RS-232

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

RS-232 — стандарт інтерфейсу обміну даними між двома пристроями шляхом послідовної передачі даних (асинхронний зв'язок або синхронний зв’язок), знаходить використання у послідовних портах комп'ютерів та інших пристроях.

Офіційна назва «Інтерфейс між кінцевим обладнанням обробки інформації і кінцевим обладнанням каналу передачі даних, що використовує послідовний обмін двійковими даними» (Interface Between Data Terminal Equipment and Data Circuit-Terminating Equipment Employing Serial Binary Data Interchange).

Історія[ред.ред. код]

Цей стандарт з'єднання устаткування було розроблено в 1969 році рядом великих промислових корпорацій і опубліковано Асоціацією електронної промисловості США (Electronic Industries Association — EIA). Міжнародний союз електрозв'язку ITU-T використовує аналогічні рекомендації під назвами V.24 й V.28. В СРСР подібний інтерфейс було прийнято під назвою рос. «Стык С2» й описано в стандарті ДЕРЖСТАНДАРТ 18145-81[1].

Характеристики[ред.ред. код]

Стандарт визначає номенклатуру ланцюгів та технічні вимоги до них (типи з'єднувачів, призначення їх контактів, робочі напруги і т.д.), що використовуються для з'єднання двох класів пристроїв:

Стандарт не визначає швидкості передачі. Загальноприйнята швидкість передачі для RS-232 — 9600 біт/сек на відстань до 15 м. Сучасні пристрої підтримують швидкість 115 кбіт/сек та більше. Існує в 8-, 9-, 25- і 31-контактних варіантах роз'ємів. У даний момент найчастіше використаються 9-контактні роз'єми.

У загальному випадку описує чотири інтерфейсні функції:

  • визначення керуючих сигналів через інтерфейс;
  • визначення формату даних користувача, переданих через інтерфейс;
  • передачу тактових сигналів для синхронізації потоку даних;
  • формування електричних характеристик інтерфейсу.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Стык С2 и его расширения // Интерфейсы систем обработки данных / А. А. Мячев, В. Н. Степанов, В. К. Щербо; Под ред. А. А. Мячева. — М.: Радио и связь, 1989. — 416 с.: ил. — С. 140—158

Посилання[ред.ред. код]