Анненков Михайло Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анненков Михайло Миколайович
Annenkov Mikhail Nikolaevitch.jpg
Народився 23 квітня 1835(1835-04-23)[1]
Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер 9 січня 1899(1899-01-09)[1] (63 роки)
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність інженер, railway engineer
Alma mater Академія Генерального штабу
Учасник Французько-прусська війна, Кримська війна, Польське повстання 1863—1864 і Російсько-турецька війна 1877–78
Членство Леопольдина
Військове звання генерал від інфантерії
Рід Анненковиd
Батько Анненков Микола Миколайович
Брати, сестри  • Alexandra Annenkovd
Нагороди
Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава III ступеня Order of the Cross of Takovo орден Корони Орден Святого Олександра Невського
Золота зброя «За хоробрість»

Михайло Анненков (1835—1899)

Поміщик Лебединського повіту[ред. | ред. код]

Володар маєтку в с. Боброве він дослужився до чину генерала від інфантерії, був членом Військової ради Російської імперії, керував будівництвом Закаспійської залізниці в пустелях Середньої Азії. Виховання одержав у Пажеському корпусі, якии закінчив у 1853 році. Навчався з 1857 року в Академії Генерального штабу. В 1863 році брав участь у приборканні Польського повстання. За службу отримав чин полковника і призначений флігель-ад'ютантом.

Роботи поміщика[ред. | ред. код]

У 1867 році надрукував ряд статей у «Військовому збірнику» про використання залізниць у військовій справі, які дуже зацікавили керівників держави. В 1869 році одержав чин генерал-майора, призначений завідувачем пересування військ по усіх залізницях Росії. В 1871 році, під час франко-пруської війни, був посланий в пруську армію з метою ознайомитися з досвідом ведення війни. Повернувшись з відрядження, видав брошуру «Замітки та враження російського офіцера». В 1875 році подав записку про стан та силу залізниць Росії. Невтомно й уміло організовував залізничні перевозки під час російсько-турецької війни 1877—1878 р.р. Чин генерал- лейтенанта присвоєно 1 січня 1879 року.

Під час завоювання російськими військами Туркменії був поранений 18 грудня 1880 року: куля пробила йому руку.

В 1886-87 р.р. завідував будівництвом Самаркандської дільниці Закаспійської залізниці, яка була відкрита 15 травня 1888 р. В цьому ж році призначений управляючим цієї залізниці. її побудова обійшлася казні в 43 мільйони карбованців, кожна її верста — в 32000 золотих карбованців. Але це було досить дешево, якщо враховувати важкі умови праці на гарячих пісках пустелі, швидкість прокладки і високу якість робіт. У Західній Європі в свій час високо оцінювали будівництво Закаспійської залізниці, порівнюючи її стратегічне значення із будівництвом Суєцького каналу.

Голодомор[ред. | ред. код]

Під час голодомору 1891—1892 р.р. Михайла Анненкова поставили на чолі тимчасового особливого управління громадськими роботами, розпочатими урядом для допомоги населенню, яке постраждало від неврожаю.

Маєток поміщика[ред. | ред. код]

Маєток в с. Боброве він одержав у спадок від своєї матері Віри Іванівни Анненкової. Було тут у нього 1000 десятин орної землі. Він збудував триповерховий дерев'яний водяний млин на річці Псел і великий цегляний будинок з колонами і різними надбудовами. Зберігалось у ньому багато творів живопису, графіки, порцеляни та фаянсу. В середині будинку розміщався великий і високий зал з балконом для публіки. Біля входу в будинок знаходилися два мармурові скульптурні леви, перед будинком — красиві ажурні ворота, за воротами — круг з бузком, клумби з квітами, особливо багато було білих півоній. У дворі біля будинку росло багато великих лип. Після революції, у 20-30-ті роки, тут розміщався дитячий будинок, потім будинок для престарілих. Невдовзі після війни колишній будинок Агненкових розібрали, а цеглу з нього пустили на спорудження колгоспного свинарника.

Доньки Аннекнова[ред. | ред. код]

Дві доньки Михайла Анненкова, Марія та Віра, після смерті батька успадкували маєток «Боброве». Вони були фрейлинами останньої російської імператриці Олександри Федорівни. Заміж не виходили, дітей у них не було. Після революції 1917 р. емігрували у Францію. Марія Михайлівна померла в Парижі в 1942 році. Через двадцять років в будинку для престарілих на околиці французької столиці пішла з життя і Віра Михайлівна. Вони забрали з собою віддруковані на друкарській машинці російською мовою мемуари своєї бабусі Віри Іванівни Анненкової об ємом 700 сторінок під назвою «Правда и только правда».

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Ткаченко Б. І. Лебедія, 2000
  2. Історико-документальний путівнику «Старовинна садиба: німий свідок історії», с 37
  1. а б Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.