Мамонтове дерево велетенське
| Мамонтове дерево велетенське | |
|---|---|
| |
| Дерево «Велетень грізлі» в гаю Маріпоза, Національний парк Йосеміті | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Голонасінні (Gymnosperms) |
| Відділ: | Хвойні (Pinophyta) |
| Клас: | Хвойні (Pinopsida) |
| Порядок: | Соснові (Pinales) |
| Родина: | Кипарисові (Cupressaceae) |
| Підродина: | Sequoioideae |
| Рід: | Мамонтове дерево (Sequoiadendron) |
| Вид: | Мамонтове дерево велетенське (S. giganteum)
|
| Біноміальна назва | |
| Sequoiadendron giganteum (Lindl.) J.Buchholz, 1939
| |
| |
| червоним – Sequoiadendron giganteum, зеленим – Sequoia sempervirens | |
Мамонтове дерево велетенське[1], або секвоядендрон велетенський (Sequoiadendron giganteum) — єдиний сучасний вид роду мамонтове дерево (Sequoiadendron), також відомий як «гігантська секвоя» та «велінгтонія». Є одним із найдовговічніших і найбільших дерев на Землі. Це однодомна вічнозелена рослина. Дорослі дерева досягають висоти до 100 метрів з діаметром стовбура 10-12 м. Найстаріше сучасне мамонтове дерево велетенське має вік 3200 років, встановлений за річними кільцями.
Опис[ред. | ред. код]
Кора червоно-бурого забарвлення, з глибокими тріщинами, дуже товста — 60-70 см. Кора дерева дуже погано загоряється, що захищає рослину під час пожеж. Обвуглюючись, кора запобігає пошкодженню деревини. Крона правильна, пірамідальної форми. Хвоя дрібна. Має дуже багато декоративних форм: плакучу, карликову, блакитну, золотисту. Завдяки цьому вид широко використовують для монументальних контрастних композицій у лісопарковому будівництві. Крім того, має дуже цінну деревину. Вона легка і міцна, не гниє, добре піддається обробці.[2]
Популяції мамонтового дерева були значно поширені в Північній Америці. Сьогодні його вважають реліктовим видом, що потребує охорони. Спосіб мікроклонального розмноження рослини[3][4][5] є досить дорогим і наукомістким. Рослину дуже важко розмножити насіннєвим або вегетативним способами. Для насіннєвого розмноження необхідні специфічні умови[6], а живці важко вкорінюються.
Розмноження мамонтового дерева велетенського проблематично проходить у власному середовищі існування через те, що насіння успішно проростає при максимальній інсоляції та в багатих мінералами ґрунтах, вільних від конкуруючої рослинності. Навіть якщо насіння проросте у вологому хвойному перегної навесні, ці проростки гинуть у міру висихання лісової підстилки влітку.[7]
Назву вид дістав через велетенські розміри і зовнішню схожість своїх величезних повислих гілок з бивнями мамонта. Цей вид був значно поширений у північній півкулі наприкінці крейдового періоду і в третинному періоді, зараз збереглося лише близько 30 гаїв, розташованих на західному схилі Сьєрра-Невади в Каліфорнії на висоті 1500—2000 м над рівнем моря.
Наукову назву мамонтового дерева велетенського, описаного в 1853 році, змінювали кілька разів через бажання присвоїти дереву ім'я одного з великих людей того часу. Найбільші мамонтові дерева мають власні імена: «Батько лісів», «Генерал Шерман», «Генерал Грант» та інші. Латинську назву дерево дістало на честь творця алфавіту Черокі — індіанця на ім'я Секвоя.
Мамонтове дерево як декоративну рослину розводять у багатьох країнах світу: південно-західній частині Європи, куди воно було завезене ще в середині XIX століття, а також у Південному Криму, Середній Азії, на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Закарпатті.
Мамонтове дерево велетенське викарбуване на монеті номіналом 25 центів Каліфорнії.
Поширення[ред. | ред. код]
Велетенські секвої Західної Сьєрри-Невади, Каліфорнія. Трапляються в розрізнених гайових осередках, число яких налічує 68 гаїв, на площі лише 144 кв. км. Зазвичай у вигляді чистих деревостанів не трапляються. Площа гаїв варіюється від 12,4 кв. км 20 000 стиглими деревами до маленьких осередків з 6-ма рослинами.
Велетенська секвоя зазвичай зростає у вологому кліматі за умов сухого літа та сніжних зим. Більшість гаїв сформувалися на гранітно-залишкових та алювіальних ґрунтах. Висота над рівнем моря становить 1400-2000 м на півночі та 1700-2150 м на півдні. Експозиція схилів переважно південна у північних горах та північних схилах південних гір.
Висока репродуктивність не пов'язана зі збереженням поточної чисельності популяцій. Деякі гаї, наприклад, містять достатньо приросту для збереження щільності стиглих деревостанів у майбутньому. Однак з часів відкриття Америки ця щільність поступово зменшується.
Історичні терени[ред. | ред. код]
У наш час головний ареал обмежений осередками в Каліфорнії, однак у доісторичні часи вид був поширений у Північній Америці та Євразії у складі хвойних лісів до моменту настання крайньої льодовикової ери. Старіші скам'янілі зразки, надійно ідентифіковані як гігантські секвої, були знайдені в відкладеннях крейдяної ери з багатьох місць у Північній Америці та Європі та навіть у Новій Зеландії[8] та Австралії.[9]
Екологія[ред. | ред. код]
Гігантські секвої багато в чому пристосовані до лісових пожеж. Їхня кора надзвичайно вогнестійка, і їхні шишки, як правило, відкриваються одразу після пожежі[10]. Гігантські секвої є піонерським видом[11] і відчувають труднощі з розмноженням у своєму початковому середовищі існування (і дуже рідко розмножуються під час культивування) через те, що насіння здатне успішно рости лише на сонці та в багатих мінералами ґрунтах, вільних від конкуренції. Тому їм потрібні періодичні лісові пожежі, щоб очистити конкуруючу рослинність і гумус ґрунту, перш ніж відбудеться успішне відновлення. Вивірки, бурундуки, зяблики та горобці споживають щойно пророслі саджанці, перешкоджаючи їхньому росту[12].
Вогонь також приносить гаряче повітря високо в купол через конвекцію, яка, своєю чергою, висихає та відкриває шишки. Природні пожежі також можуть бути важливими для стримування мурах-теслярів[13]. Крім вогню, деякі зоологічні чинники також сприяють вивільненню насіння гігантської секвої. Найважливішим з них є довгоносик (Phymatodes nitidus), який відкладає яйця на шишки, в які потім личинки свердлять дірки. Пошкоджені влітку жуками шишки повільно розкриваються протягом наступних кількох місяців. Іншим агентом є вивірка Дуґласа (Tamiasciurus douglasi), яка гризе м'ясисті зелені лусочки молодших шишок. Вивірки активні цілий рік, і частина насіння випадає та поширюється під час поїдання шишок.
Мамонтове дерево велетенське в Україні[ред. | ред. код]
- м. Ужгород, ботанічний сад Ужгородського національного університету, вік дерева близько 100 років[14].
- Дендропарк в с. Березинка, Мукачівського району, Закарпатської області на території парку росте два дерева секвоядендрону.
- Дендропарк в с. Кам'яни́ця, Ужгородського району, Закарпатської області[15].
- м. Львів, на території Ботанічного саду ЛНУ: 49°50′01.1″N 24°01′51.6″E [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite], див. на Youtube [Архівовано 4 квітня 2016 у Wayback Machine.].
- м. Миколаїв, біля ДОЦ Дельфін[16]. Висаджено 07.06.2014.
- м. Миколаїв, на території зоопарку.
- смт. Нікіта, АР Крим, Нікітський ботанічний сад. Висаджено 1885 р.
- м. Одеса, на території військового госпіталю [Архівовано 4 квітня 2016 у Wayback Machine.].
- м. Ялта, Масандрівський парк: 44°30′18″N 34°11′15″E [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite] (засохле).
- м. Київ, на території наукової частини ботанічного саду ім. О. Фоміна[17].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Sequoiadendron giganteum // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Калініченко О. А. Декоративна дендрологія. К.: Вища шк., 2003. 199 с.
- ↑ Huang L., Lius S., Huang B. et al. Rejuvenation of sequoia sempervirens by repeated grafting of shoot tips onto juvenile rootstocks in vitro // Plant Physiol. 1992. Vol. 98. N 1. P. 166—173.
- ↑ Monteuuis O. In vitro meristem culture of juvenile and mature Sequoiadendron giganteum // Tree Physiol. 1987. Vol. 3. N 3. Р. 265—272.
- ↑ Monteuuis O., Gendraud M. Nucleotide and nucleic acid status in shoot tips from juvenile and mature clones of Sequoiadendron giganteum during rest and growth phases // Tree Physiol. 1987. Sep. Vol. 3. N. 3. P. 257—263.
- ↑ Fenn M. E, Dunn P. H, Durall D. M. Effects of ozone and sulfur dioxide on phyllosphere fungi from three tree species // Appl. Environ. Microbiol. 1989. Vol. 55. N 2. Р. 412—418
- ↑ Peattie, Donald Culross (1953). A Natural History of Western Trees. New York: Bonanza Books. p. 11.
- ↑ James E Eckenwalder. Conifers of the World, The Complete Reference. p. 586. Timber Press 2009. ISBN 978-0881929744
- ↑ Bryan G Bowes. Trees and Forests, a colour guide. pp. 48–49. Manson Publishing 2010. ISBN 978-1840760859
- ↑ Quammen, David (1 грудня 2012). Forest Giant. nationalgeographic.com (англ.). Архів оригіналу за 03.10.2021. Процитовано 14 січня 2022.
- ↑ Giant Sequoias and Fire. Sequoia & Kings Canyon National Parks. National Park Service. Процитовано 26 серпня 2021.
- ↑ Peattie, Donald Culross (1953). A Natural History of Western Trees. New York: Bonanza Books. с. 11.
- ↑ Stephens, Scott; Finney, Mark (2002). Prescribed fire mortality of Sierra Nevada mixed conifer tree species: effects of crown damage and forest floor combustion. Forest Ecology and Management. 162 (3): 261—271. doi:10.1016/S0378-1127(01)00521-7.
- ↑ Зелені перлини, релікти та екзоти Ужгорода. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 червня 2020. Процитовано 31 травня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=10205414750543092&id=1079582035
- ↑ Кедры (род Cedrus)
Посилання[ред. | ред. код]
- Секвоя гігантська // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Секвоядендрон велетенський [Архівовано 22 липня 2009 у Wayback Machine.], який росте в Нікітському ботанічному саду в Криму
- Фотоекскурсія національним парком «Sequoia National Park» [Архівовано 28 вересня 2007 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про хвойні. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
| ||||||||