Хосе Мануель Родрігес Дельгадо
| Хосе Мануель Родрігес Дельгадо | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | ісп. José Manuel Rodríguez Delgado |
| Народився |
8 серпня 1915[1] Ронда, Малага, Андалусія, Іспанія[2] |
| Помер |
15 вересня 2011[3][1] (96 років) Сан-Дієґо, Каліфорнія, США |
| Місце проживання |
Коннектикут Мадрид |
| Країна |
 Іспанія США |
| Діяльність | викладач університету, науковець, психіатр, письменник, лікар |
| Alma mater |
Єльський університет Мадридський університет[d] |
| Галузь | нейрофізіологія і фізіологія |
| Заклад |
Єльський університет Сантьяго Рамон і Кахаль Автономний університет Мадрида |
| Членство |
Real Academia de Doctores de Españad Нью-Йоркська академія наук |
| Нагороди | |
Хосе Мануель Родрігес Дельгадо (ісп. Jose Manuel Rodriguez Delgado; 8 серпня 1915, Ронда, Іспанія — 15 вересня 2011, Сан-Дієго, Каліфорнія, США) — іспанський вчений нейробіолог, нейрофізіолог, член Нью-Йоркської академії наук.
Біографія[ред. | ред. код]
Родрігес Дельгадо народився 8 серпня 1915 р. в місті Ронда, в провінції Малага, Іспанія.
Батько Дельгадо був очним лікарем, і Хосе планував піти його стопами, проте, коли він познайомився з творами Сантьяго Рамон-і-Кахаля, лауреата Нобелівської премії 1906 року, а також після того, як провів деякий час у лабораторії фізіології, захопившись «багатьма загадками мозку», він вважав за краще обрати нейробіологію.
У 1935 році він вступив до Мадридського університету, який закінчив 1940 року, здобувши ступінь доктора медицини. З 1940 по 1946 рік викладав фізіологію в медичній школі в Мадриді. У 1942—1946 рр. — ад'юнкт-професор Мадридського університету.
Під час громадянської війни в Іспанії він приєднався до республіканської сторони і, бувши студентом-медиком, служив у медичному корпусі. Родрігес Дельгадо провів у концтаборі близько п'яти місяців після закінчення війни. Після табору він повинен був підтвердити ступінь магістра, а потім здобув ступінь доктора філософії в Мадридському Інституті Рамон-і-Кахаля.
У 1946 році Родрігес Дельгадо отримав стипендію в Єльському університеті на кафедрі фізіології під керівництвом Джона Фаркуара Фултона. У 1950 році Родрігес Дельгадо обійняв посаду у відділі фізіології, який в той час очолював Джон Фултон. У 1952 році він співавтор своєї першої роботи з імплантації електродів у мозок людини. У 1955 році був обраний професором фізіології і психіатрії.
У 1974 році Віллар Паласі (José Luis Villar Palasí), іспанський міністр охорони здоров'я звернувся до Родрігеса Дельгадо з проханням допомогти організувати нову медичну школу в Автономному університеті Мадрида. Родрігес Дельгадо прийняв пропозицію Паласі і переїхав в Іспанію разом з дружиною і двома дітьми. Працював професором відділення фізіології Національного центру імені Сантьяго Рамон-і-Кахаля, одночасно з цим завідував відділенням фізіології в Медичній школі Автономного університету [Архівовано 26 жовтня 2021 у Wayback Machine.]. На початку 1990-х років пішов на пенсію і переїхав у США зі своєю дружиною Керолайн, провівши останні роки життя в Сан-Дієго, Каліфорнія, де й помер 15 вересня 2011 року.
Наукові роботи[ред. | ред. код]
Основні наукові роботи становлять дослідження діяльності головного мозку в нормі та патології.
Вчений удосконалив метод дослідження діяльності нервових центрів за допомогою імплантованих електродів.
Застосовуючи цей метод для електричної стимуляції і радіостимуляції мозку тварин (кішок, мавп) і психічно хворих людей, виявив ряд центрів, пов'язаних з емоціями, потягами, відчуттями страждання або задоволення; запропонував метод подразнення цих центрів для лікування психічних захворювань.
Дельгадо вдосконалив метод дослідження підкіркових структур головного мозку за допомогою імплантованих електродів, уперше застосував у експерименті та клініці керовані по радіо стимулятори для подразнення мозку тварин і хворих людей.
Використовуючи ці методи, він показав, що електричні подразнення мозку викликають складні, дуже близькі до природних форми поведінки тварин, а також виявив ряд структур головного мозку, безпосередньо пов'язаних з позитивними і негативними емоціями і різного роду відчуттями.
Продовжуючи свої експерименти на кішках і мавпах, Хосе Дельгадо показав, що за допомогою електричної стимуляції можна змінювати відносини і в групах тварин: викликати або придушувати агресивність; змушувати годувати або відштовхувати власне дитинча і т. ін. «В інших експериментах була продемонстрована справжня лють. […] роздратування бічних відділів гіпоталамуса викликало у кішки агресивну поведінку, чітко спрямовану проти контрольної тварини, яка відповідним чином реагувало на загрозу. Піддослідна тварина починала крастися по клітці, прагнучи напасти на слабших тварин, але уникаючи зустрічі з найсильнішою кішкою в групі. Було очевидно, що дратування мозку викликало стан підвищеної агресивності, але було настільки ж ясно, що кішка розумно направляла свою ворожість, вибираючи ворога і момент для нападу, змінюючи тактику і пристосовуючи свої рухи до рухових реакцій супротивника. Дратування мозку викликало емоційний стан ворожості, але реалізація його в поведінці залежала від індивідуальних особливостей піддослідної тварини, в тому числі від придбаних раніше навичок і попереднього досвіду. […] Мавпи служать більш цікавим об'єктом, ніж кішки, для вивчення внутрішньовидових взаємовідносин, бо їх спонтанна поведінка відрізняється великою різноманітністю і складністю. Добре відомо, що колонії мавп нагадують ієрархічне суспільство, де одна тварина — вожак — підпорядковує собі інших, захоплює велику частину території клітини і першим приймає їжу; інші мавпи уникають зіткнень з ватажком і висловлюють свою покірність тим, що гримасують, плазують і намагаються налаштувати його на еротичний лад. У кількох колоніях ми спостерігали, як подразнення по радіо певних ділянок зорового бугра або центральної сірої речовини ватажка посилювало його агресивність і спонукало здійснювати точно націлені напади на інших тварин групи, яких він ганяв по клітці і іноді кусав […] Було добре видно, що його ворожість цілеспрямована відповідно з колишнім досвідом, бо зазвичай він нападав на іншого самця, в якому бачив суперника, і ніколи не чіпав маленьку самку, свою улюблену подругу»[4].
У клініці він застосовував методи електро- і радіостимуляції мозку для впливу на поведінку хворого, лікування психічних захворювань (епілепсії, шизофренії).
Дельгадо вивчав поведінку вищих тварин, питання походження свідомості, її розвитку в дітей, детермінованості психічних явищ, їх залежності від факторів внутрішнього і навколишнього середовища.
Редакторська діяльність[ред. | ред. код]
- 1964—1970 — редактор наукового огляду International Review of Neurobiology.
Вибрані твори[ред. | ред. код]
- Evolution of physical control of the brain, N. Y., 1965
- Physical control of the mind, N. Y., 1969: рус. пер. — Дельгадо Х. М. Р. Мозг и сознание. — М.: Мир, 1971. — 266 с.
- Delgado JMR. Permanent implantation of multilead electrodes in the brain. Yale J Biol Med. 1952;24:351–358. [PMC free article] [PubMed]
- Delgado JMR. Physical control of the mind: toward a psychocivilized society. New York City: Harper and Row; 1970.
- Delgado JMR. Toros Radiodirigidos, Una experiencia científica con el toro de lidida. In: de Cossío José María., editor. Los toros. tratado técnico e histórico (Vol 7 of 9) Tauromaquia. Espasa-Calpe, S.A; 1981.
- Permanent implantation of multilead electrodes in the brain, Yale J. Biol. Med., v. 24, p. 351, 1952;
- Effect of brain stimulation on task-free situations, в кн.: The physiological basis of mental activity, ed. by R. H. Peon, p. 260, Amsterdam, 1963;
- Free behavior and brain stimulation, Int. Rev. Neurobiol., v. 6, p. 349, 1964;
- Evolution of physical control of the brain, N. Y., 1965;
- Aggressive behavior evoked by radio stimulation in monkey colonies, Amer. Zoologist, v. 6, p. 669, 1966;
Членство в товариствах[ред. | ред. код]
- Член Нью-Йоркської академії наук.
- Член ряду інших наукових товариств.
Нагороди і премії[ред. | ред. код]
- Відзначений низкою наукових нагород.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
- ↑ Дельгадо Хосе Мануэль Родригес // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ http://noticias.lainformacion.com/ciencia-y-tecnologia/ciencias-general/ha-muerto-jose-manuel-rodriguez-delgado-el-hombre-que-intento-el-control-de-la-mente_4wAdLA18xaR1nb6b6254i7/
- ↑ Bloom, Floyd E. (1936- ). Mozg, razum i povedenie. — Moskva : Mir, 1988. — 248 s. с. — ISBN 5030012583.
Література[ред. | ред. код]
- Осиповский С. А. Дельгадо, Хосе [Архівовано 4 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Большая медицинская энциклопедия
- Биологи. Биографический справочник. — К.: Наукова думка, 1984. — 816 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- https://web.archive.org/web/20160909064048/http://bio.bsu.by.osiris.neolocation.net/phha/downloads/delgado_mozg_i_soznanie.pdf
- www.wireheading.com/delgado/brainchips.pdf [Архівовано 9 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- https://www.scientificamerican.com/article/the-forgotten-era-of-brai/ [Архівовано 7 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- http://galactic.org.ua/Prostranstv1/bf3.htm [Архівовано 22 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
- http://scorcher.ru/neuro/neuro_sys/well_badly_state/well_badly_state1.php [Архівовано 26 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
|
