Алофон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Алофон — реалізація фонеми, її варіант, обумовлений конкретним фонетичним оточенням. На відміну від фонеми є не абстрактним поняттям, а конкретним мовним звуком. Незважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможний їх розпізнати.

Основний алофон — такий алофон, властивості якого мінімально залежать від позиції і фонетичного оточення. Основні алофони:

  • для голосних — ізольоване вимовлення;
  • для твердих приголосних — перед наголошеним «а»;
  • для м'яких приголосних — перед наголошеним «і».

Поряд з основним алофоном існує сильна позиція звуку. Сильна позиція — це позиція, в якій можлива максимальна кількість фонем даного типу. Для голосних сильною позицією є положення під наголосом, для приголосних — перед голосним непереднього ряду, а в деяких мовах на окремі сонорні може падати наголос.

Розрізняються комбінаторні і позиційні алофони. Комбінаторні алофони — реалізації фонем, пов'язані з певним фонетичним оточенням звуків.

Прикладами можуть служити:

Комбінаторні ознаки можуть поширюватися на декілька складів.

Позиційні алофони — реалізації фонем, пов'язані з їх фонетичною позицією. Під фонетичною позицією прийнято розуміти:

  • чи знаходиться звук на абсолютному початку слова (після паузи);
  • чи знаходиться звук в абсолютному кінці слова (перед паузою);
  • положення звука по відношенню до наголосу.

Є і інше розділення алофонів: 1. Обов'язкові (реалізуються відповідно до норм мови). 2. Факультативні варіанти (наприклад, щілинний /ґ/). 3. Індивідуальні алофони (наприклад, помилки у вимові).

Дистрибуція фонеми — це сукупність всіх можливих алофонів даної фонеми. Алофони однієї фонеми знаходяться в стосунках додаткової дистрибуції.фонетика

Два різних алофони однієї фонеми не можуть існувати в одній позиції.

Джерела[ред.ред. код]

  • використано матеріали із статті в російській Вікіпедії