Архіпелаг ГУЛАГ
| Архіпелаг ГУЛАГ | ||||
|---|---|---|---|---|
| Архипелаг ГУЛАГ | ||||
_-_I_saggi_Mondadori_1974.jpg) | ||||
| Жанр | Художнє дослідження [1] | |||
| Тема | ГУЛАГ | |||
| Автор | Солженіцин Олександр Ісайович | |||
| Мова | російська | |||
| Написано | 1958-1968 | |||
| Опубліковано | 1973 | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція | |||
| Видавництво | Сей, Sovetsky Pisateld і Новый мир | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Цей твір у Вікіцитатах | ||||
Архіпела́г ГУЛА́Г (рос. Архипелаг ГУЛАГ) — книга російського письменника Олександра Солженіцина про примусову працю у Радянському союзі та мережу концентраційних таборів.
Зміст[ред. | ред. код]
Тритомна книга складається здебільшого з наративу, зібраного зі свідчень очевидців й дослідницького матеріалу, а також із власного досвіду автора, котрий був в'язнем виправно-трудових таборів. Книга простежує історію системи виправно-трудових таборів, які існували в Радянському Союзі з 1918 по 1956 рік.
Книга написана, як зазначено при її кінці, у 1958—1968 роках. Вперше опублікована в оригіналі російською мовою у Франції у 1973 році. У Радянському Союзі існувала у форматі самвидаву, аж до офіційного видання у 1989 році. Інформацію для написання книги Солженіцина надали 227 осіб. У виданні 2007 року був розкритий список «свідків Архіпелагу», чиї розповіді, листи, мемуари поправки використані при створенні цієї книги. Список складався з 257 осіб. Частину тексту написали знайомі Солженіцина, зокрема Р. П. Тенно.
ГУЛАГ — це акронім від радянського терміну російською мовою Главное Управление Исправительно-трудовых Лагерей (Головне управління виправно-трудових таборів), бюрократичної назви радянських концентраційних таборів.
Назва книги приховує в собі метафору, яка простежується в усій праці. Словом архіпелаг зображується метода й система концентраційних таборів, розкиданих по цілому СРСР, порівнюючи її з безкраїм «ланцюжком островів», котрі відомі лише тим, хто мав нещастя на них потрапити.
Гонорари від продажу книги передавались у Фонд Солженіцина, звідки таємно пересилалися в СРСР для надання допомоги політичним в'язням і їхнім родинам.
Всупереч поширеній думці, присудження Солженіцину Нобелівської премії з літератури 1970 року ніяк не пов'язано з «Архіпелагом ГУЛАГ», який до того моменту не тільки не був опублікований, але і залишався таємницею навіть для багатьох близьких Солженіцину людей. Формулювання, з яким присуджена премія, звучить так: «За моральну силу, з якою він додержувався непорушних традицій російської літератури»[1].
Критичні оцінки[ред. | ред. код]
Солженіцина критикують за те, що нібито мав місце заклик з його боку до застосування проти СРСР американської атомної зброї[2]. Його виступів, що підтверджують це, не виявлено, але в «Архіпелазі» він наводить загрозливі слова ув'язнених, звернені до наглядачів:
«…Спекотної ночі в Омську, коли нас, розпарене, спітніле м'ясо, місили і впихали в воронок, ми кричали наглядачам з глибини: „Почекайте, гади! Буде на вас Трумен! Кинуть вам атомну бомбу на голову!“ І наглядачі боягузливо мовчали. Відчутно і для них зростав наш натиск і, як ми відчували, наша правда. І ми настільки знемогли за правдою, що не жаль було і самим згоріти під однією бомбою з катами. Ми були в тому граничному стані, коли немає чого втрачати»[3].
Переклади[ред. | ред. код]
Книга перекладена багатьма мовами світу. Українською мовою переклад здійснено до окремих глав і розділів, зокрема у 1974 році на сторінках місячника «Сучасність» з'явилися перші українські переклади уривків до перших двох томів книги[4][5][6].
Цитати[ред. | ред. код]
|
«Тянуть резину» – одно из главнейших понятий и выражений Архипелага, это – главное спасительное достижение зэков (впоследствии оно широко перенято и работягами воли). Зэк выслушивает всё, что ему приказывают, и утвердительно кивает головой. И – уходит выполнять. Но – не выполняет! Даже чаще всего – и не начинает.
... ночь для сна, а день для отдыха. ... В жестоких островных условиях (столь близких к условиям животного мира, что мы безошибочно можем прилагать сюда дарвиновскую struggle for life) от успеха или неуспеха в борьбе за место часто зависит сама жизнь – и в этом пробитии дороги себе за счёт других туземцы не знают сдерживающих этических начал. Так прямо и говорят: совесть? в личном деле осталась. При важных жизненных решениях они руководятся известным правилом Архипелага: «лучше ссучиться, чем мучиться». ... дают – бери, бьют – беги. Интересна заповедь: «не суй носа в чужой котелок». Мы бы сказали, что это – высокое достижение туземной мысли: ведь это принцип негативной свободы, это как бы обёрнутый my home is my castle[en], и даже выше него, ибо говорит о котелке не своём, а чужом (но свой – подразумевается). Зная туземные условия, мы должны здесь понять «котелок» широко: не только как закопчённую погнутую посудину и даже не как конкретное непривлекательное варево, содержащееся в нём, но и как все способы добывания еды, все приёмы в борьбе за существование, и даже ещё шире: как душу зэка. Одним словом, дай мне жить, как я хочу, и сам живи, как хочешь, – вот что значит этот завет. Твёрдый жестокий сын ГУЛАГа этим заветом обязуется не применять своей силы и напора из пустого любопытства. (Но одновременно и освобождает себя от каких-либо моральных обязательств: хоть ты рядом и околей – мне всё равно. Жестокий закон, и всё же гораздо человечнее закона «блатных» – островных каннибалов: «подохни ты сегодня, а я завтра». Каннибал-блатной отнюдь не равнодушен к соседу: он ускорит его смерть, чтоб отодвинуть свою, а иногда для потехи или из любопытства понаблюдать за ней.) Наконец, существует сводная заповедь: не верь, не бойся, не проси! В этой заповеди с большой ясностью, даже скульптурностью, отливается общий национальный характер зэка. ... Зэк всегда настроен на худшее, он так и живёт, что постоянно ждёт ударов судьбы и укусов нечисти. Напротив, всякое временное полегчание он воспринимает как недосмотр, как ошибку. В этом постоянном ожидании беды вызревает суровая душа зэка, бестрепетная к своей судьбе и безжалостная к судьбам чужим. Отклонения от равновесного состояния очень малы у зэка — как в сторону светлую, так и в сторону тёмную, как в сторону отчаяния, так и в сторону радости. Это удачно выразил Тарас Шевченко (немного побывавший на островах ещё в доисторическую эпоху): «У меня теперь почти нет ни грусти, ни радости. Зато есть моральное спокойствие до рыбьего хладнокровия. Ужели постоянные несчастья могут так переработать человека?» (Письмо Шевченко к Княжне Репниной) |
|
— Архипелаг ГУЛАГ. Глава 19 "Зэки как нация (этнографический очерк Фан Фаныча)" | ||
Див. також[ред. | ред. код]
- Репресії в СРСР
- 100 книг століття за версією «Le Monde»
- Варлам Шаламов
- 257 свідків Архіпелагу ГУЛАГ[ru]
Джерела[ред. | ред. код]
- «Таких треба розстрілювати». Що розповідають про Солженіцина українські архіви КДБ
- Надія Суровцов [Архівовано 27 вересня 2016 у Wayback Machine.] — Український Інститут Національної Пам'яті
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Архіпелаг ГУЛАГ |
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: ГУЛАГ |
- Архіпелаг ГУЛАГ у перекладі англійською том 1, 2, 3 (англ.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ The Nobel Prize in Literature 1970 [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.].
- ↑ Бушин В.. Неизвестный Солженицын. — М.: Алгоритм, 2006. — ISBN 5-9265-0228-4.
- ↑ Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ. 1918—1956. Опыт художественного исследования. V—VII [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.]. — Часть пятая. Каторга / ред. Н. Д. Солженицына. — Екатеринбург: У-Фактория, 2006. — С. 45.
- ↑ О. Солженіцин. Порти Архіпелагу (1 частина) [Архівовано 21 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Сучасність. — 1974. — № 4. — С. 97-107
- ↑ О. Солженіцин. Порти Архіпелагу (2 частина) // Сучасність. — 1974. — № 5. — С. 84-97
- ↑ О. Солженіцин. Міняти долю! // Сучасність. — 1974. — № 10. — С. 79-95