Язиги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Відступ важкої сарматської кінноти під натиском римських вершників

Яси, Язиги (лат. Iazyges; грец. Ιάζυγες)— назва групи кочових племен, іранського (сарматського) походження. Показовою є наступна думка:

"язиги - дуже помітна група сарматських племен... Їхнє східне походження неясне, хоча й безсумнівне. Можливо, вони вийшли із середовища яксоматів-язаматів Східного Приазов'я ... подібне ототожнення залишається суперечливим. Археологічна характеристика язигів, особливо в настільки ранній час, наразі неможлива."[1]

Язиги у Північному Причорномор'ї[ред.ред. код]

Щодо часу появи язигів у Північному Причорномор'ї певних відомостей немає. Можливо, що язиги входили до сарматського об'єднання, яке під приводом сайїв поклало край скіфському домінуванню у регіоні у 280–260 рр. до н. е.[2] Страбон локалізує язигів з царськими сарматами та ургами у Пн.-Зах. Причорномор'ї під час Мітрідатових війн (поч. І ст. до н. е.)(Географія, VII, 3, 17).[3]Перелічені Страбоном три групи сарматів визивають асоціації зі скіфською ордою, де місце скіфів-царських (паралатів) посідають сармати-царські (сайї ?), авхатів — урги (грец. Οὖργοι < д.ір.*urga- — «потужний, сильний»[4]),[5] сармати-язиги — катіарів та траспіїв.
Аппіан також згадує язигів як спільників Мітрідата VI Євпатора (Mith., 69) у Європі (щодо подій 74 р. до н. е.) «… з савроматів так звані царські, язиги, коралли».[6][7]

"Можливо, з ними слід ототожнювати поховання 2 - 1 ст. до н.е., орієнтовані в південному секторі. Принаймні, саме так орієнтовані численні поховання язигів Угорщини 1 - 4 ст.н.е., що були нащадками переселенців з Північного Причорномор’я... Виходячи з топографії південноорієнтованих пам’яток, язиги жили на північ та схід від роксоланських кочівок. В 1 ст. до н.е. сармати були найближчими сусідами пізньоскіфських городищ Нижнього Дніпра. Тоді ж вони почали нападати на зарубинецькі городища Середньої Наддніпрянщини. Деякі знахідки в могилах півдня ... не виключають того, що в них були поховані зарубинецькі жінки - бранки. Однак базовою територією кочівок залишалися причорноморські степи."[8]

Овідій, перебуваючи у Томах у засланні, між 9 та 17 роками згадує язигів на Нижньому Дунаї.[9] Але вже до 50 р. н. е. переважна частина язигів мігрувала до Паннонії крізь Олтенію.[10] Також язиги Північного Причорномор'я (на відміну від язигів-метанастів Паннонії) згадані у Географії Клавдія Птолемея (ІІІ, 5, 7; “… усім узбережжям Меотіди язиги та роксолани…»). Ймовірно, окремі групи язигів Північного Причорномор'я були остаточно асимільовані різними етосами в часи Великого переселення народів.

У давньоруській мові язигами (ясами) називали аланів та інші іранські етноси Північного Кавказу та Приазов'я, які згодом стали складовою сучасних осетин.

Язиги Панонії[ред.ред. код]

Отже, вперше язиги Панонії згадуються Корнелієм Тацитом у описі подій 50 року (Тац., Ан., XII, 29-30). Клавдій Птолемей язигів Панонії на відміну від Причорноморських називає «язигами-метанастами» (Geo., ІІІ, 5, 1;грец. "Ἰαζυγες Μετανάσται" «Південною межою є язиги-метанасти…»), тобто язигами-переселенцями. Пліній Ст., описуючи Європу, щодо язигів повідомляє наступне:«…між Дунаєм і герцинським лісом, до самих Паннонських зимових таборів в Карнунті, сарматське [плем'я] язигів займає сусідні з германцями поля і рівнини, тоді як даки, яких язиги зігнали [з рівнин], живуть [тепер] в лісах і в горах до річки Патісс. За Маром або Дуріей — [рікою], яка відокремлює язигів від суебів і царства [нащадків] Ваннія, — навпроти язигів живуть бастерни та інші германці…» (Пл. Ст., IV, 80-81 (рос.) (лат.))
Безпосереднє сусідство з імперією зробило язигів досить згадуваними у римській історіографії, а саме:

  • 50 — спільники (найманці) Ванія, короля швабів (свевів) (Тац., Ан., XII, 29-30);
  • 69 — сармати (язиги?) грабують Мезію та вбивають легата Фонтея Агріппу (Йосип Флавій, VII, 4,3);
  • 85-89 — язиги - спільники Доупарнея та Децебала у війні з Римом;
  • 101–106 — спільники імперії в дакійських війнах Траяна (Dio Cass. 68.10.3);
  • 106–107 — виступ проти Риму (SHA: Hadr.II.9);
  • 117/118 — обугодження відносин з Адріаном на початку його правління (Spart. Hadr. 6, 6—8[11]);
  • 132 — посли язигів у Сенаті (Dio Cass. 69. 15.2);
  • 161–174 — епізодичні напади на Мезію, участь у маркоманських війнах тощо (Capit. Marc. 22, 1—2[12], Cass. Dio 72, 19, 2[13]) за результатами війни у 175 язиги видали Риму 100000 полонених та відправили у римську армію 8000 вершників, з яких 5500 було дислоковано у Британії, цар язигів Зантік (Dio Cass. 72. 16. 1-2)
  • 279 — навала на імперію, поразка від Проба (SHA: Probi. XVI.2);
  • 282 — навала на імперію, тотальна поразка від Каріна (SHA: Car. Carin. Numer. IX. 4);
  • 334 — язиги-ліміганти повстають проти язигів-ардагантів, які вимушені були мігрувати до сусідніх германських племен;
  • 357–358 — язиги на імперію, язигам-ардагантам повернуті минулі права, поновлено клієнтські відносини з Римом, призначено царем Зізаїса (замість Узафера?)(Amm.Marc. XVII. 12)
  • 359 — язиги-ліміганти на імперію, тотальна поразка (Amm.Marc. XIX. 11)
  • 371–372 — язиги-ліміганти разом з квадами на Панонію (Amm.Marc. XXX. 6)
  • 471 — остгото-язигзька війна, вбито царя язигів Бабая (Йордан, Гет., 277–282)

Судячи з повідомлень Амміана Марцеліна (Amm.Marc. XVII. 12), язиги Панонії поділялися на два соціальні прошарки: язиги-ардаганти (пор. осет.Ældar — укр. "благородний"[14]), та язиги-ліміганти, які, на думку деяких вчених, являли собою загал з різних неіранських тубільних племен Панонії, які були підкорені власне язигами.[15]
Язиги-метанасти мешкали у Панонії до часів пізнього середньовічча, коли остаточно були інкорпоровані у етнос мадяр. Відлунням етноніму язигів є назви декількох областей Угорщини та назви міст від Молдови до Панонії.

Язиги розмовляли мовою, яку наразі вважають ясикським діалектом осетинської мови.

Царі язигів Панонії[ред.ред. код]

Банадасп (? — до/близько 175)
Зантік (до/близько 175 — ?)
Узафер (бл. 358)
Зізаїс (358 — ?)
Бевка (близько 469)
Бабай (до 469 — 471)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. (рос.)Смирнов К. Ф. Сарматы и утверждение их политического господства в Скифии. «Наука», 1984
  2. (рос.)Смирнов К. Ф. Сарматы и утверждение их политического господства в Скифии. «Наука», 1984
  3. грец. " Ἡ δὲ ὑπερκειμένη πᾶσα χώρα τοῦ λεχθέντος μεταξὺ Βορυσθένους καὶ Ἴστρου πρώτη μέν ἐστιν ἡ τῶν Γετῶν ἐρημία, ἔπειτα οἱ Τυρεγέται, μεθ' οὓς οἱ Ἰάζυγες Σαρμάται καὶ οἱ Βασίλειοι λεγόμενοι καὶ Οὖργοι,"(гр.)VII, 3, 17
  4. (нім.)Zgusta L. Die Personennamen griechischer Städte der nördlichen Schwarzmeerküste. Prag, 1955.
  5. щодо етимології даного етноніму існує й інша думка:(рос.) А. И. Иванчик. Накануне колонизации. Северное Причерноморье и степные кочевники VIII — VII вв. до н. э. в античной литературной традиции: фольклор, литература и история. Москва, Берлин, «Палеограф», 2005
  6. (рос.)Аппиан. Римские войны. Изд-во «Алетейя», 1994
  7. грец. "...περάσαντι δ' ἐς τὴν Εὐρώπην Σαυροματῶν οἵ τε βασίλειοι καὶ ̓Ιάζυγες καὶ Κόραλλοι..."ΜΙΘΡΙΔΑΤΕΙΟΣ, X, 69
  8. Симоненко О.В. Сармати північного причорномор’я. хронологія, періодизація та етно-політична історія. Автореферат дисерт. на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. Київ. 1999.
  9. (лат.) «Iazyges et Colchi Tereteaque turba Getaeque Danuuii mediis uix prohibentur aquis; „ TRISTIA, II, 191
  10. (англ.)J. Harmatta. Studies in the History and Language of the Sarmatians. (Acta Universitatis de Attila József Nominatae. Acta antique et archaeologica Tomus XIII. Szeged 1970)
  11. лат. Spart. Hadr. 6, 6—8 «audito dein tumultu Sarmatarum et Roxalanorum praemissis exercitibus Moesiam petit. Marcium Turbonem post Mauretaniam praefecturae infulis ornatum Pannoniae Daciaeque ad tempus praefecit. cum rege Roxolanorum, qui de imminutis stipendiis querebatur, cognito negotio pacem composuit.»
  12. лат. Capit. Marc. 22, 1—2 «gentes omnes ab Illyrici limite usque in Galliam conspiraverant, ut Marcomanni, Varistae, Hermunduri et Quadi, Suevi, Sarmat<a>e, Lacringes, et Burei f hi aliique cum Victualis, Sosibes, Sicobotes, Roxolani, Basternae, Alani, Peucini, Costoboci.»
  13. грец. Cass. Dio 72, 19, 2 «…τῶν νήσων τῶν ἐν τῷ Ἴστρῳ ἀπέχεσθαι. καὶ ἐφῆκεν αὐτοῖς πρὸς τοὺς Ῥοξολάνους [p. 60] διὰ τῆς Δακίας ἐπιμίγνυσθαι, ὁσάκις ἂν ὁ ἄρχων αὐτῆς ἐπιτρέψῃ σφίσιν.»
  14. (рос.)ИЭСОЯ, т.І, Москва-Ленинград, 1958 г.
  15. (англ.)J. Harmatta. Studies in the History and Language of the Sarmatians. (Acta Universitatis de Attila József Nominatae. Acta antique et archaeologica Tomus XIII. Szeged 1970)


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.