Матеріалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Матеріалі́зм — один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне — вторинним. Визначення первинності і вторинності різне у різних філософів. Представники вульгарного матеріалізму вважали, що думки, ідеї, свідомість, тобто те, що зазвичай відносять до ідеального, теж є матеріальним. Однак, зазвичай, матеріалісти визнають існування ідеального, хоча вважають його породженим складно організованою матерією. Матеріалізм у філософії протиставляє себе різним школам ідеалізму, а також дуалізму.

Термін також вживається для означення світських поглядів та поведінки, при яких матеріальні блага домінують у ієрархії цінностей.

Історія[ред.ред. код]

У класичній метафізиці матеріалізм є доктриною Демокріта та Левкіпа, що все у всесвіті є матерією чи матеріалом. Всі події пояснювалися в рамках рухів та змін, започаткованих цією матерією. На противагу, Платон намагався встановити існування деяких безтілесних об'єктів, які він називав формами. Арістотель теж не обмежив себе повністю матеріалістичним поясненням світу, а вірив, що душа є нематеріальною. Хоча саме його доктрина призвела до витонченіших матеріалістичних поглядів у порівнянні з досократиками, вона жодним чином не вплинула на безкомпромісний матеріалізм Гоббса, що вважається засновником сучасного розуміння матеріалізму.

Для античного матеріалізму, особливо для Епікура, характерний акцент на особисте самовдосконалення людини: звільнення його від страху перед богами, від усіх пристрастей і набуття здатності бути щасливим в будь-яких обставин. На думку деяких дослідників глибокі історичні коріння має матеріалістична традиція в Стародавньому Китаї. Видатним представником цієї традиції вважається філософ Ван Чун.

У сучасному розумінні матеріалізм зароджується починаючи з робіт Томаса Гоббса. Бурхливого розквіту матеріалізм досягає в епоху французького Просвітництва (Ж. Ламетрі, П. Гольбах, Дені Дідро), але він в цей період залишається механістичним і редукціоністським (тобто схильним заперечувати специфіку складного, зводячи його до простого). Англійську матеріалістичну думку в цей час представляють такі мислителі як Джон Толанд, Антоні Коллінз, Давид Гартлі та Джозеф Прістлі. Визначальний вплив на європейську філософію матеріалізм набуває в XIX столітті (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Людвіг Фейєрбах, Давид Фрідріх Штраус, Якоб Молешотт, Карл Фогт, Людвіг Бюхнер, Ернст Геккель, Євген Дюрінг).

З'єднання гегелівської діалектики і матеріалізму почалося майже одночасно в Росії (О. І. Герцен , М. Г. Чернишевський та інші) і в Західній Європі (Маркс, Енгельс). Діалектичний матеріалізм Маркса й Енгельса, на відміну від всіх інших видів матеріалізму, не зводить матерію тільки до речовини. Матерія охоплює і фізичні поля, і процеси, що відбуваються у світі. З урахуванням накопичених природознавством знань, Володимир Ленін дав нове визначення: матерія — це «… філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них»[1].

Історичний матеріалізм. Довгий час вважалося, що хід історії обумовлений лише суб'єктивною волею і вчинками керівників і не має окремої самостійної об'єктивної спрямованості. Гегель у своїй праці «Філософія історії» припустив, що в основі історичного процесу лежить ідеальне начало, здатне до розвитку за своїми власними законами, вища ідея, яка стає об'єктивною необхідністю для всіх інших. Історичний матеріалізм остаточно відкинув опору на ідеалізм. Маркс вважав, що причиною і рушійною силою історичного розвитку є внутрішні суперечності у виробничій сфері, які з розвитком суспільства набувають форму класової боротьби . Ця причина об'єктивна і, фактично, не залежить від конкретних людей, що беруть участь в історичних процесах.

Природничий матеріалізм. Як особливий вид матеріалізму виділяють природничий матеріалізм, який одержав поширення в природознавстві XIX—XX ст.

Діалектичний матеріалізм Маркса й Енгельса, у якому людські дії та вірування пояснюються суто в межах економічних сил, був розвинутий Леніним. Деякі недавні матеріалістичні філософи[Джерело?], вивчаючи відношення між розумом та тілом, скоротили думку до (фізичних) нервових процесів. У всіх цих значеннях матеріалізм є метафізичною доктриною[Джерело?].

Впливові сучасні теорії[ред.ред. код]

У XX столітті в західній філософії матеріалізм розвивався в основному як механістичний, але у ряду західних філософів-матеріалістів зберігався і інтерес до діалектики. На відміну від античного матеріалізму, матеріалізм зараз приділяє багато уваги духовному розвитку людини.

До матеріалізму часто відносять натуралізм, оскільки він не відводить людині особливого місця в природі; емпіризм, який розцінює як реальне тільки те, що може бути сприйнято допомогою природничо-наукових методів; неопозитивізм, з самого початку відхиляє пояснення духовно-душевної сутності справ. Однак позитивізм і неопозитивізм матеріалізмом все ж назвати не можна, тому що він відкидає саму постановку питання про самостійне існування будь-якого буття поза пізнаним мисленням; вважає можливим тільки аналіз відчуттів і систематизує їх через аналіз мови. Почасти матеріалістична також філософія Бертрана Рассела і його школи: хоча Рассел і заперечує поняття субстанції, мислення він вважає класом подій в мозку людини.

Матеріалізм кінця XX і початку XXI століття представлений філософським напрямком «онтологічної філософії», лідером якого є американський філософ Баррі Сміт. Філософський матеріалізм саме тому можна назвати самостійним напрямком філософії, що він дозволяє розгляд ряду проблем, постановка яких виключена іншими напрямками філософського пізнання. Ще однією концепцією, яка в принципі продовжує і в якійсь мірі розширює матеріалістичне уявлення, можна назвати принцип «семантичного екстерналізму», в якому зміст висловлювання пояснюється як «зовні зумовлене».

Відвертий та непрямий матеріалізм[ред.ред. код]

Відвертий матеріалізм — філософія, яка щиро твердить, що у всесвіті немає жодних причин окрім матерільних і що всі феномени, котрі звуться духовними або моральними, є функціями матерії, — на сьогодні чується рідко[Джерело?]. Проте, непрямий матеріалізм, тобто підкреслююча, невиражена концепція, що матеріальні причини пояснюють усі речі — зберігається. На сьогодні люди зазвичай не говорять, як послідовники механістичного матеріалізму, що людина повинна розумітися як машина чи набір хімічних формул. Вони більше категорично не заперечують, у будь-яких значних кількостях, існування нематеріальних факторів у Всесвіті[Джерело?].

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ленін В. І. Повне зібрання творів, том 18, стор 131

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія Макміллан (англійською): The Macmillan Encyclopedia. Лондон: Макміллан Лондон Лімітед, 1981, 1983, 1984, 1985.
  • «Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986.
  • Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник.- Львів: Астролябія.- 2005.- 488 с.
  • Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник.- Львів: Тріада плюс.- 2004.- 528 с.
  • Обушний М. І., Примуш М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 2006.- 432 с.
Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.