Сарвепаллі Радхакришнан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сарвепаллі Радхакришнан
Radhakrishnan.jpg
Ім'я при народженні Сарвепаллі Радхакришнан
Народився 5 вересня 1888(1888-09-05)
Помер 17 квітня 1975(1975-04-17) (86 років)

Нагороди {| style="background: transparent" |
Бхарат Ратна
||
Орден «За заслуги» (Великобританія)
|}

Сарвепаллі Радхакришнан (5 вересня 1888 — 17 квітня 1975) — індійський філософ, громадський та державний діяч. Почесний член Британської академії (1962)[1].

Біографія[ред.ред. код]

Народився у багатій брагманській родині у селищі Тіруттані на північному заході Мадрасу (нині Ченнаї). Рідна мова — телуґу. Закінчив Християнський коледж у Мадрасі, який був порівняно ліберальним та зміг дати якісну освіту. 1907 року захистив магістерську дисертацію «Етика веданти і її філософські передумови». Викладав у ряді індійських коледжів та університетів. Публікував оригінальні роботи та переклади релігійно-філософських текстів з санскриту та палі. У 1923 — 27 роках у Лондоні вийшов його капітальна двотомна праця «Індійська філософія». Читав лекції в Оксфордському, Гарвардському та інших західних університетах. У 1931 — 36 роках віце-канцлер[2] університету Андхри. У 1936 — 39 роках — професор релігії та етики Сходу в Оксфордському університеті. У 1939 — 46 роках — віце-канцлер Індуїстського університету у Варанасі (Бенарес).

Після проголошення незалежності Індії Радхакришнан займався не стільки філософією, скільки суспільною та державною діяльністю. У 1946 р. призначений послом у ЮНЕСКО, у 1949 р. — послом у СРСР. Керував реформами вищої освіти в Індії. З 1952 р. — віце-президент, у 1962 — 67 роках — президент Республіки Індія.

Лауреат Темплтонівської премії за прогрес у релігії (1975).

Світогляд[ред.ред. код]

Радхакришнан з дитинства вірив у реальність потойбічного світу, що лежить за поверхнею явищ. Отримавши європейську освіту у колоніальних навчальних закладах, він високо цінував західну філософію, але з самого початку наукової діяльності виступив пропагандистом традиційної філософії Індії, доводячи, що вона розташована щонайменше на такому ж рівні, як і західна. У магістерській дисертації він виступив проти поширеної тоді в Європі думки, що індійська філософія взагалі та веданта зокрема зовсім не цікавиться етичними проблемами. У наступних своїх публікаціях та особливо у праці «Індійська філософія» він намагався неупереджено давати виклад точок зору різних шкіл, але не міг втриматися від оцінки їх з позицій тієї філософії, яку сам поділяв, — адвайта-веданти. Критично ставлячись до ритуалістичним та догматичним тенденціям в індуїзмі, він підкреслював ті аспекти, які прийнятні для західного стилю мислення: антиритуалістичну, чисто духовну спрямованість Упанішад, спроби багатьох шкіл пом'якшити суворість кастового ладу і дати членам нижчих каст можливість займатися практикою самовизволення. Відзначаючи близькість буддизму до західних навчань агностичного та позитивістського толку, він писав, що людський розум все ж не може піти від «суто академічних» онтологічних проблем та замкнутися лише на практично корисному: ми неминуче будемо намагатися дати відповіді навіть на, здавалося б, абсолютно нерозв'язні питання буття. Негативно ставлячись до матеріалізму, він старався і до нього бути справедливим: не виключав, що погляди давньоіндійських матеріалістів були спотворені пізнішими коментаторами-ідеалістами і що насправді індійський матеріалізм не був такий грубо гедоністічний.

Займаючи керівні університетські посади у колоніальній Індії та беручи участь у будівництві Індії незалежною, Радхакришнан вводив викладання природничо-наукових та технічних дисциплін (колоніальна британська адміністрація надала індійській освіті суто гуманітарний характер, не підпускаючи «тубільців» до сучасної техніки). Протестуючи проти європоцентристськї зневаги до індійської культури, він виступав і проти консервативних, антизахідних сил в Індії. Він писав: «Особисто я не сумніваюся в тому, що всі спроби з індуського або мусульманської боку протистояти сучасній науковій та промисловій цивілізації приречені на провал, і я буду дивитися на цей провал без жалю»[3].

Радхакришнан був переконаний, що всі віровчення по змісту своєму єдині. Він вважав, що розвиток світової релігійної та філософської думки має призвести до появи універсальної релігії, універсальної філософії та універсальної моралі, і фундаментом їх повинна буде служити адвайта-веданта.

Переклади[ред.ред. код]

  • Радхакришнан С. Індійська філософія. Т. 1 — 2. М., 1956–1957. (Репринт: СПб., 1994.)

Література[ред.ред. код]

  • Анікєєв Н. П. Філософські та соціологічні погляди Сарвапаллі Радхкрішнана// Сучасна філософська та соціологічна думка країн Сходу. М., 1965. З.5-33.
  • Литман А. Д. Сарвапаллі Радхакришнан. М., 1983.
  • Канаєва Н. А. Культурний синтез Сарвепаллі Радхакрішнана// Жива традиція. До 75-річчю Індійського філософського конгресу. М., 2000. — C.13-25.

Примітки[ред.ред. код]

  1. British Academy|The Fellowship — Fellows Archive
  2. Тобто фактично керівник: в Індії канцлер університету — почесна посада вищих представників центральної та місцевої влади.
  3. Цит. по: Литман А. Д. Сарвепалли Радхакришнан. — М.: 1983. — С. 101.
Попередник: Посол Індії в СРСР
1949 — 1952
Наступник:
Віджая Лакшмі Пандіт Кумар Падма Шівашанкар Менон