Атараксія
Атараксія (грец. ἀταραξία — спокій) — один із центральних концептів давньогрецької філософії, вперше засвідчений у Демокріта. Це стан душевного спокою, внутрішньої рівноваги та свободи від тривог, що ґрунтується на поміркованості та гармонії життя. У епікурійців і пірроніків цей термін позначає ідеал спокою душі, тобто відсутність афектів і стриману рівновагу перед ударами долі та зовнішніми впливами, які можуть загрожувати щастю мудреця, евдаймонії.[1][2]
В епікурійській етиці найвища мета людського існування (télos, або summum bonum) — це спокійна насолода (hedoné, або voluptas). На ці стани впливають страх перед богами і смертю, надмірність бажань та тілесний біль. Тому мудрець має звільнитися від зовнішніх і внутрішніх чинників, що загрожують його душевному спокою (ataraxia, tranquillitas animi): від бажання, надмірної насолоди, смутку та страху. Це дає змогу досягти внутрішньої самодостатності.
Дотримання «тверезих міркувань» щодо богів, смерті, власних потреб і тілесного болю робить це можливим, оскільки:
- боги не втручаються у світ;
- смерть не має значення для людини, бо з її настанням людина вже не існує;
- природні потреби, що відвертають страждання (голод, спрага, дружба), можна задовольнити;
- біль здебільшого нетривалий і слабкий.
Так людина здатна жити скромно, самодостатньо і в атараксії, тобто у незворушності та спокої.[3]
Для прихильників стоїцизму цей термін означає стан, що досягається через медитацію та самовдосконалення, зокрема через вивчення філософської доктрини. Стоїчний спокій виникає з пізнання всесвіту, який, на їхню думку, насичений теплим повітрям (пневмою) і перебуває в нескінченному циклі вдиху та видиху. Етика таким чином тісно поєднана з фізикою. Медитуючи над космосом, стоїки прагнули знайти ритм життя, узгоджений із загальним порядком космосу, позбавлений негативних пристрастей, що викликають збурення та породжують тривогу й гнів. Це відсторонення дозволяє стоїку розглядати кожну подію як необхідний елемент гармонійного функціонування всесвіту.
У пірронівському скептицизмі, у межах загалом фрагментарно збереженого вчення Піррона з Еліди, поряд зі стоїчним терміном apatheia також засвідчений термін атараксія. У неопірронівському скептицизмі, відомому насамперед за творами Секста Емпірика, атараксія позначає мету етики, яку не можна досягти безпосередньо. Будь-яке прагнення до неї або будь-яке догматичне вчення про її сутність викликає зворушення й руйнує душевний спокій. Тому неопірроніки стверджували, що атараксія слідує за утриманням від судження (epoché) «як тінь». Людина «випадково» досягає спокою душі, коли утримується від будь-яких суджень і таким чином уникає внутрішнього роздвоєння.[4]
Концепція атараксії в елліністичній філософії представлена у трьох основних школах: епікуреїзмі, стоїцизмі та пірронізмі. Кожна з них розвивала власне розуміння душевного спокою та методи його досягнення, що відповідали їхнім фундаментальним принципам.
| Аспект | Епікуреїзм | Стоїцизм | Пірронізм |
|---|---|---|---|
| Мета | Душевний спокій через усунення страхів | Спокій через чесноту та раціональність | Спокій через утримання від суджень |
| Основний метод | Обмеження бажань, вивчення природи, дружба | Раціональне судження, тренування вражень, чеснота | Епохе, рівновага аргументів |
| Соціальна позиція | Відхід від політики, закрита спільнота | Активне громадянство, космополітизм | Продовження звичайних практик без догм |
| Ставлення до емоцій | Мінімізація болю та занепокоєння | Контроль через раціональність | Природні емоції без догматичних додатків |
| Роль знання | Знання природи звільняє від страхів | Знання етики та логіки веде до чесноти | Знання неможливе, утримання від знання веде до спокою |
| Практичний фокус | Простота життя, обережність, самодостатність | Виконання обов'язків, служіння спільноті | Слідування звичаям без переконань |
Атараксія визначається як відсутність душевних збурень. Для досягнення цього стану, за порадою Марка Аврелія,[5] необхідно було б відійти від власного досвіду, «відступити в себе», що видається малореалістичним. Поряд із цим постає питання про доцільність такого стану: чи не призводить відсутність збурень до прісності та одноманітності життя? У «Принципах філософії права» Гегель зауважує, що стоїцизм, який «зберігає неживу невразливість», «породжує нудьгу», а прагнення виключно внутрішньої свободи відповідає «часу страху та загального рабства». Ілюстрацією цього є любовні страждання, оспівані поетами, а також «безумство, викликане коханням», про яке згадує Платон у «Федрі». Марсель Пруст підкреслював, що все велике походить від нервових людей, котрі створювали релігії та твори мистецтва, що стали шедеврами.[6]
- Атараксія // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- ↑ Sextus Empiricus, Outlines of Pyrrhonism, Translated by R.G. Bury, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1933., p. 19, ISBN 0-674-99301-2
- ↑ Steven K. Strange, (2004), The Stoics on the Voluntariness of Passion in Stoicism: Traditions and Transformations, page 37. Cambridge University Press.
- ↑ Hossenfelder, Malte (2016). Epikur. Kindler Kompakt Philosophie der Antike. Stuttgart: J.B. Metzler. с. 133—137. ISBN 978-3-476-04068-8.
- ↑ Hossenfelder, Malte (1995). II. Der Epikureismus. Geschichte der Philosophie Bd. 3: Die Philosophie der Antike 3: Stoa, Epikureismus und Skepsis. Verlag C.H.BECK oHG. с. 98—144.
- ↑ Dross, Juliette (9 лютого 2023). Sénèque et les stoïciens La philosophie, un art de la vie. Sciences Humaines. Les Essentiels (HS12): 58—67. doi:10.3917/sh.hs12.0058. ISSN 0996-6994.
- ↑ Site Marcel Proust. marcel-proust.com (фр.). Процитовано 27 листопада 2025.
- Похоата , Г. (2023). ВІД ТРИВОГИ ДО АТАРАКСІЇ. "Вісник НЮУ імені Ярослава Мудрого". Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія, 4(59).
