Арета IV Філопатор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Арета IV Філопатор
Bronze Coin of Aretas IV.jpg
Ім'я при народженні Еней
Народився 1 століття до н. е.
Помер 1 століття до н. е.
Країна Набатейське царство
Діяльність монарх
Титул цар Набатеї
Посада King of Nabatead
Термін 9 до н.е. — 40 роки н.е.
Попередник Ободат III
Наступник Маліку II
Батько Ободат III
У шлюбі з Chuldud
Діти Phasaelisd, Shaqilathd і Маліку II

Арета (Харітат) IV Філопатор (д/н — бл. 40) — цар Набатеї в 9 до н. е. — 40 роках н. е. Мав також прізвисько «Великий». При ньому держава набула найбільшого політичного, територіального, економічного і культурного розквіту.

Життєпис[ред. | ред. код]

Стосовно батьків існують суперечності. Одними дослідниками розглядається дослідниками як нащадок Маліку I, можливо по жіночій лінії, а інші вважають Аретисином царя Ободата III. Замолоду мав ім'я Еней. У 9 році до н. е. після отруєння царя Ободата III зайняв трон Набатейського царства. Змінив ім'я на Арета, щоб довести законність своєї влади.

У Римі Сіллай, владний радник Ободата III, намагався підкупити сенаторів і за допомогою римського імператора Октавіана Августа здобути владу. Арета IV в свою чергу надіслав подарунки і листа, в якому звинуватив у загибелі Ободата III самого Сіллая. Завдяки роздобутим Миколою Дамаським доказам вини Сіллая, того було страчено, а Арету IV в 7 році до н. е. було визнано законним володарем.

У 4 році до н. е. після смерті Ірода I, царя Юдеї, в державі почалися заворушення. Для їх придушення Арета IV відправив війська, що допомогли римлянам придушити невдоволених й в подальшому сприяли встановленню римської влади в Юдеї. В подальшому видав свою доньку Фазеліс за тетрарха Ірода Антипу. Але останній згодом закохався в Іродіаду, дружину свого брата. Ірод Антипа виганяє свою дружину, дочку царя набатеїв Арети, ув'язнює її у Махероні та одружується на Іродіаді.

Зрештою донька царя повернулася близько 35 року до Набатеї. Образу доньки набатейський володар вирішив використати як привід для війни за Галаад, де мав прикордонні суперечки з Іродом Антипою. Взимку 36/37 років Арета IV захопив прикордонні землі тетрарха уздовж Йордану, включаючи райони Кумрана. Лиша звістка про смерть імператора Тіберія 37 року зупинила легіони Луція Вітеллія, що рухалися надопомогу Іроді Антипі.

У Новому Завіті (Друге послання апостола Павла до Коринтян, глава 11 вірші 32-33) повідомляється про переслідування при Ареті IV апостола Павла в Дамаску, який належав Набатеї. Причини цього невідомі. Або він бажавзробити приємну Іродіадам і юдейським першосвященникам або виконував подібний наказ римської влади.

Петра

У його правління Набатейського царства досягло свого найвищого розквіту, тягнучись від північного Хіджазу на півдні до плато Хауран (Сирія) на півночі. На цей період також припадає розквіт набатейських міст в Негеві — Собат, Елуси, Нессани, Мампсіса і Ободи, через які відбулася посередницька торгівля спеціями і пахощами з південної Аравії. В цей період храмові комплекси починають виконувати банківські функції. За наказом царя відбулося також заснування важливого набатейського центру Хегра (на північному заході сучасної Саудівської Аравії). У цей період створено відомі пам'ятники архітектури Петри, тодішньої столиці Набатейського царства.

Арета IV помер в 40 році. Його старший син Маліку II успадковував владу батька.

Родина[ред. | ред. код]

Відомо про двох дружин Арети IV — Хулду і Шукайлат I. Від першої дружини мав синів Маліку, Ободата і Раббеля та доньок Фазеліс, Шасудат, Хагру. Від другої дружини — доньок Пацель і Шукайлат II.

Джерела[ред. | ред. код]

  • G. W. Bowersock (1971). «A Report on Arabia Provincia». The Journal of Roman Studies. 61: 221
  • Rainer Riesner. Paul's Early Period: Chronology, Mission Strategy, Theology. — Wm. B. Eerdmans Publishing, 1998. — С. 75-76. — 556 с. — ISBN 9780802841667
  • Jane Taylor (2001). Petra and the Lost Kingdom of the Nabataeans. I B Tauris. p. 69. ISBN 9781860645082
  • Schwentzel, Christian-Georges. Juifs et Nabatéens. Les monarchies ethniques du Proche-Orient hellénistique et romain / B. Legras. — Rennes: PUR, 2013. — P. 201—202. — 308 p. — ISBN 978-2-7555-2229-9