Солодкий смак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рецептори солодкого переважно розташовані на язиці в зоні 4

Солодкість — один з чотирьох (або п'яти) «основних смаків», що традиційно розрізнювались людьми в різних країнах та культурах.

Докладніше: Смак

Наявність солодкого смаку зазвичай асоціюють із присутністю цукру, але відчуття солодкого виникає також від гліцерину, деяких білкових сполук, амінокислот (аспартам). Одним з хімічних носіїв «солодкого» є гідрокси-групи в великих органічних молекулах — розчинні вуглеводи, а також поліоли: сорбіт, ксіліт.

Рецептори солодкого[ред.ред. код]

Рецептори солодкого — G-протеїни — особливо щільно розміщені на на язиці в певних зонах. Використовуеться система «вторинних посередників» цАМФ, повязана з H+-каналами, рецепціею «кислого смаку».

Солодкі речовини різної природи можуть мати різні додаткові тони смаку, наприклад сахарин тільки в найменших концентраціях сприймається, як солодке, а при більших — має чіткий «металевий присмак».

Середньостатистичні пороги виявлення деяких солодких речовин для людини (у мілімолях)
Молекула Поріг
Цукроза 10 mM
Лактоза 30 mM
1-пропіл-2-аміно-4-нітробензол 2*10-3 mM


Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • Cohn, Georg (1914). Die Organischen Geschmackstoffe. Berlin: F. Siemenroth.
  • Kier L (1972). Journal of Pharmaceutical Science 61. с. 1394. 
  • Kitagawa M, Kusakabe Y, Miura H, Ninomiya Y, Hino A (2001). «Molecular genetic identification of a candidate receptor gene for sweet taste». Biochemical and Biophysical Research Communications 283. с. 236–242. 
  • Li XD, Staszewski L, Xu H, Durick K, Zoller M, Adler E (2002). «Human receptors for sweet and umami taste». Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 99. с. 4692–4696. 
  • Max M, Shanker YG, Huang LQ, Rong M, Liu Z, Campagne F, Weinstein H, Damak S, Margolskee RF (2001). «Tas1r3, encoding a new candidate taste receptor, is allelic to the sweet responsiveness locus Sac». Nature Genetics 28. с. 58–63. 
  • Montmayeur JP, Liberles SD, Matsunami H, Buck LB (2001). «A candidate taste receptor gene near a sweet taste locus». Nature Neuroscience 4. с. 492–498. 
  • Nelson G, Hoon MA, Chandrashekar J, Zhang YF, Ryba NJP, Zuker CS (2001). «Mammalian sweet taste receptors». Cell 106. с. 381–390. 
  • Nofre C, Tinti JM (1996). «Sweetness reception in man: the multipoint attachment theory». Food Chemistry 56. с. 263–274. 
  • Sainz E, Korley JN, Battey JF, Sullivan SL (2001). «Identification of a novel member of the T1R family of putative taste receptors». Journal of Neurochemistry 77. с. 896–903. 
  • Shallenberger RS (1963). «Hydrogen bonding and the varying sweetness of the sugars». Journal of Food Science 28. с. 584–589. 
  • Tinti, Jean-Marie & Nofre, Claude (1991). Why does a sweetener taste sweet? A new model. In D.E. Walters, F.T Orthoefer & G.E. DuBois (Eds.), Sweeteners: Discovery, Molecular Design, and Chemoreception, ACS Symposium Series 450, pp. 209—213. Washington, DC: American Chemical Society.