Ялмар Йогансен
| Фредерик Ялмар Йогансен | |
|---|---|
| норв. Fredrik Hjalmar Johansen | |
 | |
| Народився |
15 травня 1867[2][1] Шієн, Bratsbergd |
| Помер |
3 січня 1913[1] (45 років) Християнія[d], Норвегія |
| Країна |
 Норвегія |
| Діяльність | мандрівник-дослідник |
| Alma mater | Університет Осло |
| Знання мов | норвезька[2] |
| Нагороди |
 |
Фредерик Ялмар Йогансен (норв. Fredrik Hjalmar Johansen; 15 травня 1867, Шиєн, Норвегія — 9 січня 1913, Крістіанія) — норвезький полярний дослідник. Учасник Норвезької полярної експедиції (1893—1896) Нансена і антарктичної експедиції Амундсена
Життєпис[ред. | ред. код]
Ялмар Йогансен народився в родині фермера 15 травня 1867 року. Батько бажав дати сину якісну освіту, тому Ялмар навчався в юридичній школі, що для дітей фермерів було великою рідкістю. Хлопець займався різними видами спорту. Він активно займався лижними гонками, був чемпіоном Норвегії з лижних гонок на велику дистанцію. У 1885 році Йогансен став чемпіоном Норвегії зі спортивної гімнастики. У 1889 році у складі норвезької національної команди брав участь у змаганнях в Парижі і завойовав звання чемпіона світу з гімнастики. В 1891 році Йогансен продовжив навчання — тепер у Військовій Академії Норвегії. У 21-річному віці залишив навчання в Осло через смерть батька і влаштувався на роботу у рідному місті. У 1892 році він отримав звання другого лейтенанта кавалерії норвезької армії. Звання не передбачає окладу і тому довелося відразу шукати роботу.
В експедиції Нансена[ред. | ред. код]
Через брак інших вакансій Йогансен найнявся на «Фрам» кочегаром, під час дрейфу виконував обов'язки метеоролога. Був обраний Нансеном для походу на Північний полюс на санях. На 12 вакантних місць в експедиції претендувало понад 600 осіб. Похід розпочався 14 березня 1895 року. Зимівлю з 28 серпня 1895 по 19 травня 1896 років вони провели в кам'яній барлозі на мисі Норвегія 80 ° 12 'пн. Ш. 55 ° 37' східної довготи в західній частині острова Джексона з архіпелагу Земля Франца-Йосипа. Пізніше Йогансен написав книгу про свою участь в експедиції. 5 серпня 1895 року ведмедиця накинулася на Йогансена зі спини. Він сказав Нансену спокійним голосом: «Ви повинні поквапитися, якщо не хочете запізнитися». Ведмедиця збиралася відкусити голову, але йому вдалося вивернутися і схопити її за горло, після чого звіра застрелив Нансен. Йогансен відбувся подряпиною на обличчі і пораненням руки.
«Фрам» пройшов уздовж північного узбережжя Сибіру. Потім Нансен змінив курс північніше. До 22 вересня, на 79º пн.ш., «Фрам» вмерзнув у лід. Нансен і його команда приготувалися до дрейфу на захід, до Гренландії.
Повернувшись з походу, який тривав три роки, отримав звання капітана інфантерії. Як відзначала в своїх мемуарах дочка Нансена — Лів Хейєр, Йогансен після повернення з арктичної експедиції не зміг пристосуватися до цивілізованого суспільства, страждав на алкоголізм. У 1907—1909 рр. взяв участь в експедиції на Шпіцберген.
Завдяки протекції Нансена Йогансен мав роботу у чотирьох експедиціях на Шпіцберген: під керівництвом Вільяма Спірса Брюса (1907), Теодора Лернера (1907–1908), Адольфа Гуля (1908) і Гуннара Ісаксена(1909). В експедиціях вів щоденники, щоденник Шпіцбергенской експедиції був опублікований у 2002 році.
В експедиції Амундсена[ред. | ред. код]
У 1910—1912 роках Йогансен був учасником експедиції Р. Амундсена в Антарктиду.
Перша спроба походу на Південний полюс була зроблена 8 вересня 1911 року. У перший полярний загін входили 8 осіб: Амундсен, Вістінг, Ялмар Йогансен, Гансен, Олаф Бьоланд, Крістіан Преструд, Йорген Стубберуд і Сверре Гассель. Похід був невдалим: при температурі -56 °C лижі не ковзали, а собаки не могли спати. Полярники вирішили дістатися до складу на 80 ° пд. ш., розвантажити там нарти і повертатися у «Фрамгайм». 15 вересня Амундсен, а за ним інші учасники експедиції повернулися назад у табір. Йогансен піддав критиці дії керівника експедиції, тому в наступний полярний загін, якому судилося відкрити Південний полюс, Йогансен не був включений. Влітку 1911 року він взяв участь в малому поході до Землі короля Едуарда VII під керівництвом лейтенанта Преструда. Стосунки з Амундсеном були зіпсовані, і Йогансен покинув «Фрам» на Тасманії, повернувшись до Норвегії окремо від іншої команди.
Страждаючи від депресії, Йогансен навернувся до алкоголю і 9 січня 1913 року на світанку застрелився. Йому виповнилося 45 років. Похований у своєму рідному місті Шиєн, Норвегія. На похороні не були присутні ні Нансен, ні Амундсен. Амундсен знаходився на шляху в США, а у Нансена помирав молодший син Осмунд.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
Ідея встановлення пам'ятника Юхансену була висунута 1932 року представником клубу "Odd", його біографом - учителем із Шиєна Бредо Генріксеном. 3 березня 1932 року було створено робочий комітет із 12 осіб на чолі з консулом Ф. Бертельсеном і самим Б. Генріксеном, який звернувся до скульптора Вільгельма Расмуссена - також уродженця Шиєна. До 1939 року тривали розробка проєкту і збір коштів, яких було потрібно не менше 10 000 крон. Німецька окупація Норвегії та повоєнна розруха надовго відтермінували роботи; чорнова гіпсова модель пам'ятника була готова тільки 1954 року.[3] Готову гіпсову модель у натуральну величину виставили 1956 року під час Телемаркської бізнес-конференції, під час якої провели лотерею для подальшого фінансування проєкту; загальна сума перевищила 70 000 крон. Відливання з бронзи тривало 1958 року, затримавшись через хвороби скульптора і дворазову зміну голови комітету зі встановлення пам'ятника. Було вирішено приурочити його відкриття до 600-річчя міста 21 вересня 1958 року. На церемонії були присутні й діти Юхансена зі своїми сім'ями, а безпосередньо відкривав статую онук - 12-річний Фредрік Ялмар Юхансен-молодший, син Пера Юхансена.[3]
У 1997 році біограф Рагнар Квам опублікував присвячену полярному досліднику книгу «Третя людина». Автор зазначив, що внесок Йогансена в успіх норвезьких полярних подорожей не поступається ролі Нансена і Амундсена.[4]
На його честь названо мис Йогансена на острові Земля Георга в архіпелазі Земля Франца-Йосипа.
Література[ред. | ред. код]
- Hjalmar Johansen: Nansen und ich auf 86 Grad 14', Leipzig 1922. (нім.)
- Hjalmar Johansen: Dagboken fra Spitzbergen 1907/1908, Oslo 2002. (норв.)
- Ragnar Kvam: The Third Man — the Story of Hjalmar Johansen, Gyldendal Norsk Forlag 1997. (англ.)
- Ragnar Kvam: Im Schatten: die Geschichte des Hjalmar Johansen, des «dritten Mannes» zwischen Fridtjof Nansen und Roald Amundsen, Berlin 1999. (нім.) ISBN 9783827003218
- Ragnar Kvam: Den tredje mann. Beretningen om Hjalmar Johansen, Gyldendal Norsk Forlag, 2007. (норв.) ISBN 9788205376663
- Theodor Lerner: Polarfahrer. Im Banne des Eises, Zürich (Oesch-Verlag) 2005. ISBN 9783035020144
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- https://books.google.com.ua/books?id=nqwfCAAAQBAJ&pg=PA95&lpg=PA95&dq=дослідник+Ялмар+Юхансен&source=bl&ots=NDnDynOukO&sig=ACfU3U3klLZxf6sBfM0RuWqmN31KS7I5IA&hl=ru&sa=X&ved=2ahUKEwi1x760-o_nAhWxwsQBHe22BpMQ6AEwAnoECA8QAQ#v=onepage&q=дослідник%20Ялмар%20Юхансен&f=false
- https://www.peoples.ru/science/travellers/hjalmar_johansen/ [Архівовано 11 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Магідович І. П.,Магідович В. І. Нариси з історії географічних відкриттів. — М., Просвіта, 1986
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Find a Grave — 1996.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Harvold, Kjell-Arve (2011). Klimatilpasning, planlegging og handling. NIBR-notat. doi:10.7577/nibr/notat/2011/109. ISSN 0801-1702. Процитовано 9 вересня 2022.
- ↑ The eighteenth meeting of the GEBCO Sub-Committee on Undersea Feature Names (SCUFN). gebco.net. October 2005
|
