Анатоль Фейгін
| Анатоль Фейгін пол. Anatol Fejgin | |
 | |
| Народження: |
25 вересня 1909 Варшава, Російська імперія |
|---|---|
| Смерть: |
28 липня 2002 (92 роки) Варшава, Республіка Польща |
| Поховання: | Військові Повонзки |
| Країна: | Республіка Польща |
| Партія: | Польська робітнича партіяd, Польська об'єднана робітнича партія (березень 1954) і Комуністична партія Польщі |
| Нагороди: |    |
Анатолій Фейгін (пол. Anatol Fejgin; 25 вересня 1909, Варшава — 28 липня 2002, Варшава) — польський комуніст, офіцер розвідки та держбезпеки. У період польської десталінізації засуджений за катування. Звільнений за амністією після 8-річного ув'язнення.
Функціонер компартії[ред. | ред. код]
Народився у заможній родині варшавських євреїв[1]. З підліткового віку примикав до марксистських молодіжних організацій. Навчався на медичному факультеті Варшавського університету. Під час навчання познайомився зі студентом юридичного факультету Якубом Берманом, майбутнім керівником комуністичних каральних органів (згодом Берман давав високу оцінку інтелектуальним здібностям Фейгіна).
З 1928 року — член Комуністичної партії Польщі. Двічі — у 1929 та 1932 роках засуджувався до ув'язнення за приналежність до комуністичного підпілля, загалом провів у в'язниці близько п'яти років. Був штатним функціонером КПП.
Політрук і військовий розвідник[ред. | ред. код]
Після капітуляції Варшави у вересні 1939 року Фейгін утік на територію, зайняту радянськими військами. Працював бухгалтером й економістом на підприємствах Львова. У червні 1941 року, після початку радянсько-німецької війни, евакуйований до Куйбишева.
У травні 1943 року вступив до польської піхотної дивізії імені Ромуальда Траугутта, служив у дивізійному політвідділі. З травня 1945 року — член ПРП. У вересні 1945 року призначений заступником начальника Головного управління інформації Війська Польського. Займався зокрема систематизацією архівів Генерального штабу[2].
Був нагороджений орденами Virtuti Militari, Відродження Польщі, Хрест Грюнвальда.
Офіцер держбезпеки[ред. | ред. код]
У жовтні 1949 року Анатоль Фейгін перейшов на службу до Міністерства громадської безпеки. При цьому він залишався у штаті Міністерства національної оборони, перебував у керівництві органів військової розвідки.
З грудня 1951 року очолював X департамент МГБ («у боротьбі з провокаціями у робітничому русі»). Заступником Фейгіна був Юзеф Святло. Х департамент займав особливе місце у системі держбезпеки, оскільки вів стеження за функціонерами ПОРП і контролював ситуацію в урядущий компартії. Фейгін був видною фігурою партійних чисток, брав участь у допитах Владислава Гомулки та Мар'яна Спихальського[3], разом з Юзефом Ружанським застосовував до них заходи фізичного впливу та психологічного тиску. Зіграв також визначну роль у забезпеченні силового контролю й отримання необхідних ПОРП результатів виборів у сейм ПНР (1952).
Вважається, що він впливав на політику вищого партійно-державного керівництва, оскільки його брат Мечислав Фейгін був особистим лікарем Болеслава Берута. Фейгін брав активну участь і у внутрішній боротьбі в апараті МГБ. Одним із головних службових конкурентів Фейгіна був Рожанський, відносини між ними характеризувалися взаємною ненавистю[4].
Суд і вирок. Амністія[ред. | ред. код]
Після втечі у Західному Берліні підполковника Святло[5] полковника Фейгіна було знято з посад у МГБ та Міноборони як відповідального за великий провал. У лютому 1954 року звільнено з МГБ, у березні 1954 року переведено у запас по армійській лінії. Тоді ж виключено з ПОРП.
У квітні 1956 року Фейгіна заарештували, наступного року постав перед судом. Разом із генералом Ромковським і полковником Рожаньським[6][7] звинувачувався у зловживаннях владою, свавільних арештах і застосуванні тортур. Щодо Фейгіна було виявлено мінімум 28 епізодів незаконного позбавлення волі та фізичного впливу на допитах[8]. У 1957 році суд засудив Анатоля Фейгіна до 12 років позбавлення волі. Засудження Ромковського, Рожанського та Фейгіна стало помітним актом у процесі польської десталінізації.
Звільнений за амністією (разом з Ромковським і Рожаньським) у 1964 році[7].
Робота у КБ. Вихід на пенсію[ред. | ред. код]
З 1966 року Анатоль Фейгін працював у конструкторському бюро Інституту ядерних досліджень під керівництвом Вільгельма Білліга, засновника радіомовлення ПНР. Під час антисемітської кампанії 1968 року Білліг був звинувачений у шпигунстві та звільнений. Разом з ним звільнили Фейгіна, який відтоді перебував на пенсії.
У 1985 році Фейгін подав заяву про вступ до Союзу борців за свободу та демократію. Його прийняли до організації та надали статус ветерана військової служби з відповідними пільгами.
Відторгнення у новій Польщі[ред. | ред. код]
Анатоль Фейгін набагато пережив Бермана, Радкевича, Ромковського, Рожаньського, Мочара, Брістігер і більшість інших функціонерів польських каральних органів 1940 — 1950-х років. У 1992—1994 роках він був свідком на суді у справі Адама Хумера. У 1990 році виключений з Союзу борців за свободу та демократію, перетвореного на Союз ветеранів Республіки Польща та колишніх політичних в'язнів.
Фейгін оскаржив рішення про виключення у Вищому адміністративному суді Польщі. Однак суд відхилив клопотання, мотивувавши це тим, що «після закінчення Другої світової війни Фейгін здійснив дії, які заслуговують на особливе засудження та завдали великої шкоди польському суспільству й окремим людям»[9].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Tomasz Stanczyk, Mniejszosc w bezpieczenstwie, Rzeczpospolita daily. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 4 серпня 2023.
- ↑ Dossier oprawców (1) Pułkownik Anatol Fejgin, dyrektor Departamentu X MBP. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 17 травня 2015.
- ↑ Fejgin i fejginiątka. Архів оригіналу за 6 червня 2015. Процитовано 17 травня 2015.
- ↑ Zbrodnie Anatola Fejgina, komunisty skazanego w PRL. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 17 травня 2015.
- ↑ Józef Światło, Anatol Fejgin, Julia Brystygierowa, Józef Różański — wielka mistyfikacja komunistycznych służb specjalnych. Архів оригіналу за 30 вересня 2018. Процитовано 17 травня 2015.
- ↑ Piotrowski, Tadeusz (1998). Poland's Holocaust: Ethnic Strife, Collaboration with Occupying Forces and Genocide in the Second Republic, 1918-1947 (англ.). McFarland. ISBN 978-0-7864-0371-4.
- ↑ а б Julia Brystiger. Kim była? Opis sylwetki. - abcnet.com.pl. https://www.abcnet.com.pl/ (pl-PL) . 19 червня 2023. Процитовано 4 серпня 2023.
- ↑ Dane osoby z katalogu funkcjonariuszy aparatu bezpieczeństwa. ANATOL EJGIN. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 травня 2015.
- ↑ Z sentencji wyroku NSA za Wokanda, Warszawa, 7 kwietnia 1991.
Посилання[ред. | ред. код]
|
