Інгібітори протонного насосу
Інгібітор протонного насосу Омепразол.
Інгібі́тори прото́нного насо́су (ІПН) (ще називають — інгібітори протонної помпи) — група ліків, дія яких полягає в тривалому подавленні виділення шлункового соку. За механізмом дії ці ліки — інгібітори протонного насосу системи H+/K+ АТФази парієтальних клітин шлунка. Це найефективніші інгібітори шлункової секреції, наявні сьогодні. Вони значно перевершують інший клас ліків, які використовуються для цієї ж цілі, але з іншим механізмом дії, блокаторів H2-рецепторів. За структурою, більшість інгібіторів протонного насоса — похідні бензімідазолу, нові препарати включають також похідні імідазопіридина.
Найоб'єктивнішим критерієм для оцінки успіху терапії ІПН у пацієнтів з ГЕРХ є езофаго-рН-моніторинг.
Джерела[ред. | ред. код]
- ПРОТИВИРАЗКОВІ ПРЕПАРАТИ ФЕ
- Карімова, М.М. та Макаренко, О.В. Сучасний асортимент препаратів групи інгібіторів протонної помпи та їхня фармакологічна оцінка. Одеський медичний журнал, 5(169). С. 23-27. ISSN 2226-2008 Ел.джерело 2018 р.
Посилання[ред. | ред. код]
- Застосування інгібіторів протонної помпи і пов’язані із цим ризики 2017
- A02BC - Інгібітори "протонної помпи"
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (жовтень 2020) |
|
Це незавершена стаття з фармакології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |