Скальське староство
Ска́льське ста́роство — адміністативно-територіальна і господарська одиниця на території Подільського воєводства Королівства Польського (з 1569 року у складі Речі Посполитої). Центром староства було містечко Скала (нині смт Скала-Подільська, Борщівський район, Тернопільска область, Україна). Очолював його староста.
Розташування[ред. | ред. код]
Скальське староство розташовувалося в Подільському воєводстві, на сході Червоногродського повіту. Головне містечко — Скала — розташовувалося на річці Збруч. У різні періоди до староства належали різні села.
Історія[ред. | ред. код]
Згідно люстрації 1570 року до староства належали такі населені пункти: містечко Скала, села Колодрібка, Глибочок, Голенищеве, Цигани, Ланівці, Жилинці, Синьків, Гуків, Зозулинці, Ярослав (зараз такого села не існує, знаходилось біля сучасного села Жабинці), Вишнівець, Цвіклівці, Бережанка, П'ятничани, Балин та Озеряни.[1]
1616 року згідно люстрації до староства відноситься містечко Скала з селами: П'ятничани, Летава, Бережанка, Криничани та Голенищеве.[2]
1629 року староство значно розширилось та поділялось вже на дві частини: перша частина з містом Скала та селами Колодрібка, Цикова, Гуків, Зозулинці, Ярославка, Вишнівець, Іванків та Завадинці; посідав староство Миколай Гербурт. Друга частина староства з містечком Ланівці та з селами Заяновець(?), Глибочок та Цигани власниця дружина Яна Гербурта пані Констанція Жеребська.[2]
Під час козацьких воєн (1648—1657 рр.) та турецької окупації Подільського воєводства (1672—1699 рр.) кількість населення значно зменшилась, у деяких селах зовсім не залишилось жителів, як то: Іванків, Жабинці, Бережанка, Летава, Цигани, Лосяч, Турильче, Пукляки та Підпилип'я. Згідно турецького перепису 1681 року в самій Скалі було 30 господарств, а в найближчому селі П'ятничани — 25, в сусідньому містечку Збриж залишилось 4 господарства.[3][4]
Протягом нетривалого часу староством володів Миколай Оссолінський, поки в 1660 році законний староста — Геронім Лянцкоронський, не відібрав його силою.[5][6]
На початку 18 століття територія староства швидко заселялась, в 1762 році інвентар містечка Скали показує, що тоді сплачувало податок 147 мешканців, та 34 євреї. До староства тоді входили такі населені пункти: містечко Скала з передмістями та Волохами, села Іванків, Гуштинка, Красилів (зараз частина села Гуків), Гуків, Бережанка, Жабинці з Ярославкою, Летава, Лосяч, Давидківці зі Слобідкою, Колодрібка з Синьковим.[7]
Старости скальські[ред. | ред. код]
- Прокоп, воєвода скальський в 1392 році,
Жолкевські:
- Миколай Жолкевський, хорунжий холмський з 1503 року,
- Станіслав Жолкевський, брат Миколая, з 1506 року
- Станіслав, 1515—1535 роки;
- Геронім (племінник попереднього), до 1569 року;
- Станіслав (син попереднього), до 1592 року;
- Станіслав (онук попереднього), з 1641 року;
- Збігнев (син попереднього)[11], у 1648 р.[джерело?]
- Геронім (брат попереднього), до 1697 року;
- Францішек Станіслав, дідич Ягільниці (брат попереднього), до 1699 року;
- Міколай (син попереднього) до 1706 р., після смерті староство перейшло до його сестри — Агнєшки, дружини Валентія Казімежа Межеєвського, коштом якого збудували парафіяльний костел у Скалі;[12][13]
- Костянтин Загоровський, в 1699 році,
- Валентій Казімеж Межеєвський (Walenty Kazimierz Mierzejewski)[15], старостував у 1710-1737 роках.
- Адам Тарло, зять попереднього[16] (рід Тарли), до 1772 року[17];
- Шимон Тарло, син попереднього, був старостою з 1778, до своєї смерті в 1781 році[18].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Грушевський, Михайло (1903). Жерела до історії України-Руси. Том VII (польська та латинська) . Львів. с. 184—196.
- ↑ а б Jablonowski, Aleksander (1877). Zrodla dziejowe. Tom V (польською) . Warszawa. с. 17—19.
- ↑ Літкевич, Володимир (2011). Історія села П’ятничани (1493-1960 роки) (українською) . Київ: Сучасний письменник. с. 238—239. ISBN 978-966-8620-26-3.
- ↑ Kolodziejczyk, Dariusz (2004). The Ottoman Survey Register of Podolia (ca 1681) (англійською) . Harvard University Press. с. 156.
- ↑ Ossolińscy. mariusz.eu.pn. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 10 січня 2017.
- ↑ Будзиновський (1927). Prawem i lewem (PDF). Газета Свобода.
- ↑ Скочиляс, Ігор (1996). Літопис Борщівщини. Історико-краєзнавчий збірник, том 8. Борщів. с. 123—127.
- ↑ Білецька, Ольга (2004). Поділля на зламі XIV-XV ст.: до витоків формування історичної області. Одеса: Агропринт. с. 197.
- ↑ Крикун, Микола (2011). Подільське воєводство у XV-XVIII століттях. Львів. с. 122.
- ↑ Там само. — С. 133.
- ↑ Przyboś A. Lanckoroński Stanisław z Brzezia na Lanckoronie h. Zadora (zm. 1657) [Архівовано 9 січня 2018 у Wayback Machine.] // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1970. — T. XVI/3. — Zeszyt 70. — S. 455. (пол.)
- ↑ Lanckorońscy. mariusz.eu.pn. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 7 січня 2017.
- ↑ Boniecki, Adam (1842-1909): Herbarz polski : wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 t. 13. polona.pl. Процитовано 7 січня 2017.
- ↑ Цебенко, Олег (2014). Походження та генеалогія Гербуртів на теренах галичини та Поділля XIV-XVII ст (українська) . с. 176—180.
- ↑ Walenty Kazimierz Mierzejewski h. Szeliga (ID: 13.619.244). (пол.)
- ↑ Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 1 жовтня 2018 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — S. 259. (пол.)
- ↑ Tarłowie. mariusz.eu.pn. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 12 вересня 2017.
- ↑ Szymon Tarło z Podhajec h. Topór. Sejm-Wielki.pl. Процитовано 1 жовтня 2018.
{{cite web}}:|first=з пропущеним|last=(довідка)