Гедонізм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Ця стаття не містить посилань на джерела.
Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений.
|
Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя.
Зміст |
[ред.] Філософія гедонізму
Основоположником гедонізму вважається Арістіпп (435—355 рр.), сучасник Сократа. Арістіпп розрізняє два стани душі людини: задоволення як м'яке, ніжне і біль як грубий, поривчастий рух душі. При цьому не робиться відмінності між видами задоволення, кожне з яких в своїй суті якісно схоже на інше. Шлях до щастя на думку Арістіппа лежить в досягненні максимального задоволення і уникненні болю. Сенс життя за Арістіпом полягає саме у фізичному задоволенні.
Утилітарист Джеремі Бентам називає такий підхід обачністю гедонії. Генрі Сидгвік (Henry Sidgwick) в своєму описі утилітаризму XIX сторіччя розрізняє між етичним і психологічним гедонізмом. Психологічний гедонізм є антропологічною гіпотезою про прагнення людини збільшити власні радощі. Таким чином перспектива задоволення або уникнення розчарування є єдиним мотивом вчинків людини. Етичний гедонізм є у свою чергу нормативною теорією або групою теорій про те, що людина повинна прагнути до задоволення — або власному (егоїзм гедонії) або загальному (універсальний гедонізм або утилітаризм). На відміну від Сидгвіка, прихильника універсального гедонізму, Бентам писав:
-
Природа поставила людину під владу двох суверенних владик: страждання і радощі. Вони указують, що нам робити сьогодні і вони визначають, що ми робитимемо завтра. Як мірило правди і брехні так і ланцюжки причин і наслідків лежать у їх прістола.
[ред.] Головний парадокс гедонізму
Для отримання більшої насолоди необхідно себе обмежувати. Цю формулу вивів Епікур.
[ред.] Сучасне осмислення гедонізму
Перебуваючи в Росіїї, Іцхак Адізес в одному з своїх інтервью щодо причин світової економічної кризи 2008-2009 років, сказав наступне:
-
[1]Нові покоління не так надихатимуться матеріалістичними цінностями, як ми. Чому? Стандарти життя зростають, а якість життя погіршується. У всіх є машини, але вихлопи забруднюють довкілля, що у свою чергу призводить до зростання захворювань. Не знаючи Росії ризикну сказати, що раніше ви більше співали і сміялися. А ваші батьки були щасливіші за вас. Бідніші, але щасливіші.
- Більше — не означає краще. Хіба краще для вас, коли ви більше їсте? Зростання економіки подібне до стихійного лиха, воно знищує все довкола: воду, повітря, землю. Я упевнений, що ми вимірюватимемо успіх не економічним зростанням, а зміною людських цінностей. Тобто такими соціальними індикаторами як рівень злочинності, вагітність серед неповнолітніх, кількість розлучень і інфарктів. Економічне зростання як таке не потрібне. У нас в США ніхто не вмирає з голоду, навпаки, голодують, аби стати здоровими.
[ред.] Дивись також
 |
Це незавершена стаття з філософії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
