Алі бін Абдалла Аль Тані

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алі бін Абдалла Аль Тані
араб. علي بن عبد الله آل ثاني


Хакім Катару
20 серпня 1949 — 24 жовтня 1960 року
Попередник: Абдалла бін Джасім Аль Тані
Наступник: Ахмад бін Алі Аль Тані
 
Народження: 5 червня 1892(1892-06-05) або 5 червня 1895(1895-06-05)
Доха, Катар
Смерть: 31 серпня 1974(1974-08-31)
Бейрут, Ліван
Поховання: Катар
Країна: Катар
Рід: Аль Тані
Батько: Абдалла бін Джасім Аль Тані
Діти: Ахмад бін Алі Аль Тані
Нагороди:

Алі бін Абдалла бін Джасім бін Мухаммед Аль Тані (араб. علي بن عبد الله بن جاسم بن محمد آل ثاني‎; 5 червня 1895 — 31 серпня 1974) — катарський державний діяч, емір (хакім) Катару від 1949 до 1960 року. Відомий як перший катарський емір, який здійснював поїздки світом, відвідавши зокрема Індію, Єгипет, Ліван, країни Європи та Леванту)[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Був сином шейха Абдалли бін Джасіма Аль Тані[1][2].

Зайняв трон після зречення свого батька. Його правління позначилось розвитком освіти й інфраструктури. За часів перебування на чолі держави шейх Алі контролював відправку найпершої партії катарської нафти з порту міста Умм-Саїд 31 грудня 1949 року, тим самим відзначивши вступ Катару до нафтової доби[3]. 1 вересня 1952 року шейх Алі підписав договір з Іракською нафтовою компанією, за умовами якого Катар отримав 50 % прибутку від експорту нафти[3]. Емір здійснив ефективні кроки для розвитку нафтової галузі в Катарі, а також для налагодження надійної системи управління підприємствами з видобутку нафти.

Окрім іншого, в той період було створено першу регулярну школу для хлопчиків і таку ж школу для дівчат. Почали фінансуватись місця в університетах. Було засновано перший стаціонарний шпиталь. Шейх Алі також контролював будівництво міжнародного аеропорту Дохи, кількох автотранспортних мереж, портових споруд, об'єктів систем водопостачання й електропостачання. Він започаткував додаткові урядові департаменти й міністерства, а також перші в країні акціонерні товариства[1]. Колишні британські офіцери були призначені на відповідальні пости, зокрема Рональд Кокрейн став відповідальним за організацію роботи поліції, а Філіп Плант став радником еміра[3].

На початку 1950-их років у країні спалахнули заворушення нафтовиків, які були невдоволені політикою власників нафтових компаній. Шейх Алі був посередником у перемовинах між сторонами. До 1956 року учасники протестів у столиці почали висловлювати своє вороже ставлення до еміра. Одна з найбільших акцій протесту відбулась того ж року, в ній узяли участь близько 2 000 осіб, більшість із яких були нафтовиками й високопосадовцями Катару, які перебували в союзі з арабськими націоналістами[4].

У травні 1960 року двоюрідний брат шейха Алі здійснив на нього замах із застосуванням вогнепальної зброї. Подія сталась у вихідній резиденції еміра в Бейруті. Формальною причиною замаху було названо фінансові суперечності[5]. Невдовзі катарська опозиція поширила в Катарі та 15 інших арабських країнах листівки, в яких звинувачувала шейха Алі в тому, що він «подорожував за кордоном у власне задоволення в той час, як його народ страждав від злиднів і хвороб». Чутки про непомірну заможність шейха Алі поширювались і в західній пресі, стверджувалось, що він привласнив собі $12,5 млн з державних $50 млн прибутку від видобутку нафти 1959 року[6].

24 жовтня 1960 року шейх Алі зрікся престолу на користь свого сина Ахмада[6]. Після свого зречення Алі впродовж кількох років жив у Катарі, залишаючись соціально активним та спілкуючись із багатьма мусульманськими вченими.

Алі бін Абдалла Аль Тані страждав на цукровий діабет. В останні роки свого життя перебував у Лівані. Помер у бейрутському шпиталі Барбір 31 серпня 1974 року. Його тіло доправили до Катару, де й був похований на цвинтарі в муніципалітеті Аль-Раян[1].

Діти[ред. | ред. код]

Шейх Алі мав 14 дітей: 11 синів і 3 дочок.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Buyers, Christopher. The Al Thani Dynasty (page 6). Royal Ark. Архів оригіналу за 6 грудня 2016. Процитовано 15 листопада 2018. 
  2. Buyers, Christopher. The Al Thani Dynasty (page 5). Royal Ark. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 15 листопада 2018. 
  3. а б в Shaikh Ali Bin Abdullah Al Thani. Diwan. Архів оригіналу за 21 червня 2012. Процитовано 15 листопада 2018. 
  4. Herb, Michael (2014). The Wages of Oil: Parliaments and Economic Development in Kuwait and the UAE. Cornell University Press. ISBN 978-0801453366. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 16 листопада 2018. 
  5. Sheik of Qatar is safe in a shooting. The Kansas City Times. 31 травня 1960. с. 8. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 16 листопада 2018. 
  6. а б Yitzhak Oron (1960). Middle East Record 1. London: Weidenfeld & Nicolson Ltd. с. 406. Архів оригіналу за 21 червня 2017. Процитовано 16 листопада 2018. 

Джерела[ред. | ред. код]