Феський договір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Фе́ський до́говір — документ, підписаний 30 березня 1912 року у Фесі марокканським султаном Абд аль-Хафізом з представниками Франції, Німеччини і Іспанії з метою вирішення Агадірської кризи:

  • Абд аль-Хафіз відмовлявся від суверенітету Марокко і визнавав свою державу французьким протекторатом (Французьке Марокко).
  • Німеччина відмовлялася від домагань на Марокко в обмін на поступку французами Нового Камеруну.
  • Іспанці набували суцільну смугу володінь на півночі Марокко (Іспанське Марокко) (Іспанія мала отримати протекторат над Танжером і Ер-Риф, Іфні на узбережжі Атлантичного океану на південному заході, а також над районом Тарфая на південь від річки Драа, де султан залишався номінальним суверенном і був представлений віце-регентом в Сіді-Іфні під контролем іспанської комісії.[1])

Укладення договору, було невигідного для Марокко, що змусило Абд аль-Хафіда відректися від престолу і, у тривалішій перспективі, ледь не призвело до розпаду держави (див. рифська війна).

Феський договір 1912, договір про встановлення французького протекторату над Марокко, укладений 30 березня 1912 в м. Фес (Марокко) між марокканським султаном Абд-аль-Хафізом і представником французького уряду (дипломатичний агент Франції в Танжері) Реньо. Згідно з угодою султан, формально зберігав становище глави держави, змушений був погодитися на військову окупацію Марокко (ст. 2). Єдиним посередником між султаном та іноземними державами оголошувався французький генеральний резидент; він наділявся правом затверджувати й публікувати від імені французького уряду всі декрети султана (ст. 5). Султан зобов'язався не укладати жодних актів, що мають міжнародний характер, без згоди французького уряду (ст. 6). Разом з тим Франція була змушена включити в договір статтю (ст. 1), в якій зобов'язалася вступити в переговори з іспанським урядом з приводу інтересів Іспанії в Марокко; ця ж стаття передбачала збереження спеціального режиму для Танжеру. Відповідно до неї 27 листопада 1912 був підписаний франко-іспанський договір, за яким невелика частина Північного Марокко переходила під владу Іспанії. Ф.д.позбавив Марокко національної незалежності. Договір було анульовано в результаті підписання франко-марокканської декларації про незалежність Марокко 2 березня 1956.

Також договір надавав концесію на експлуатацію залізних рудників гори Уїксан (Uixan) Іспанській Рифській Гірничій компанії, а також дозволяв будівництво залізниці, за для зв'язку копалень з Мелільєй.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Harold D. Nelson, «Morocco, a country study» Foreign Area Studies, The American University, DA Pamphlet No.550-49 (Washington, DC 1985), p 43, quoted in GlobalSecurity.org: "The United Nations Failure in Southern Morocco" 1997


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.