Солженіцин Олександр Ісайович

Олександр Ісайович Солженіцин
рос. Александр Исаакович Солженицын
Народився	11 грудня 1918(1918-12-11) Кисловодськ, Ставропольський край, Російська республіка
Помер	3 серпня 2008(2008-08-03) (89 років) Москва, РФ ·серцева недостатність
Поховання	Старий Донський цвинтар
Громадянство	Росія→ СРСР→ Росія
Національність	українець/росіянин
Діяльність	прозаїк, поет, драматург
Сфера роботи	ГУЛАГ
Alma mater	Південний федеральний університет і Ростовський державний університет (1941)
Мова творів	російська
Жанр	повість, оповідання, публіцистика, есей, роман, Q32361017?, Лексикографія і Мініатюра (література)
Magnum opus	Один день Івана Денисовича, The First Circle, Cancer Ward, Архіпелаг ГУЛАГ і Two Hundred Years Together
Членство	Спілка письменників СРСР, Сербська академія наук і мистецтв, Російська академія наук, Американська академія мистецтв і наук і Баварська академія витончених мистецтв
Конфесія	Руська православна церква
У шлюбі з	Natalia Solzhenitsyna і Natalya Reshetovskaya
Діти	Ignat Solzhenitsyn
Автограф
Премії	Нобелівська премія з літератури (1970)
Сайт: solzhenitsyn.ru
Олександр Ісайович Солженіцин у Вікісховищі?
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

|Lib= |Член КПРС?=

Олекса́ндр Іса́йович Солжені́цин (при народженні — рос. Александр Исаевич Солженицын; 11 грудня 1918, Кисловодськ, Ставропольський край, Російська республіка — 3 серпня 2008, Москва, РФ) — російський історичний прозаїк, драматург, публіцист і поет, громадський та політичний діяч. Лауреат нобелівської премії з літератури (1970). Протягом 1960-х 1980-х активно виступав проти комуністичного режиму в СРСР, був учасником дисидентського руху.

Солженіцин відомий своїми українофобськими поглядами. Зокрема, був прихильником офіційної політики Росії щодо заперечення Голодомору як геноциду Радянської влади проти українського народу у 1931-1933 роках та вважав що українці, на відміну від росіян, не мають права на створення незалежної держави.

Життєпис

Народився 11 грудня 1918 у Кисловодську, на Північному Кавказі, в заможній родині. Дід був власником великої «економії» на Кубані. Батько — росіянин, Ісаакій Семенович Солженіцин, офіцер царської армії, загинув 1918 року внаслідок нещасного випадку на полюванні, ще до народження майбутнього письменника. Мати — українка, Таісія Захарівна Щербак (Томчак), намагалася виховувати Олександра в православній вірі. Але шкільне виховання серйозно трансформувало сімейні схеми сприйняття та оцінювання: О. Солженіцин почав симпатизувати новому ладу і проникатися марксистською ідеологією.

1925 року разом із матір'ю переїхав до Ростова-на-Дону, де у 1926—1936 роках навчався в школі. У старших класах почав захоплюватися літературою, писав вірші та есе. 1936 року вступив до Комсомолу.

1936 року Солженіцин вступив до Ростовського університету, на фізико-математичний факультет. В 1938 році він спробував скласти вступні іспити до театральної школи Юрія Завадського, але не здав їх. Одночасно із навчанням в університеті, 1939 року вступив до заочного відділення Московського інституту філософії, літератури та історії (ІФЛІТ), яке не закінчив. У 1941 закінчив фізмат Ростовського університету.

Був на фронті, у званні капітана служив командиром батареї акустичної розвідки. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки. 9 лютого 1945 за критику дій Йосипа Сталіна в особистих листах до друга дитинства Миколи Віткевича Солженіцин був арештований і засуджений до 8 років таборів. У 1953 звільнений без права мешкання в Європейській частині СРСР і відправлений на «вічне поселення». Жив в аулі Кок-Терек Джамбульської області республіки Казахстан.

У 1956 рішенням Верховного Суду СРСР Солженіцин був реабілітований, його твори стали з'являтися у пресі. Зокрема, оповідання «Один день Івана Денисовича» було висунуто на Ленінську премію, проте це викликало негативну реакцію влади.

У 1965 р. архів Олександра Солженіцина потрапив у КДБ, після чого подальше видання його творів у СРСР було заборонено. У 1969 р. Олександра Солженіцина виключили з Союзу письменників, а в 1970 р. він став лауреатом Нобелівської премії з літератури.

Після публікації за кордоном книги «Архіпелаг ГУЛАГ» 12 лютого 1974 послідував арешт. Його було визнано винним в державній зраді, позбавлено громадянства і 13 лютого вислано з СРСР літаком до ФРН. Під час вимушеної еміграції жив спочатку у Швейцарії, потім у власному будинку у містечку Кавендіш, штат Вермонт, США. У 1990 р. указом президента СРСР Михайла Горбачова радянське громадянство Олександра Солженіцина було відновлене. Майже одразу письменник був удостоєний Державної премії.

Олександр Солженіцин у Москві (грудень 1998 року)

У 1994 році Олександр Солженіцин повернувся до Росії. У 1997 р. обраний дійсним членом Російської Академії наук.

Оцінка творчості

В 1970 р. Солженіцин був визнаний гідним Нобелівської премії з літератури за «моральну силу, почерпнуту в традиції великої російської літератури».

Рецензуючи в 1972 р. «Серпень чотирнадцятого», югославський політолог Мілован Джилас писав, що «Солженіцин заповнює вакуум, що утворився в російській культурі й свідомості. Він повернув Росії її душу — ту саму, котру відкрили світу Олександр Пушкін, Микола Гоголь, Лев Толстой, Достоєвський, Чехов і Максим Горький».^{[джерело?]} На думку американського дослідника Джозефа Франка, «основною темою Солженіцина є прославляння моральності, єдиної можливості вижити в кошмарному світі, де тільки моральність гарантує людську гідність і де ідея гуманізму здобуває надцінний характер».^{[джерело?]}

Критика

Російська та радянська критика

Солженіцина критикували за різкі суперечності між цифрами репресованих, які він наводив, та архівними даними, що стали доступними в період перебудови. Гостро критикувались за недостовірність «тюремні» твори Солженіцина в тій їх частини, де йдеться про побут таборів, смертність ув'язнених, їхню чисельність.. Критика з комуністичного флангу підкріплювалася посиланнями на дослідження учених, які працювали в російських архівах.

З радянсько-комуністичного табору Солженіцина також неодноразово критикували за виправдання колабораціонізму в ході Німецько-радянської війни і пов'язані з цим фальсифікації щодо радянських військовополонених. Стверджувалося, що матеріал для своїх викриттів Солженіцин запозичував з геббельсівської пропаганди. Подібний відгук виходить від Л. А. Самутіна, як стверджується, дисидента, колишнього власівця, що особисто працював в ідеологічному апараті геббельсівського міністерства пропаганди, і прихильника Солженіцина, що переховував у себе рукопис «Архіпелагу» від КДБ.

Солженіцина активно критикували і «справа» — перш за все інші дисиденти й емігранти, які заперечували його християнські і антиліберальні погляди (дисиденти-націоналісти, навпаки, вбачали зайвий лібералізм). «Лист вождям Радянського Союзу» піддався критиці А. Д. Сахарова.

Конфлікт Солженіцина з антирадянською еміграцією і західними активістами Холодної війни висвітлено у його мемуарах «Потрапило зерня проміж двох жорен».

Його дослідження історії взаємин єврейського і російського народів у книзі «Двісті років разом» викликало активну критику як з боку багатьох єврейських публіцистів, так і націоналістичної преси. Так, наприклад, ліберальний Володимир Войнович сказав: «Книга Солженіцина „Двісти років разом“ — довга, нудна і брехлива».

Образ Солженіцина підданий і сатиричному зображенню в художніх творах, наприклад, в романі Войновича «Москва 2042» і в поемі Юрія Кузнецова Шлях Христа.

Антиукраїнські погляди

У останні роки життя, Солженіцин мав неприховано антиукраїнські погляди та вважав що українці, на відміну від росіян, не мають права на створення незалежної держави. Солженіцин був проти руйнування СРСР за національними ознаками і виступав проти незалежності України. У 2008 році, на останньому році життя, Солженіцин заперечив, що Голодомор був геноцидом Радянської влади проти українського народу у 1931—1933 роках.

У ранній творчості, зокрема у романі «Архіпелаг ГУЛАГ» (том 3, частина 5, розділ 2), Солженіцин заявляв що сама Росія має дозволити Україні відділитися, аби в майбутньому була вірогідність повторного возз'єднання. Проте, автор вважав що лише окремі області України де проживають саме українці мають право відділитися від Росії та увійти у незалежну Україну, оскільки, на його переконання, в деяких українських областях населення самовизнає себе українцями, в деяких росіянами, а в деяких взагалі ніким. Зокрема, він був проти відділення від Росії Криму, Північних та Південних областей України.

Деякі дослідники, зокрема Вадим Скуратівський вважають, що закиди про «українофобію» Солженіцина є перебільшеними, оскільки той «першим ризикнув у підцензурній літературі створити зворушливий образ українського селянина-„бандерівця“» та «постійно наголошував на своєму напівукраїнському походженні».

Твори

• Один день Івана Денисовича (рос. Один день Ивана Денисовича) — (оповідання, 1962)
• Матрьонине подвір'я (рос. Матрёнин двор) (роман, 1963)
• У колі першому (рос. В круге первом) (роман, 1968)
• Раковий корпус (рос. Раковый корпус) (повість, 1968—1969)
• Архіпелаг ГУЛАГ (рос. Архипелаг ГУЛАГ) (роман, 1973-)
• Живіте без брехні! (рос. Жить не по лжи!) (ессе , 1975).
• Серія романів «Червоне колесо» (рос. Красное колесо)

• Серпень 14-го Август 14-го (роман, 1971; вийшов у розширеній версії у 1984)
• Жовтень 1916, 2 томи, (роман, 1985)
• Березень 1917, 4 volumes, (роман, 1989)
• Квітень 1917, (роман, 1991)

• Буцалось телятко з дубом (рос. Бодался телёнок с дубом) (нарис, 1975)
• Ленін у Цюриху (рос. Ленин в Цюрихе) (1975)
• Потрапило зернятко поміж двох жорнів (рос. Угодило зёрнышко промеж двух жерновов) (мемуари, 1998—2003)
• Як нам облаштувати Росію (рос. Как нам обустроить Россию) (есе-маніфест, 1990)
• Росія в облозі (рос. Россия в обвале). (оповідання, 1998)
• Двісті років разом (рос. Двести лет вместе) (історичне ессе, 2001—2002 в 2-х тт.)
• Російський словник мовного розширення (рос. Русский словарь языкового расширения) (словник, 1990)

Переклади українською

• В колі першому. Уривки (2001)

Див. також

• Сад Гетсиманський та Тигролови — романи українського письменника Івана Багряного про ув'язнення в ГУЛАЗі
• 4915 Солженіцин — астероїд, названий на честь письменника.

Література та джерела

• Білінський В. Б. Країна Моксель, або Московія. Роман-дослідження. Переклад з російської: Іван Андрусяк. Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2009. ISBN 978-966-355-016-9 Книга 1. 376 с. (Епілог Сучасні Спадкоємці Золотої Орди: № 2. Солженіцин)
• «Червоне колесо» О. І. Солженіцина в контексті розвитку російської літератури ХХ століття: автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.01.02 / Клеофастова Тетяна Вікторівна ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2002. — 34 с.
• Образ світу і концепція героя у творчості Уласа Самчука й Олександра Солженіцина в'язнично-таборової тематики: автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.05 / Пасічник Олена Василівна ; Тернопільський національний педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка. — Т., 2004. — 20 с.
• Художній світ роману О. І. Солженіцина «У колі першому»: автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.06 / Швець Галина Олексіївна ; Донецький національний ун-т. — Донецьк, 2008. — 16 с.
• Проблематика і система образів роману О. І. Солженіцина «В колі першому»: автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.02 / Ступницька Наталія Миколаївна ; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Х., 2010. — 22 с.
• Шаповал Ю. І. Солженіцин Олександр Ісайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 698. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Шаповал Ю. Солженіцин Олександр Ісайович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.672 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

• Ігор Сюндюков. Злети і падіння Олександра Солженіцина — «День», 22 вересня 2014
• Богдан Кушнір. Помилка Солженіцина — Українська Правда, 10 лютого 2010
• Ігор Буркут. Кінець Епохи — «Час», Випуск № 33 (4313) 14 серпня 2008 року
• Володимир Голобородько. «Солженіцин уявив себе пророком, але таким не був» — Gazeta.ua, 07 серпня 2008