Балка Новоосинівка
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| Балка Новоосинівка | |
|---|---|
| Витік | на північно-західній стороні від села Табаївки |
| • координати | 49°37′37″ пн. ш. 37°44′21″ сх. д. / 49.62694° пн. ш. 37.73917° сх. д. |
| Гирло | Оскол |
| • координати | 49°37′46″ пн. ш. 37°38′59″ сх. д. / 49.62944° пн. ш. 37.64972° сх. д. |
| Басейн | Дону |
| Країни: | |
| Довжина | ~7,38 км |
Балка Новоосинівка[1][2][3] — балка (річка) в Україні у Куп'янському районі Харківської області. Ліва притока річки Осколу (басейн Дону).
Опис[ред. | ред. код]
Довжина балки приблизно 7,38 км, найкоротша відстань між витоком і гирлом — 6,46 км, коефіцієнт звивистості річки — 1,14 [3]. Формується декількома струмками та загатами[1][3].
Розташування[ред. | ред. код]
Бере початок на північно-західній стороні від села Табаївки. Тече переважно на північний захід через село Новоосинове та понад селищем Ківшарівкою і впадає у річку Оскол, ліву притоку річки Сіверського Дінця.
Цікаві факти[ред. | ред. код]
- У XX столітті на балці існували водокачки, молочно-тваринні ферми (МТФ), газгольдер та декілька газових свердловин[2], а у XIX столітті — багато вітряних млинів[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Военно-топографическая карта Российской Империи 1846-1863 гг. (издавалась до 1919 г.), созданная под руководством Ф.Ф. Шуберта и П.А. Тучкова. Масштаб: 3 версты на дюйм. Ряд: XXIII, лист: 16. Показаны территории: Харьковской губернии.
- ↑ а б Топографічна карта Главного штабу М-37-088. Куп'янськ-Вузловий. Масштаб 1 : 100 000. Стан місцевості подано на 1989 рік.
- ↑ а б в Балка Новоосинівка на Google.Maps
Джерела[ред. | ред. код]
- Словник гідронімів України [Архівовано 31 січня 2022 у Wayback Machine.] / Ред. кол.: А. П. Непокупний, О. С. Стрижак (заст. голови), К. К. Цілуйко (голова); Укладачі: І. М. Желєзняк, А. П. Корепанова, Л. Т. Масенко, А. П. Непокупний, В. В. Німчук, Є. С. Отін, О. С. Стрижак, К. К. Цілуйко. АН УРСР. Ордена Трудового червоного прапора Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Українська ономастична комісія. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 391
