Інвокація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інвокація (від лат. voco, are, avi, atum «кликати, закликати») — одна з найважливіших частин офіційного середньовічного західноєвропейського документа (джерелознавство), важливість якої прослідковується аж до кінця XVIII століття.

Вона базується на зверненні до Вищих Сил, Господа або інших святих, але практикувалася як і в християнських, так і деяких мусульманських державах. В тогочасних правителів існувала думка, що Божественний додаток додає їхнім указом додаткову легітимність на рівні з юридичною силою.

Приклад інвокації[ред.ред. код]

In Nomine Domini Amen.

Загальна тенденція використання інвокації в основному латиномовних джерел, оскільки в східних державах Європи ця практика користувалася меншим попитом. Лише після Кревської унії правителі Великого Князівства Литовсткого теж перейшли на цю правову норму.

Джерела[ред.ред. код]

  • Яковенко Н, Кравченко В, «Торгівля в Україні в середині XIV — XVII ст. Волинь і Наддніпрянщина.» — Київ: Наукова думка. — 1990. — 405 с