Приставкін Анатолій Ігнатович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Приставкін Анатолій Ігнатович
Anatoly Ignatyevich Pristavkin.jpg
Народився 17 жовтня 1931(1931-10-17)[1][2][3]
Люберці, Московська область, РСФРР, СРСР
Помер 11 липня 2008(2008-07-11)[1][2][3] (76 років)
Москва, Росія
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Троєкуровське кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність письменник, викладач університету, політик
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Мова творів російська[2]
Партія КПРС
Нагороди

Приставкін Анатолій Ігнатович у Вікісховищі?

Анатолій Ігнатович Приставкін (*17 жовтня 1931, Люберці — †11 липня 2008, Москва) — російський письменник і громадський діяч.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 17 жовтня 1931 року в місті Люберці Московської області. Під час війни залишився сиротою (мати померла від сухот, батько був на фронті) і почав бродяжити, а потім потрапив в дитячий будинок. У 1944 році дитбудинок, в якому він виховувався, був переправлений на Північний Кавказ — на території, звідки депортували чеченців.

Анатолій вчився в ремісничому училищі, працював з 12 років. У 14 років він втік з дитбудинку, працював в Серноводську на консервному заводі, потім на аеродромі в Жуковському.

Після війни Приставкін став брати участь в самодіяльності, почав сам писати вірші, які незабаром були опубліковані в газеті.

У 1952 році він закінчив Московський авіаційний технікум, працював електриком, радистом, приладником.

Відслуживши в армії, поступив в Літературний інститут ім. М. Горького, який закінчив в 1959 році, займався в поетичному семінарі Льва Ошаніна. У 1958 році він дебютував як прозаїк (у журналі «Юность» був надрукований цикл оповідань «Військове дитинство»).

На початку 1960‑х років Анатолій Приставкін виїхав на Братську ГЕС, працював в бригаді бетонщиків на котловані майбутньої станції, одночасно будучи кореспондентом «Літературної газети» на будівництві ГЕС. У ці роки він написав документальні повісті «Мої сучасники» (1959); «Багаття в тайзі» (1964); «Країна Лепія» (1960); роман «Голубка» (1967).

Повернувшись до Москви, Приставкін не залишає «сибірську» тему, він пише нариси про будівництво БАМа. Широку популярність Анатолію Приставкіну принесла опублікована в 1987 році повість «Ночувала хмаринка золота…» про російських дітей, відправлених в кінці війни в інтернат до Чечні, звідки в цей час депортували всіх місцевих жителів. Повість була перекладена багатьма європейськими мовами.

Анатолій Приставкін — автор більше 25 художніх і документальних книг.

У 1999 році він написав заснований на документальних матеріалах тритомний роман-дослідження на кримінальні теми «Долина смертної тіні», який узагальнив його роботу в комісії з питань помилування. У 2000 році вийшов його роман «Скривджені зоною» (2000), в 2005 році — три повісті: «Судний день», «Перший день — останній день творіння» (у журналі «Нева») і «Вагончик мій дальній» (у журналі «Октябрь»). Серед інших відомих творів — «Зозулята», «Солдат і хлопчик», «Синдром п'яного серця», «Рязанка» та інші. Його романи і повісті перекладені багатьма мовами світу, були видані більш ніж в сорока країнах.

Крім літературної діяльності займався суспільною роботою, співробітничав з журналами, викладав.

Був членом Союзу кінематографістів, з 1961 року — членом Союзу письменників СРСР (у 1991—1992 роках співголовою Секретаріату Правління Союзу письменників СРСР). З 1963 по 1966 рік він входив в редколегію журналу «Молода гвардія».

З 1981 року викладав в Літературному інституті, вів семінар прози; був доцентом кафедри літературної майстерності.

З 1988 року Анатолій Пріставкин був співголовою об'єднання письменників «Апрель» при Московській письменницькій організації Союзу письменників РРФСР (Росії), головним редактором журналу «Апрель».

Він був членом Тимчасової наглядової комісії з дотримання конституційних прав і свобод громадян, членом виконкому Російського Пен-центру.

У 1992—2001 роках Анатолій Приставкін працював головою Комісії з питань помилування при Президенті Росії. Він був одним з авторів буклета «Як писати клопотання про помилування» з серії «Знай свої права», виданого Громадським центром сприяння реформі кримінального правосуддя. Коли комісія була розформована, Анатолій Приставкін в статусі радника при Президенті РФ (з 29 грудня 2001 року, 30 березня 2004 року Указом президента РФ перепризначував на цю посаду) брав участь в роботі регіональних органів з помилування, виїжджав в зони і колонії, здійснював взаємодію з міжнародними організаціями, зокрема з Радою Європи. У квітні 2004 року відбулася прем'єра циклу документальних фільмів «Небо в клітку», автором і ведучим якого був Приставкін.

Анатолій Приставкін — лауреат Державної премії СРСР 1988 року в області літератури, мистецтва і архітектури за повість «Ночувала хмаринка золота». За повість «Зозулята» (1989) Приставкін отримав Загальнонімецьку національну премію з дитячої літератури. У 2002 році він став лауреатом міжнародної премії імені Олександра Меня за внесок у розвиток культурної співпраці між Росією і Німеччиною на користь мирного будівництва Європейського дому.

Анатолій Приставкін був одружений, у нього троє дітей, четверо внуків.

Помер 11 липня 2008 року.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]