Льодовикова ера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вид на Землю з космосу за часів льодовикового максимуму, згідно з: "Ice age terrestrial carbon changes revisited" by Thomas J. Crowley (Global Biogeochemical Cycles, Vol. 9, 1995, pp. 377–389)
Антарктичний льодовиковий щит
Перепади температури, CO2 і пилу згідно з кернами льоду на станції Восток за останні 400 000 років
Мапа максимального просування льодовиків у Центральній Європі. Червоним: максимальне просування Віслинського льодовика; жовтим: Рісське заледеніння, синім: Ельстерський льодовиковий максимум

Льодовикова ера — період довгострокового зниження температури Землі на поверхні й в атмосфері, що призводить до утворення або розширення континентальних льодовикових щитів, полярних шапок та альпійських льодовиків. У довготривалих льодовикових ерах, окремі відрізки часу, тривалістю 40,000 - 100,000 років з холодним кліматом називають льодовиковим періодом, теплі періоди мають назву інтергляціал. Трактування гляціологією льодовикової ери: наявність великих льодовикових щитів в північній і південній півкулях[1]. Згідно з цим визначенням, ми все ще живемо в льодовикову епоху, яка почалася на початку плейстоцену, бо й наразі існують Гренландський і Антарктичний льодові щити[2]

Основні льодовикові ери[ред.ред. код]

Відбулось щонайменше п'ять великих льодовикових ер за історію Землі. Поза цими льодовиковими ерами, Земля, ймовірно, була вільна від льоду навіть у високих широтах.[3][4]

Першою льодовиковою епохою було Гуронське заледеніння близько 2,4 — 2,1 млрд років тому, ранній протерозой. Палеопротерозойські льодовикові відкладення були знайдені на північному узбережжі озера Гурон і в західній Австралії.

Наступна льодовикова ера, відбулася 850 — 630 мільйонів років тому (кріогеній), це був час максимального заледеніння під час якого льодовикові щити досягли екватору[5] (так зв. Земля-сніжок). "Наявність льоду на континентах і пакового льоду в океані перешкоджало силікатному вивітрюванню і фотосинтезу, що є двома основними поглиначами CO2 наразі». [6] Існує гіпотеза про взаємозв'язок кліматичних умов цієї епохи і едіакарійського і кембрійського вибухів, хоча ця гіпотеза є новітня і суперечлива.

Мала льодовикова ера, Андсько-Сахарська , відбулася 460 — 420 мільйонів років тому, за часів пізнього ордовику і силуру.

Еволюція наземних рослин на початку девонського періоду призвело до довгострокового збільшення планетарного рівня кисню і зниження рівня CO2, що призвело до Льодовикової ери Карру. Епоха названа на честь льодовикових відкладень регіону Карру в Південній Африці, де існування цієї льодовикової епохи було вперше чітко визначено. Великі полярні льодовикові шапки існували в Південній Африці 360 — 260 мільйонів років тому, протягом кам'яновугільного і раннього пермського періодів.

Сучасна льодовикова ера, пліоцен-четвертинне зледеніння, почалася близько 2,580,000 років тому в кінці пліоцену, коли почалося поширення льодовикових щитів в Північній півкулі. З тих пір відбулося кілька гляціалів (льодовикових періодів) і інтергляціалів. Наразі ми живемо в період інтергляціалу, останній льодовиковий період, закінчився близько 10,000 років тому. Все, що залишилося від континентальних льодовикових щитів — Гренландіський і Антарктичний льодові щити і дрібніші льодовики, наприклад, на Баффіновій Землі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. J. Imbrie and K. P. Imbrie, Ice Ages: Solving the Mystery (Short Hills, NJ: Enslow Publishers) 1979.
  2. J. Gribbin, Future weather (New York: Penguin) 1982.
  3. The Geographical Journal, Vol. 145, No. 3 (Nov., 1979), pp. 469-471
  4. Warren, John K. (2006). Evaporites: sediments, resources and hydrocarbons. Birkhäuser. с. 289. ISBN 978-3-540-26011-0. 
  5. Neoproterozoic 'snowball Earth' simulations with a coupled climate/ice-sheet model.
  6. "Snowball" Scenarios of the Cryogenian archived June 15, 2009 from the original

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]