Солженіцин Олександр Ісайович
Олекса́ндр Іса́йович Солжені́цин (при народженні — рос. Александр Исаевич Солженицын; 11 грудня 1918, Кисловодськ, Ставропольський край, РСФРР — 3 серпня 2008, Москва, РФ) — російський історичний прозаїк, драматург, публіцист і поет, громадський та політичний діяч. Лауреат нобелівської премії з літератури (1970). Протягом 1960-х 1980-х активно виступав проти комуністичного режиму в СРСР, був учасником дисидентського руху.
Солженіцин відомий своїми українофобськими поглядами.[6][7][8] Зокрема, був прихильником офіційної політики Росії щодо заперечення Голодомору як геноциду Радянської влади проти українського народу у 1931-1933 роках[9] та вважав, що українці, на відміну від росіян, не мають права на створення незалежної держави.[10]
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 11 грудня 1918 у Кисловодську, на Північному Кавказі, в заможній родині. Дід був власником великої «економії» на Кубані. Батько — росіянин, Ісаакій Семенович Солженіцин, офіцер царської армії, загинув 1918 року внаслідок нещасного випадку на полюванні, ще до народження майбутнього письменника. Мати — українка, Таісія Захарівна Щербак (Томчак), намагалася виховувати Олександра в православній вірі. Але шкільне виховання серйозно трансформувало сімейні схеми сприйняття та оцінювання: О. Солженіцин почав симпатизувати новому ладу і пройматися марксистською ідеологією.
1925 року разом із матір'ю переїхав до Ростова-на-Дону, де у 1926—1936 роках навчався в школі. У старших класах почав захоплюватися літературою, писав вірші та есе. 1936 року вступив до Комсомолу.
1936 року Солженіцин вступив до Ростовського університету, на фізико-математичний факультет. В 1938 році він спробував скласти вступні іспити до театральної школи Юрія Завадського, але не здав їх. Одночасно із навчанням в університеті, 1939 року вступив до заочного відділення Московського інституту філософії, літератури та історії (ІФЛІТ), яке не закінчив. У 1941 закінчив фізмат Ростовського університету.
Був на фронті, у званні капітана служив командиром батареї акустичної розвідки. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки. 9 лютого 1945 за критику дій Йосипа Сталіна в особистих листах до друга дитинства Миколи Віткевича Солженіцин був арештований і засуджений до 8 років таборів. У 1953 звільнений без права мешкання в Європейській частині СРСР і відправлений на «вічне поселення». Жив в аулі Кок-Терек Джамбульської області республіки Казахстан.
У 1956 рішенням Верховного Суду СРСР Солженіцин був реабілітований, його твори стали з'являтися у пресі. Зокрема, оповідання «Один день Івана Денисовича» було висунуто на Ленінську премію, проте це викликало негативну реакцію влади.
У 1965 р. архів Олександра Солженіцина потрапив у КДБ, після чого подальше видання його творів у СРСР було заборонено. У 1969 р. Олександра Солженіцина виключили з Союзу письменників, а в 1970 р. він став лауреатом Нобелівської премії з літератури.
Після публікації за кордоном книги «Архіпелаг ГУЛАГ» 12 лютого 1974 відбувся арешт. Його було визнано винним в державній зраді, позбавлено громадянства і 13 лютого вислано з СРСР літаком до ФРН. Під час вимушеної еміграції жив спочатку у Швейцарії, потім у власному будинку у містечку Кавендіш, штат Вермонт, США. У 1990 р. указом президента СРСР Михайла Горбачова радянське громадянство Олександра Солженіцина було відновлене. Майже одразу письменник був ушанований Державною премією.
У 1994 році Олександр Солженіцин повернувся до Росії. У 1997 р. обраний дійсним членом Російської Академії наук.
Оцінка творчості[ред. | ред. код]
В 1970 р. Солженіцин був визнаний гідним Нобелівської премії з літератури за «моральну силу, почерпнуту в традиції великої російської літератури».
Рецензуючи в 1972 р. «Серпень чотирнадцятого», югославський політолог Мілован Джилас писав, що «Солженіцин заповнює вакуум, що утворився в російській культурі й свідомості. Він повернув Росії її душу — ту саму, котру відкрили світу Олександр Пушкін, Микола Гоголь, Лев Толстой, Достоєвський, Чехов і Максим Горький».[джерело?] На думку американського дослідника Джозефа Франка, «основною темою Солженіцина є прославляння моральності, єдиної можливості вижити в кошмарному світі, де тільки моральність гарантує людську гідність і де ідея гуманізму здобуває надцінний характер».[джерело?]
Критика[ред. | ред. код]
Російська та радянська критика[ред. | ред. код]
Солженіцина критикували за різкі суперечності між цифрами репресованих, які він наводив, та архівними даними, що стали доступними в період перебудови[11]. Гостро критикувались за невірогідність «тюремні» твори Солженіцина в тій їх частини, де йдеться про побут таборів, смертність ув'язнених, їхню чисельність.[12][13]. Критика з комуністичного флангу підкріплювалася посиланнями на дослідження учених, які працювали в російських архівах[14].
З радянсько-комуністичного табору Солженіцина також неодноразово критикували за виправдання колабораціонізму в ході Німецько-радянської війни і пов'язані з цим фальсифікації щодо радянських військовополонених[15][16]. Стверджувалося, що матеріал для своїх викриттів Солженіцин запозичував з геббельсівської пропаганди. Подібний відгук виходить від Л. А. Самутіна, як стверджується, дисидента, колишнього власівця, що особисто працював в ідеологічному апараті геббельсівського міністерства пропаганди, і прихильника Солженіцина, що переховував у себе рукопис «Архіпелагу» від КДБ[17].
Солженіцина активно критикували і «справа» — перш за все інші дисиденти й емігранти, які заперечували його християнські і антиліберальні погляди (дисиденти-націоналісти, навпаки, вбачали зайвий лібералізм). «Лист вождям Радянського Союзу» піддався критиці А. Д. Сахарова.
Конфлікт Солженіцина з антирадянською еміграцією і західними активістами Холодної війни висвітлено у його мемуарах «Потрапило зерня проміж двох жорен».
Його дослідження історії взаємин єврейського і російського народів у книзі «Двісті років разом» викликало активну критику як з боку багатьох єврейських публіцистів, так і націоналістичної преси. Так, наприклад, ліберальний Володимир Войнович сказав: «Книга Солженіцина „Двісти років разом“ — довга, нудна і брехлива»[18].
Образ Солженіцина підданий і сатиричному зображенню в художніх творах, наприклад, в романі Войновича «Москва 2042»[19] і в поемі Юрія Кузнецова Шлях Христа.
Антиукраїнські погляди[ред. | ред. код]
У останні роки життя, Солженіцин мав неприховано антиукраїнські погляди[8][7] та вважав, що українці, на відміну від росіян, не мають права на створення незалежної держави.[10] Солженіцин був проти руйнування СРСР за національними ознаками і виступав проти незалежності України.[7] У 2008 році, на останньому році життя, Солженіцин заперечив, що Голодомор був геноцидом Радянської влади проти українського народу у 1931—1933 роках.[7][9]
У ранній творчості, зокрема у романі «Архіпелаг ГУЛАГ» (том 3, частина 5, розділ 2), Солженіцин заявляв, що сама Росія має дозволити Україні відділитися, аби в майбутньому була вірогідність повторного возз'єднання. Проте автор вважав, що лише окремі області України, де проживають саме українці, мають право відділитися від Росії та увійти у незалежну Україну, оскільки, на його переконання, в деяких українських областях населення самовизнає себе українцями, в деяких росіянами, а в деяких взагалі ніким. Зокрема, він був проти відділення від Росії Криму, Північних та Південних областей України.
Деякі дослідники, зокрема Вадим Скуратівський вважають, що закиди про «українофобію» Солженіцина є перебільшеними, оскільки той «першим ризикнув у підцензурній літературі створити зворушливий образ українського селянина-„бандерівця“» та «постійно наголошував на своєму напівукраїнському походженні».[6]
Твори[ред. | ред. код]
- Один день Івана Денисовича (рос. Один день Ивана Денисовича) — (оповідання, 1962)
- Матрьонине подвір'я (рос. Матрёнин двор) (роман, 1963)
- У колі першому (рос. В круге первом) (роман, 1968)
- Раковий корпус (рос. Раковый корпус) (повість, 1968—1969)
- Архіпелаг ГУЛАГ (рос. Архипелаг ГУЛАГ) (роман, 1973-)
- Живіте без брехні! (рос. Жить не по лжи!) (есей, 1975).
- Серія романів «Червоне колесо» (рос. Красное колесо)
- Серпень 14-го Август 14-го (роман, 1971; вийшов у розширеній версії у 1984)
- Жовтень 1916, 2 томи, (роман, 1985)
- Березень 1917, 4 volumes, (роман, 1989)
- Квітень 1917, (роман, 1991)
- Буцалось телятко з дубом (рос. Бодался телёнок с дубом) (нарис, 1975)
- Ленін у Цюриху (рос. Ленин в Цюрихе) (1975)
- Потрапило зернятко поміж двох жорнів (рос. Угодило зёрнышко промеж двух жерновов) (мемуари, 1998—2003)
- Як нам облаштувати Росію (рос. Как нам обустроить Россию) (есе-маніфест, 1990)
- Росія в облозі (рос. Россия в обвале). (оповідання, 1998)
- Двісті років разом (рос. Двести лет вместе) (історичний есей, 2001—2002 в 2-х тт.)
- Російський словник мовного розширення (рос. Русский словарь языкового расширения) (словник, 1990)
Переклади українською[ред. | ред. код]
- О. Солженіцин. Лист вождям Радянського Союзу // Сучасність. — 1974. — № 7-8. — С. 180—212
- О. Солженіцин. В колі першому. Уривки / пер. з рос. О. Соловей. — Сейнт Пол, Міннесота, 2001. — 126 с.
- О.Солженіцин. Один день Івана Денисовича // Сучасність. - 1963. - №1 і №2.
Див. також[ред. | ред. код]
- Сад Гетсиманський та Тигролови — романи українського письменника Івана Багряного про ув'язнення в ГУЛАЗі
- 4915 Солженіцин — астероїд, названий на честь письменника[20].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118642464 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ http://www.ras.ru/win/db/show_per.asp?P=.id-2583.ln-ru.dl-.pr-inf.uk-12
- ↑ а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003. — ed. size: 683713
- ↑ а б BeWeB
- ↑ а б Вадим Скуратівський. Бунтівний антиреволюціонер — День, 10 грудня 1998.
- ↑ а б в г Солженіцин – сміливий борець проти сталінізму і великоруський патріот - Радіо Свобода, 04 серпня 2008
- ↑ а б Анекдот... Та й годі? - Дзеркало Тижня, 8 липня 2005
- ↑ а б В Україні сподіваються, що Солженіцин — це ще не вся російська інтелігенція — УНІАН, 04 квітня 2008
- ↑ а б Солженіцин і путінська Росія - Телекритика, 10.08.2008
- ↑ Гулаг: архивы против лжи Каковы масштабы сталинских репрессий (рос.)
- ↑ Игорь Пыхалов. Каковы масштабы сталинских репрессий) (рос.)
- ↑ В. Н. Земсков. ГУЛАГ (историко-социологический аспект) (рос.)
- ↑ Гулаг: архивы против лжи (рос.)
- ↑ Дюков А. Р. Госпремия для ревизиониста (рос.)
- ↑ Дюков А. Р. Милость к падшим: советские репрессии против нацистких пособников // Великая оболганная война-2. Нам не за что каяться! — М.: Яуза, Эксмо, 2008. — 432 с: ил. — (Война и мы). ISBN 978-5-699-25622-8, с. 98—141 (рос.)
- ↑ http://beserikov.chat.ru/Samutin.htm (рос.)
- ↑ Владимир Войнович: «Солженицын недостаточно умный человек» — «Русский базар», 02.03.2004 (рос.)
- ↑ Майкл Николсон. Солженицын на мифотворческом фоне [Архівовано 17 лютого 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3. (англ.)
Література та джерела[ред. | ред. код]
- Білінський В. Б. Країна Моксель, або Московія. Роман-дослідження. Переклад з російської: Іван Андрусяк. Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2009. ISBN 978-966-355-016-9 Книга 1. 376 с. (Епілог Сучасні Спадкоємці Золотої Орди: № 2. Солженіцин)
- «Червоне колесо» О. І. Солженіцина в контексті розвитку російської літератури ХХ століття: автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.01.02 / Клеофастова Тетяна Вікторівна ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2002. — 34 с.
- Образ світу і концепція героя у творчості Уласа Самчука й Олександра Солженіцина в'язнично-таборової тематики: автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.05 / Пасічник Олена Василівна ; Тернопільський національний педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка. — Т., 2004. — 20 с.
- Художній світ роману О. І. Солженіцина «У колі першому»: автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.06 / Швець Галина Олексіївна ; Донецький національний ун-т. — Донецьк, 2008. — 16 с.
- Проблематика і система образів роману О. І. Солженіцина «В колі першому»: автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.02 / Ступницька Наталія Миколаївна ; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Х., 2010. — 22 с.
- Шаповал Ю. Солженіцин Олександр Ісайович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.672 ISBN 978-966-611-818-2
Посилання[ред. | ред. код]
- Ігор Сюндюков. Злети і падіння Олександра Солженіцина — «День», 22 вересня 2014
- Богдан Кушнір. Помилка Солженіцина — Українська Правда, 10 лютого 2010
- Ігор Буркут. Кінець Епохи — «Час», Випуск № 33 (4313) 14 серпня 2008 року
- Володимир Голобородько. «Солженіцин уявив себе пророком, але таким не був» — Gazeta.ua, 07 серпня 2008
|
|
|
|
- Народились 11 грудня
- Народились 1918
- Уродженці Кисловодська
- Померли 3 серпня
- Померли 2008
- Поховані на Донському кладовищі
- Випускники Ростовського університету
- Лауреати Нобелівської премії з літератури
- Кавалери ордена Вітчизняної війни II ступеня
- Кавалери ордена Червоного Прапора
- Нагороджені медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «За взяття Кенігсберга»
- Кавалери ордена Святого апостола Андрія Первозванного (Російська Федерація)
- Кавалери ордена Святого Савви
- Кавалери Великого хреста Ордену Зірки Румунії
- Олександр Солженіцин
- Нагороджені Великою золотою медаллю імені М. В. Ломоносова
- Російські Нобелівські лауреати
- Російські драматурги
- Російські поети
- Російські прозаїки
- Радянські дисиденти
- В'язні ГУЛАГу
- Померли в Москві
- Поховані на Старому Донському цвинтарі
- Відмічені в українофобії
- Люди, на честь яких названо астероїд
- Радянська еміграція 1970-х років
- В'язні Лефортовської тюрми
- Померли від серцевого нападу
- Персоналії:Жамбильська область
- Великодержавний шовінізм
- Почесні громадяни Москви
- Драматурги XX століття
- Поети XX століття
- Прозаїки XX століття
- Драматурги XXI століття
- Поети XXI століття
- Прозаїки XXI століття
- Примусово позбавлені радянського громадянства
- Лауреати Темплтонівської премії
- Учасники Другої світової війни з СРСР
- Російські антикомуністи
- Російські монархісти