Солженіцин Олександр Ісайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Ісайович Солженіцин
рос. Александр Исаакович Солженицын
A solzhenitsin.JPG
Дата народження 11 грудня 1918(1918-12-11)
Місце народження Кисловодськ, Ставропольський край, Російська республіка
Дата смерті 3 серпня 2008(2008-08-03) (89 років)
Місце смерті Москва, РФ
Поховання Донське кладовище
Національність українець/росіянин
Громадянство Росія РосіяСРСР СРСРРосія Росія
Alma mater Південний федеральний університет
Мова творів російська мова[1]
Рід діяльності прозаїк, поет, драматург
Жанр повість
Нагороди Нобелівська премія з літератури, Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», Order of the Patriotic War 2nd class[d], Темплтонівська премія, Орден Червоної Зірки, Медаль «За взяття Кенігсберга», Велика золота медаль імені М. В. Ломоносова і Орден Зірки Румунії
Премії Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1970)
Автограф: Автограф
solzhenitsyn.ru
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Олекса́ндр Іса́йович Солжені́цин (при народженні — рос. Александр Исаевич Солженицын; 11 грудня 1918, Кисловодськ, Ставропольський край, Російська республіка — 3 серпня 2008, Москва, РФ) — російський історичний прозаїк, драматург, публіцист і поет, громадський та політичний діяч. Лауреат нобелівської премії з літератури (1970). Дисидент, протягом 1960-х 1980-х активно виступав проти комуністичного режиму в СРСР. У публіцистичних творах та виступах займав почвенницьку позицію.

Солженіцин відомий своїми українофобськими поглядами.[2][3][4] Зокрема, був прихильником офіційної політики Росії щодо заперечення Голодомору як геноциду Радянської влади проти українського народу у 1931-1933 роках[5] та вважав що українці, на відміну від росіян, не мають права на створення незалежної держави.[6]

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 11 грудня 1918 у Кисловодську, на Північному Кавказі, в заможній родині. Дід був власником великої «економії» на Кубані. Батько — росіянин, Ісаакій Семенович Солженіцин, офіцер царської армії, загинув 1918 року внаслідок нещасного випадку на полюванні, ще до народження майбутнього письменника. Мати — українка, Таісія Захарівна Щербак (Томчак), намагалася виховувати Олександра в православній вірі. Але шкільне виховання серйозно трансформувало сімейні схеми сприйняття та оцінювання: О. Солженіцин почав симпатизувати новому ладу і проникатися марксистською ідеологією.

1925 року разом із матір'ю переїхав до Ростова-на-Дону, де у 1926—1936 роках навчався в школі. В старших класах почав захоплюватися літературою, писав вірші та есе. 1936 року вступив до Комсомолу.

1936 року Солженіцин вступив до Ростовського університету, на фізико-математичний факультет. В 1938 році він спробував скласти вступні іспити до театральної школи Юрія Завадського, але не здав їх. Одночасно із навчанням в університеті, 1939 року вступив до заочного відділення Московського інституту філософії, літератури та історії (ІФЛІТ), яке не закінчив. У 1941 закінчив фізмат Ростовського університету.

Був на фронті, у званні капітана служив командиром батареї акустичної розвідки. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки. 9 лютого 1945 за критику дій Йосипа Сталіна в особистих листах до друга дитинства Миколи Віткевича Солженіцин був арештований і засуджений до 8 років таборів. У 1953 звільнений без права мешкання в Європейській частині СРСР і відправлений на «вічне поселення». Жив в аулі Кок-Терек Джамбульської області республіки Казахстан.

У 1956 рішенням Верховного Суду СРСР Солженіцин був реабілітований, його твори стали з'являтися у пресі. Зокрема, оповідання «Один день Івана Денисовича» було висунуто на Ленінську премію, проте це викликало негативну реакцію влади.

У 1965 р. архів Олександра Солженіцина потрапив у КДБ, після чого подальше видання його творів у СРСР було заборонено. У 1969 р. Олександра Солженіцина виключили з Союзу письменників, а в 1970 р. він став лауреатом Нобелівської премії з літератури.

Після публікації за кордоном книги «Архіпелаг ГУЛАГ» 12 лютого 1974 послідував арешт. Його було визнано винним в державній зраді, позбавлено громадянства і 13 лютого вислано з СРСР літаком до ФРН. Під час вимушеної еміграції жив спочатку у Швейцарії, потім у власному будинку у містечку Кавендіш, штат Вермонт, США. У 1990 р. указом президента СРСР Михайла Горбачова радянське громадянство Олександра Солженіцина було відновлене. Майже одразу письменник був удостоєний Державної премії.

Олександр Солженіцин у Москві (грудень 1998 року)

У 1994 році Олександр Солженіцин повернувся до Росії. У 1997 р. обраний дійсним членом Російської Академії наук.

Оцінка творчості[ред.ред. код]

В 1970 р. Солженіцин був визнаний гідним Нобелівської премії з літератури за «моральну силу, почерпнуту в традиції великої російської літератури».

Рецензуючи в 1972 р. «Серпень чотирнадцятого», югославський політолог Мілован Джилас писав, що «Солженіцин заповнює вакуум, що утворився в російській культурі й свідомості. Він повернув Росії її душу — ту саму, котру відкрили світу Пушкін, Гоголь, Толстой, Достоєвський, Чехов і Горький».[Джерело?] На думку американського дослідника Джозефа Франка, «основною темою Солженіцина є прославляння моральності, єдиної можливості вижити в кошмарному світі, де тільки моральність гарантує людську гідність і де ідея гуманізму здобуває надцінний характер».[Джерело?]

Критика[ред.ред. код]

Російська та радянська критика[ред.ред. код]

Солженіцина критикували за різкі суперечності між цифрами репресованих, які він наводив, та архівними даними, що стали доступними в період перебудови[7]. Гостро критикувались за недостовірність «тюремні» твори Солженіцина в тій їх частини, де йдеться про побут таборів, смертність ув'язнених, їхню чисельність.[8][9]. Критика з комуністичного флангу підкріплювалася посиланнями на дослідження учених, які працювали в російських архівах[10].

З радянсько-комуністичного табору Солженіцина також неодноразово критикували за виправдання колабораціонізму в ході Німецько-радянської війни і пов'язані з цим фальсифікації щодо радянських військовополонених[11][12]. Стверджувалося, що матеріал для своїх викриттів Солженіцин запозичував з геббельсівської пропаганди. Подібний відгук виходить від Л. А. Самутіна, як стверджується, дисидента, колишнього власівця, що особисто працював в ідеологічному апараті геббельсівського міністерства пропаганди, і прихильника Солженіцина, що переховував у себе рукопис «Архіпелагу» від КДБ[13].

Солженіцина активно критикували і «справа» — перш за все інші дисиденти й емігранти, які заперечували його християнські і антиліберальні погляди (дисиденти-націоналісти, навпаки, вбачали зайвий лібералізм). «Лист вождям Радянського Союзу» піддався критиці А. Д. Сахарова.

Конфлікт Солженіцина з антирадянською еміграцією і західними активістами Холодної війни висвітлено у його мемуарах «Потрапило зерня проміж двох жорен».

Його дослідження історії взаємин єврейського і російського народів у книзі «Двісті років разом» викликало активну критику як з боку багатьох єврейських публіцистів, так і націоналістичної преси. Так, наприклад, ліберальний Володимир Войнович сказав: «Книга Солженіцина „Двісти років разом“ — довга, нудна і брехлива»[14].

Образ Солженіцина підданий і сатиричному зображенню в художніх творах, наприклад, в романі Войновича «Москва 2042»[15] і в поемі Юрія Кузнецова Шлях Христа.

Українофобські погляди[ред.ред. код]

У останні роки життя, Солженіцин мав неприховано антиукраїнські погляди.[3] Солженіцин був проти руйнування СРСР за національними ознаками і виступав проти незалежності України.[3] Також заперечував що Голодомор був геноцидом Радянської влади проти українського народу у 1931-1933 роках.[3][5]

У ранній творчості, зокрема у романі «Архіпелаг ГУЛАГ» (том 3, частина 5, розділ 2), Солженіцин заявляв що сама Росія має дозволити Україні відділитися, аби в майбутньому була вірогідність повторного возз'єднання. Проте, автор вважав що лише окремі області України де проживають саме українці мають право відділитися від Росії та увійти у незалежну Україну, оскільки, на його переконання, в деяких українських областях населення самовизнає себе українцями, в деяких росіянами, а в деяких взагалі ніким. Зокрема, він був проти відділення від Росії Криму, Північних та Південних областей України.

Твори[ред.ред. код]

  • Один день Івана Дєнісовіча (рос. Один день Ивана Денисовича) — (оповідання, 1962)
  • Матрьонине подвір'я (рос. Матрёнин двор) (роман, 1963)
  • У колі першому (рос. В круге первом) (роман, 1968)
  • Раковий корпус (рос. Раковый корпус) (повість, 1968—1969)
  • Архіпелаг ГУЛАГ (рос. Архипелаг ГУЛАГ) (роман, 1973-)
  • Живіте без брехні! (рос. Жить не по лжи!) (ессе , 1975).
  • Серія романів "Червоне колесо" (рос. Красное колесо)
  • Серпень 14-го Август 14-го (роман, 1971; вийшов у розширеній версії у 1984)
  • Жовтень 1916, 2 томи, (роман, 1985)
  • Березень 1917, 4 volumes, (роман, 1989)
  • Квітень 1917, (роман, 1991)
  • Буцалось телятко з дубом (рос. Бодался телёнок с дубом) (нарис, 1975)
  • Ленін у Цюріху (рос. Ленин в Цюрихе) (1975)
  • Потрапило зернятко поміж двох жорнів (рос. Угодило зёрнышко промеж двух жерновов) (мемуари, 1998-2003)
  • Як нам облаштувати Росію (рос. Как нам обустроить Россию) (есе-маніфест, 1990)
  • Росія в облозі (рос. Россия в обвале). (оповідання, 1998)
  • Двісті років разом (рос. Двести лет вместе) (історичне ессе, 2001-2002 в 2-х тт.)
  • Російський словник мовного розширення (рос. Русский словарь языкового расширения) (словник, 1990)

Переклади українською[ред.ред. код]

Станом на 2016 рік, жоден літературний твір Солженіцина не перекладено українською.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb119251102
  2. Бунтівний антиреволюціонер - День, 10 грудня 1998
  3. а б в г Солженіцин – сміливий борець проти сталінізму і великоруський патріот - Радіо Свобода, 04 серпня 2008
  4. Анекдот... Та й годі? - Дзеркало Тижня, 8 липня 2005
  5. а б В Україні сподіваються, що Солженіцин - це ще не вся російська інтелігенція - УНІАН, 04 квітня 2008
  6. Солженіцин і путінська Росія - Телекритика, 10.08.2008
  7. Гулаг: архивы против лжи Каковы масштабы сталинских репрессий (рос.)
  8. Игорь Пыхалов. Каковы масштабы сталинских репрессий) (рос.)
  9. В. Н. Земсков. ГУЛАГ (историко-социологический аспект) (рос.)
  10. Гулаг: архивы против лжи (рос.)
  11. Дюков А. Р. Госпремия для ревизиониста (рос.)
  12. Дюков А. Р. Милость к падшим: советские репрессии против нацистких пособников // Великая оболганная война-2. Нам не за что каяться! — М.: Яуза, Эксмо, 2008. — 432 с: ил. — (Война и мы). ISBN 978-5-699-25622-8, с. 98-141 (рос.)
  13. http://beserikov.chat.ru/Samutin.htm (рос.)
  14. Владимир Войнович: «Солженицын недостаточно умный человек» — «Русский базар», 02.03.2004 (рос.)
  15. Майкл Николсон. Солженицын на мифотворческом фоне (рос.)
  16. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3. (англ.)

Література та джерела[ред.ред. код]

  • Білінський В. Б. Країна Моксель, або Московія. Роман-дослідження. Переклад з російської: Іван Андрусяк. Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2009. ISBN 978-966-355-016-9 Книга 1. 376 с. (Епілог Сучасні Спадкоємці Золотої Орди: №2. Солженіцин)
  • "Червоне колесо" О. І. Солженіцина в контексті розвитку російської літератури ХХ століття: автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.01.02 / Клеофастова Тетяна Вікторівна ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. - К., 2002. - 34 с.
  • Образ світу і концепція героя у творчості Уласа Самчука й Олександра Солженіцина в'язнично-таборової тематики: автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.05 / Пасічник Олена Василівна ; Тернопільський національний педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка. - Т., 2004. - 20 с.
  • Художній світ роману О.І.Солженіцина "У колі першому": автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.06 / Швець Галина Олексіївна ; Донецький національний ун-т. - Донецьк, 2008. - 16 с.
  • Проблематика і система образів роману О. І. Солженіцина "В колі першому": автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.01.02 / Ступницька Наталія Миколаївна ; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. - Х., 2010. - 22 с.

Посилання[ред.ред. код]

Письменник Це незавершена стаття про письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.