Гедонізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначення Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя.

[ред.] Філософія гедонізму

Основоположником гедонізму вважається Арістіпп (435355 рр.), сучасник Сократа. Арістіпп розрізняє два стани душі людини: задоволення як м'яке, ніжне і біль як грубий, поривчастий рух душі. При цьому не робиться відмінності між видами задоволення, кожне з яких в своїй суті якісно схоже на інше. Шлях до щастя на думку Арістіппа лежить в досягненні максимального задоволення і уникненні болю. Сенс життя за Арістіпом полягає саме у фізичному задоволенні.

Утилітарист Джеремі Бентам називає такий підхід обачністю гедонії. Генрі Сидгвік (Henry Sidgwick) в своєму описі утилітаризму XIX сторіччя розрізняє між етичним і психологічним гедонізмом. Психологічний гедонізм є антропологічною гіпотезою про прагнення людини збільшити власні радощі. Таким чином перспектива задоволення або уникнення розчарування є єдиним мотивом вчинків людини. Етичний гедонізм є у свою чергу нормативною теорією або групою теорій про те, що людина повинна прагнути до задоволення — або власному (егоїзм гедонії) або загальному (універсальний гедонізм або утилітаризм). На відміну від Сидгвіка, прихильника універсального гедонізму, Бентам писав:

Природа поставила людину під владу двох суверенних владик: страждання і радощі. Вони указують, що нам робити сьогодні і вони визначають, що ми робитимемо завтра. Як мірило правди і брехні так і ланцюжки причин і наслідків лежать у їх прістола.

[ред.] Головний парадокс гедонізму

Для отримання більшої насолоди необхідно себе обмежувати. Цю формулу вивів Епікур.

[ред.] Дивись також


Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Особисті інструменти