Інфузорія-туфелька

Інфузо́рія-ту́фелька (Paramecium caudatum) — вид війчастих. Як і інші інфузорії родини Парамецій, дістав назву через характерну форму клітини, що нагадує відбиток пантофлі. Узагальнююча частина назви походить від лат. infusum («настій»), тому, що перших представників цього класу знайшли у трав'яному настої.

Опис

Будова інфузорії-туфельки.
1. травна вакуоля;
2. війки;
3. Передротова частина;^{[уточнити]}
4. передротова заглибина;
5. клітинний рот;
6. порошиця;
7. поздовжні ряди війок;
8. травні вакуолі;
9. мале ядро;
10. велике ядро;
11. скоротлива вакуоля з привідними канальцями.

Тіло завдовжки 0,18-0,31 мм вкрите великою кількістю (10-15 тис.) війок. Зовнішній шар цитоплазми ущільнений, завдяки чому інфузорія зберігає сталу форму тіла. Між війками розташовані органели захисту — трихоцисти. Вони розташовані у мембранних мішечках і складаються з тіла та наконечника. У відповідь на подразнення трихоцисти вистрілюють, при цьому мембранний мішечок зливається з зовнішньою мембраною, а сама трихоциста за тисячні долі секунди подовжується у 8 разів. Загалом на тілі інфузорії-туфельки налічують 3-5 тис. трихоцист.

Від переднього кінця до середини тіла туфельки проходить жолобок з трохи довшими війками. На задньому кінці жолобка є ротовий отвір, що веде в коротку трубчасту глотку. Війки жолобка безперервно рухаються, створюючи течію води. Вода підхоплює і приносить до рота основну їжу туфельки — бактерії, які через глотку потрапляють усередину тіла інфузорії.

У цитоплазмі навколо них утворюється травна вакуоля, до якої виділяється травний сік. Цитоплазма в туфельки, як і в амеби, перебуває в постійному русі. Травна вакуоля відривається від глотки й підхоплюється течією цитоплазми. Перетравлюється їжа і засвоюються поживні речовини в інфузорії так само, як і в амеби.

Рух цитоплазми у тілі інфузорії-туфельки.

Туфелька має дві скоротливі вакуолі в передній та задній частинах тіла. Кожна складається з резервуара та сітки радіальних каналів, по яких вода та продукти життєдіяльності потрапляють до вакуолі. Резервуар відкривається назовні порошицею. Вакуолі скорочуються почергово кожні 20-25 с.

Інфузорія-туфелька має два різних за будовою та функціями ядра: круглий диплоїдний мікронуклеус та бобоподібний поліплоїдний макронуклеус. Мале ядро відіграє основну роль у розмноженні, а велике впливає на процеси руху, живлення, виділення.

Загалом тіло інфузорії містить 6,8% сухої речовини, з якої 58% складає білок, 31,4% — жир, 3,6% — зола.

Розмноження

Улітку туфелька, посилено живлячись, росте й ділиться, як і амеба, на дві частини. Мале ядро відходить від великого й ділиться на дві частини, що розходяться до переднього та заднього кінців тіла. Потім ділиться велике ядро. Інфузорія перестає живитися, її тіло посередині перетягується. У передню і задню частини туфельки відходять новоутворені ядра. Перетяжка дедалі глибшає, і нарешті обидві половинки відриваються одна від одної — виникають дві молоді інфузорії. У кожній з них залишається по одній скоротливій вакуолі, а друга з усією системою канальців утворюється заново. Туфельки починають живитися, рости, через добу поділ повторюється.

Подразливість

Якщо помістити на скло краплю чистої води і краплю води з інфузоріями і з'єднати їх тонким водяним каналом, а потім у краплю з інфузоріями покласти маленький кришталик солі, то туфельки перепливатимуть у краплю з чистою водою: для інфузорій розчин солі шкідливий.

Якщо в краплю з інфузоріями нічого не додавати, а в краплю чистої води додати трохи настою з бактеріями, тоді туфельки зберуться навколо бактерій — своєї звичайної їжі.

Ці досліди показують, що інфузорії можуть відповідати певним чином (наприклад, переміщенням) на вплив зовнішнього середовища, тобто їм властива подразливість. Ця властивість характерна для всіх живих істот.

Поширення

Інфузорії-туфельки зустрічаються у прісних водоймах із стоячою, забрудненою водою. Часто співмешкають з амебами та зеленими евгленами. Плавають завдяки хвилеподібним рухам війок тупим кінцем тіла уперед. Швидкість пересування сягає 2-2,5 мм/с.

Застосування

Інфузорії-туфельки є лабораторними істотами, яких іноді використовують в порівняльних дослідженнях найпростіших, а також в показових експериментах в наукових музеях, для приготування мікроскопічних препаратів, тощо. Штучне розмноження інфузорій поширене серед акваріумістів, які згодовують насичений ними настій сіна (так званий «інфузорний пил») новонародженим малькам дрібних видів риб.

Джерела

• Догель В. А., Полянский Ю. И. и Хейсин Е. М., Общая протозоология, М.—Л., 1962.
• Інфузорії [Архівовано 2 грудня 2008 у Wayback Machine.] у Великій радянській енциклопедії (рос.)
• Corliss J. О., The ciliated protozoa, Oxf., 1961.
• Hall R. P., Protozoology, L., 1955.
• Manwell R. D., Introduction to protozoology, L., 1963.

Посилання

• Відео про харчування інфузорії туфельки [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.]