Агафонов Валерій Борисович
| Агафонов Валерій Борисович | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 10 березня 1941 |
| Місце народження | Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Дата смерті | 5 вересня 1984 (43 роки) |
| Місце смерті | Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Причина смерті | серцево-судинні захворювання |
| Громадянство | СРСР |
| Професії | співак |
| Співацький голос | тенор |
| Інструменти | вокал[d] |
| Жанри | романс |
Валерій Борисович Агафонов (рос. Валерий Борисович Агафонов; нар. 10 березня 1941, Ленінград — 5 вересня 1984, Ленінград) — радянський співак, виконавець романсів.
Народився у Ленінграді 1941 року. Батько Агафонов Борис Лукич (убитий на фронті), мати Конопліна Марія Леонідівна. Хлопчик пережив блокаду міста під час німецько-фашистської навали. Закінчив ремісниче училище і був шліфувальником. Помер на сорок третьому році життя від зупинки серця.
Долю хлопця змінила музика. У юнака виявився непоганий голос з цікавим тембром. Перебування у Санкт-Петербурзі надало можливість наблизитися до музичного і драматичного мистецтва. Він влаштувався в Навчальний театр, де працював освітлювачем, радистом.
Праця в Навчальному театрі не відволікала від мистецтва, і молодик почав відвідувати клас театрального актора Василя Меркур'єва та майстерню художника Андрія Мильникова.
Не покидав співу. Став популярним у домашньому та артистичному колах. Згодом андеграундне життя співака набридло і він зробив спробу стати професійним виконавцем пісень і романсів.
Перші публічні виконання співака відбулися у Санкт-Петербурзі у середині 1960-х років. Валерій Агафонов співав у молодіжному кафе «Ровесник», а також у клубі Метробуду. Згодом його узяли на працю у нічний бар для іноземців у готелі «Асторія».
Він працював багато і виснажливо. Серед місць праці — концертна бригада радянського Інтуриста, Алтайська філармонія, Амурська філармонія, ансамбль братів Вінгелевських, акторство у Російському драматичному театрі у Литві. Лише з 1982 року він знову у Санкт-Петербурзі, де працював вокалістом Ленконцерту.
Його творами є «Капризная, упрямая», «Былые радости...», «Белой акации», «Чудная роза» і т. д.
Він багато працював, але його не поспішали офіційно визнавати радянські чиновники. Адже той співав допереворотні 1917 року романси, де не було політичних агіток і актуальної комуністичної пропаганди. Він не вчився вокалу офіційно, що породжувало зневажливе ставлення до його професійності. Те, що таланти не роздавали і не роздають в навчальних закладах, ігнорували. В навчальних закладах можна лише розвинути природні здібності, якщо останні є.
Мав цікавий голос. Тим не менше його знають і охоче запрошують на вечірки відвідувачі Санкт-Петербургу з Прибалтики. Він відгукувався на запрошення і співав для будь-якої аудиторії, навіть утомлений після виснажливих концертів. Його популярність зросла настільки, що його концертні і приватні виконання записують аматори. Лише завдяки цим аматорським записом збережена частина його прижиттєвого співу.
Відомо, що наприкінці власної співочої кар'єри Валерій Агафонов знав більше семисот пісень та романсів.
На фірмі «Мелодия» по смерті виконавця було створено п'ять грамплатівок з романсами співака. Про виконавця романсів було створено документальні кінострічки посмертно
- «Петербургский романс», 1989, реж. А. Сидельников, ТПО «Выбор»
- «Порог сердца», 2007, реж. С. Зайцев, «Техновидео»
- http://www.agafonov.info/ [Архівовано 5 листопада 2014 у Wayback Machine.] Офіційний сайт В.Б. Агафонова
- Док. кінострічка «Петербургский романс», 1989, реж. А. Сидельников
- [1] [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.] Відеокліпи Валерія Анафонова
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |