Салоніки (еялет)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Салоніки
Дата створення / заснування 1826
Зображення
Країна  Османська імперія
Столиця Салоніки
Керівник виконавчої влади Beylerbey of Salonicad
Замінений на Салоніки
На заміну Румелія
Час/дата припинення існування 1867
Мапа розташування
Мапа

Координати: 40°39′ пн. ш. 22°54′ сх. д. / 40.650° пн. ш. 22.900° сх. д. / 40.650; 22.900

Еялет Салоніки (осман. ایالت ادرنه‎) — адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії. Існував у 18261867 роках. Утворився з частин еялету Румелія (на теперішніх землях Болгарії, Македонії та Греції).

Історія[ред. | ред. код]

З 1520 року область навколо Салонік існувала у статусі санджака в складі Румелійського еялету. Поразки у війнах з Францією та російською імперією на початку XIX ст. призвели до нової кризи в Османській імперії. Стала зрозумілою потреба у різних реформах задля збереження підвладних володінь та запобігання розділу між європейськими державами. Втім, лише у 1826 році після приборкання та ліквідації яничарського корпусу, який використовували консерватори з метою недопущення реформ, розпочато зміни. Того ж року відбувся перший етап адміністративно-територіальної реформи. Внаслідок цього з великого еялету Румелія утворилося декілька, що поліпшило керування. Одним з нових еялетів став Салоніки (Селанік).

Еялет невдовзі став важливою транспортною базою для розвитку торгівлі та забезпечення військ у європейській частині імперії. Тут доволі швидко почали розвиватися порти. Салоніки було одним з центрів текстильного виробництва. За сучасними на той час стандартами переобладнано великий порт Салонік. У часи боротьби з Грецьким повстанням та воєн з Російською імперією у 1820-х та 1850-х роках еялет перетворився на місце збору військ, швидкого їх пересування землями імперії до Болгарії та Фессалії.

У 1867 році в результаті реформування перетворено на вілайєт Салоніки.

Структура[ред. | ред. код]

Складався з 4 санджаків: Трикала, Салоніки, Сіроз, Драма

Паши[ред. | ред. код]

  • Мехмед Хасіб Паша (1839—1840)
  • Мехмед Емін Паша (1840)
  • Кизирхазарли Омар Паша (1840—1843)
  • Ібрагім Паша (1843)
  • Гюргу Мехмед Васіф Паша (1843—1845)
  • Мехмед Саліх Паша (1845—1846), вперше
  • Кара Османзаде Якуб Паша (1846—1847), вперше
  • Деде Мустафа Хіфзі Паша (1847—1848)
  • Егрібозлу Абубекр Самі Паша (1848—1849)
  • Чіхан Сераскіра Хасан Реза Паша (1849—1850)
  • Кара Османзаде Якуб Паша (1850—1851), вдруге
  • Юсуф Сіддік Мехмед Паша (1851—1853)
  • Мехмед Саліх Паша (1853), вдруге
  • Ебубекір Рустем Паша (1853—1854)
  • Бошнакзаде Мехмед Решід Паша (1854)
  • Арнаут Мажар Осман Паша (1854—1855)
  • Сіркатібі Мустафа Нурі Паша (1855—1856)
  • Ахмед Назір Паша (1856—1857)
  • Абді Паша (1857)
  • Юзгатті Мехмед Вечіхі Паша (1857—1858)
  • Татар Мехмед Саїд Паша (1858—1859)
  • Ісмаїл Рахмі Паша (1859—1860)
  • Арнаут Мехмет Акіф Паша (1860—1865)
  • Гусейн Гюзну Паша (1865—1866)
  • Ахмед Ала Бей (1867)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Jestin Mathieu, " Les identités consulaires dans la Salonique ottomane, 1781—1912 ", Monde(s), 2013/2 (N° 4), p. 189—209
  • Some Provinces of the Ottoman Empire[недоступне посилання з жовтня 2019]