 4 тисяч українців. Шанхай, на рівні з Харбіном, був найактивнішим осередком українського життя в Китаї.

До Шанхаю українці почали прибувати після революції 1905 року. Тоді було засновано Українську Громаду, яка складалася з купців та урядовців місцевих російських установ. В 1905 Громада переслала 400 карбованців до Петербурга в фонд видання Євангелія українською мовою. У 1920-их роках до Шанхаю почали прибувати втікачі з Зеленого Клину й Сибіру, згодом також переселилися українці з Маньчжурії; вони заснували Шанхайську Громаду, яка проіснувала до 1949 року й нараховувала близько 250 членів. Відомими діячами Громади були М. Квашенко, Б. Воблий, М. Мілько. В 1939 році з ініціативи Громади було засновано Український Еміграційний Комітет в Шанхаї, який був визнаний японською військовою місією під час окупації Шанхаю (19371945), як офіційна установа для опіки над українцями, грузинами й тюрко-татарами. З ініціативи Комітету у 1941 постала Українська Національна Колонія в Шанхаї, серед діячів якої були П. Бойко-Сокольський, О. Вітковський, Г. Тоцький, Г. Сніжний, О. Дроб'язко. В 1942 році комітет було перейменовано на Український Представницький Комітет.

Українська діаспора міста видавала свою пресу. В 1937 була заснована «Шанхайська Громада» (2 ч.), 1941 — 44 газета «Український Голос на Далекому Сході»; редактори: М. Мілько, О. Дроб'язко, І. Світ. Рівночасно видавася «The Call of the Ukraine» (1941 — 42, 7 ч.), який редагували Михайло Гнатів (Василіїв), І. Світ, а серед співробітників були М. Мілько, Р. Корда. У 1941 — 42 роках в Шанхаї діяло українське радіомовлення.[18]

Перед приходом військ комуністів Китаю (1948 — 1949) більшість українців емігрувала до Аргентини, США й Канади.

Шанхай в літературі та кіно[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Мао Дунь – соціалістичний китайський письменник і драматург. В його романі «Перед світанком» йде розповідь про боротьбу шанхайських робітників за справедливість.
  • Роман Андре Марло «Доля Людини» (La Condition Humaine) розповідає про поразку робітничого повстання в Шанхаї в 1927 році.
  • В історичному детективі Тома Бредні «Майстер дощу» (The Master of Rain) події розгортаються в Шанхаї в 1926 році.
  • В науково-фантастичному романі Ніла Стівенсона «Алмазне століття» (The Diamond Age) події розгортаються в Шанхаї майбутнього.

Кіно[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «Количество постоянно проживающих в Шанхае жителей составляет около 19 млн человек». Xinhua News Agency. Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  2. Geographic Location and Natural Condition
  3. а б «Shanghai Statistical Yearbook». Shanghai Municipal Government. 2006. Процитовано 2008-03-20. 
  4. «Shanghai travel guide - Geography». TravelChinaGuide.com. 2008-02-23. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2008-03-20. 
  5. а б в Погода та клімат від BBC Weather.
  6. Shanghai Basic Facts // Shanghai Municipal Statistics Bureau (англ.)
  7. " Shanghai port TEU throughput ranks 2nd largest in the world // Hong Kong Trade Development Council (англ.)
  8. http://english.people.com.cn/200601/31/eng20060131_239509.html
  9. «Personal Cars and China (2003)». 
  10. «Trackless Trolleys». Philadelphia Trolley Tracks. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-06-11. 
  11. «First Trolley Coach Run: October 14, 1923». Tom's North American Trolley Bus Pictures. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-06-11. 
  12. Sperling, Daniel and Deborah Gordon (2009), Two billion cars: driving toward sustainability, Oxford University Press, New York, сторінки 219-220, ISBN 978-0-19-537664-7 . See on Chapter 8 Stimulating Chinese Innovation. 
  13. Transportation - Shanghai Focus
  14. «Shanghai Maglev prolongs its operation period as of December 1, increasingly embodying its function». Shanghai Maglev. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-06-23. 
  15. Collier, Robert (2007-07-08). «Warming strikes a note in China». SFGate.com. с. A4. Процитовано 2007-07-08. 
  16. «Китай – найбільш густонаселена країна світу. Китай також має найбільше неосвіченого і малоосвіченого населення у світі». The Epoch Times Україна. 2006. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-06-11. 
  17. а б «Present situation of education in Shanghai». Shanghai Education Association for International Exchange. Процитовано 2009-06-11. 
  18. Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
  19. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]