Портал:Географія України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розділ Вікіпедії: Географія України
Проєкт  |  Портал


редагувати
  Географія України
Map of Ukraine en.svg

Географія України — частина регіональної географії, яка вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. Основними її розділами є фізична і соціально-економічна географія України.

Топонім Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує декілька гіпотез походження назви.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття

Борзня́нський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця Чернігівської області України. Розташований у східній частині області і межує на півночі з Менським та Сосницьким, на північному сході — з Коропським, на сході — з Бахмацьким, на півдні — з Ічнянським, на південному заході — з Ніжинським і на заході — з Куликівським районами. Площа — 1 600 км²..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу України
Дніпро і Придніпровська низовина з космосу

Придніпро́вська низовина́ (Дніпровська низовина) — низовина на півдні Східно-Європейської рівнини, на лівобережжі Дніпра, у межах Білорусі та України (Чернігівської, Сумської, Полтавської та частково Київської, Черкаської, Дніпропетровської і Харківської областей).

Придніпровська низовина є широкою долиною Дніпра та системою надзаплавних терас. Обмежена Середньоруською і Придніпровською височинами. На півдні межує з Донецькою та Приазовською височинами і Причорноморською низовиною.

У межах Придніпровської низовини виділяють дві підобласті: Придніпровську рівнину та Полтавську рівнину.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу України
Пам'ятний знак на вершині Говерли

Гове́рла (рум. Hovârla, угор. Hoverla, давня назва угор. Hóvár) — найвища вершина Українських Карпат і найвища точка України, висота 2061 м. Назва походить із румунської howirla, що означає.................


Говерла є найвищою точкою України. 16 липня, в день прийняття Декларації про державний суверенітет України, громадські організації традиційно підіймають на вершині Говерли Державний Прапор України, зокрема, в рамках акцій «Прапор — на вершину!». З нагоди п'ятої річниці незалежності України на вершині встановлено плиту, в яку вмонтовані капсули з землею з усіх областей України. Тут також знаходиться великий металевий хрест, скульптурний монумент з українським тризубом (що зазнав вандалізму в 2007 році) і бетонний стовп.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані печери та карстові порожнини України
Вхід до печери

Оптимісти́чна — гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області.

Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга (після Флінт-Рідж-Мамонтової у США) за довжиною серед печер світу.

Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Вона займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замулена глиною. Трапляються сталактити, освіти, геліктити.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Острови та півстрови України
Seas Azov and Black.png

Кри́мський піво́стрів, Крим, також Таврія (крим. Qırım yarımadası, Qırım, Къырым ярымадасы, рос. Крымский полуостров, Крым) — півострів, розташований на півдні України, у межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області (північ Арабатської стрілки).

З березня 2014 року АР Крим та Севастополь мають міжнародно-правовий статус "територія України, тимчасово окупована Росією". У 2014-2015 роках встановлена система міжнародних санкцій за будь-яке визнання Криму частиною Росії.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні водойми України
Lake Yalpuh 02.jpg

Ялпу́г, або Ялпух — озеро лиманного типу, найбільше природне озеро в Україні. Територіально розташоване у Болградському, Ізмаїльському і Ренійському районах Одеської області. На північному березі Ялпуга, при впадінні річки Ялпуг, розташоване місто Болград.

Довжина 39 км, ширина до 15 км, площа 149 км², середня глибина близько 2 м, максимальна — 5,5 м. Улоговина видовженої форми. Східний та західний береги переважно підвищені, розчленовані яругами, південні — піщані, крайня північна ділянка узбережжя заболочена та поросла очеретом.

Температура води влітку +24 — +25 °C; взимку озеро замерзає, льодовий режим нестійкий.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні водостоки

Дніпро.jpg Дніпро́ (Аудіо вимовафайл; ст. -слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос. Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична назва — Славу́тич. Дніпро — типова рівнинна річка з повільною й спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км². Живлення змішане: снігове, дощове й підземне. Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Штучні водойми України
167kachovskemore.jpg

'Кахо́вське водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро, в Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях України. Заповнено у 19551958 роках.

Створене греблею Каховської ГЕС (гребля — біля міста Нової Каховки). Заповнено в 19551958 роках.

Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин України
Шахта «Зоря» в місті Кривий Ріг

Криворізький залізорудний басейн — найбільший в Україні басейн з покладами багатих залізних руд, головний гірничовидобувний центр країни, розташований на території Дніпропетровської області.

Промислове освоєння залізних руд басейну почалося у другій половині XIX ст. Початок використання залізних руд пов'язано з ім'ям Олександра Миколайовича Поля (1832—1890), що організував в 1873 р. «Товариство криворізьких залізних руд». Першим місцем видобутку руди було урочище Дубова балка, що належала Полю.

Першу геологічну карту Кривбасу створив С. О. Конткевич.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду України
Przewalski's Horse Askania Nova.jpg

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф. Е. Фальц-Фейна — науково-дослідна установа в системі Національної академії аграрних наук України, державний заповідник, заснований в 1874 році Фрідріхом Фальц-Фейном.

Розташований в смт Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області (відкіля і колишня назва заповідника «Чаплі»).

Назву місцевості дав один з її попередніх власників — герцог Ангальт-Кетенський у 1841 році на честь маєтку Асканія в Німеччині.

Заповідник був заснований в 1874 році Фрідріхом Фальц-Фейном. Спочатку юний Фальц-Фейн ставив за мету збереження диких тварин — у 1874 р. 11-річному хлопцю зводять вольєри для утримання тварин. У 1887 році було створено ботанічний сад.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані заповідні території України антропогенного характеру
Руїни Херсонесу
Chersonesos columns.jpg

Херсоне́с Таврі́йський (дав.-гр. Χερσόνησος — ἡ χερσόνησος (ге¯ херсо́не¯сос) значить «півострів», за середньовіччя Херсон, у слов'янських джерелах Корсунь) — старогрецьке місто-держава в південно-західній частині Криму (у межах Севастополя).

23 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Херсонес Таврійський був включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО. До списку була також внесена і .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Одиниці адміністративно-териториального устрою України

Дніпропетро́вський райо́н — район навколо обласного центру Дніпропетровської області України. Адміністративний центр — місто Дніпропетровськ, яке має статус міста обласного значення, тому не входить до складу району. Створено у 1965 році. Населення становить 83 926 осіб (на 1 лютого 2012 року).

Загальна площа району — 1435 км².

Район межує з Магдалинівським, Новомосковським, Синельниківським, Солонянським, Криничанським і Петриківським районами Дніпропетровської області.

Через територію району протікають такі річки — Дніпро, Самара, Оріль (колишнім руслом Протовчи), Кільчень, Мокра Сура. Ґрунт — чорноземний.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Міста України
Charkiw-Ukraine-Map.png

Ха́рків (застаріле: Харьків[1][2], лат. Zacharpolis[3][4][5]) — місто на сході України на Слобожанщині, адміністративний центр Харківської області. Населення — 1 453 тис. осіб, площа міста — 350 км²[6]. Разом із прилеглими містами та районами формує Харківську агломерацію з людністю понад 2 млн осіб.

Друге за кількістю мешканців місто України, з січня 1920 по червень 1934 рр. — столиця УРСР.

Великий науковий, культурний, промисловий і транспортний осередок України, був третім індустріальним центром у СРСР після Москви та Ленінґрада. 60 науково-дослідних інститутів, 30 вищих навчальних закладів, 8 музеїв, міська картинна галерея, 7 державних театрів і десятки недержавних, 80 бібліотек.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Селища міського типу України
Vasylkivka Panorama.jpg

Василькі́вка  — селище міського типу, центр Васильківського району Дніпропетровської області, Україна. Є центром Васильківської селищної ради, якій підпорядковані села Бондареве, Вовчанське, Зоря, Іванівка, Красне, Манвелівка, Петриківка, Новогригорівка, Павлівка, Дубовики і селище Правда.

Селище міського типу Васильківка знаходиться на правому березі річки Вовча, вище за течією на відстані 3,5 км розташоване село Вовчанське, на протилежному березі - смт. Письменне та села Іванівка, Шев'якіне, Павлівка і селище Правда. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера. Через селище проходять автомобільні дороги Т 0401, Т 0408 і залізниця, станція Ульянівка. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Села України
В'їзд у село з боку міста Ніжин

Безу́глівка — село Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67.

Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії.

На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі. Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель. Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Урботопоніми України
KharkovSumskayaStreetNewYear.JPG

Сумська́ ву́лиця — головна вулиця Харкова. Довжина — 4,2 км. Починається від майдану Конституції, проходить через Сад імені Тараса Шевченка, площу Свободи, Центральний парк ім. Максима Горького і закінчується на схрещенні з вулицею Дерев'янка. Далі вулиця переходить у Бєлгородське шосе.

Вулиця дістала назву від дороги на Суми, яка тут проходила в XVII столітті.

У 1909 році відбулася перша спроба перейменувати Сумську вулицю.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Географічні списки та списки українських топонімів
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Етногеографія України
Іслам-Гірей 1604—1654.jpg

Кри́мські тата́ри (крим. qırımtatarlar або qırımlılar , в однині qırımtatar або qırımlı) — східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка належить до тюркської групи алтайської мовної сім'ї.

Проживають на півдні України (Крим, Херсонська та Запорізька області — понад 250 тис. за переписом 2001 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географія промисловості України

Промисловість Дніпропетровської області

Дніпропетровська область — входить до складу Придніпровського економічного району. Промисловість Дніпропетровщини займає друге місце в Україні після Донецької області.

Структура промисловості Дніпропетровщини

На території області обліковується 249 родовищ і 79 об'єктів обліку (з врахуванням комплексності) різноманітних корисних копалин, з яких 94 родовища і 43 об'єкти обліку розробляються. Мінерально-сировинна база області на 30,8% складається з корисних копалин паливно-енергетичного комплексу (нафта, газ, конденсат, кам'яне та буре вугілля), на 36,3% - із сировини для виробництва будівельних матеріалів, решта – це руди металів, а також питні, технічні та мінеральні підземні води.

Регіон багатий різноманітними корисними копалинами: серед них.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географія інфраструктури України
Перший метр аміакопроводу в м. Тольятті

Аміакопровід Тольятті — Одеса

Аміакопро́від — газопровід, призначений для транспортування аміаку. У світі існує кільканадцять таких продуктопроводів, п'ятим з них є єдиний в Україні аміакопровід Тольятті — Одеса.

Першу чергу введено у жовтні 1979 — 800-кілометровий трубопровід «Горлівка — Одеса». Трубопровід прокладено у 1981 р. і разом з хімічним підприємством «Тольяттіазот» (ТоАЗ) є результатом радянсько-американської співпраці. Аміак передається від ТоАЗ до Одеського припортового заводу (ОПЗ) у м. Южне, де завантажується в танкери та транспортується до заводів американської нафтової компанії «Occidental Petroleum». Власником «Оксидентал Петролеум» на час збудови був Арманд Хаммер, відомий своїми давніми зв'язками з радянським керівництвом. Довжина трубоопроводу 2417 км, з них 1021 км проходить по території України. Оператором російської частини є ВАТ «Трансаміак», української — ДП «Укрхімтрансаміак». Трубопровід має гілку до ВАТ «Концерн Стирол» у м. Горлівка. Потужність аміакопроводу до 2,5 млн т на рік.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічна періодика України
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічні телепрограми та кіно України

«Світ нави́воріт» — програма подорожей на каналі 1+1, авторський проєкт журналіста Дмитра Комарова. В ефірі з 11 грудня 2010 року[7].

У проєкті «Світ навиворіт» Комаров — керівник, автор, ведучий, режисер, сценарист і т. д. Знімальна група складається з двох людей.

« В цьому проєкті ви не побачите банальних розповідей про визначні туристичні пам'ятки, описані в кожному путівнику. У кадрі тільки справжня екзотика і погляд на країну зсередини. У своїх телеподорожах Комаров не сторонній спостерігач — він завжди повноправний учасник подій, — сайт каналу 1+1[8]. «

Як готують програму[ред. код]

Кожен сезон «Світу навиворіт» — це серія програм, присвячених одній країні. Комаров «полює» на ексклюзив — живе у хижах разом з дикими племенами, бере участь у екзотичних обрядах, словом, показує місця, не зіпсовані цивілізацією.

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічні сайти України та світу
редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони


редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті
редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Краснокутський дендропарк Фото Краснокутського дендропарку7 15 июня 2008 автор – eva.jpg


Парк-па́м'ятка садо́во-па́ркового мисте́цтва загальнодержа́вного зна́чення «Красноку́тський» — один із найстаріших дендропарків України, історія якого налічує понад 200 років. За однією з версій, заснований у 1793 році. Розташований у мальовничій місцевості Харківської області на околиці селища Краснокутськ в селі Основинці. Підпорядкований Краснокутській станції садівництва. Заклав парк поміщик Іван Назарович Каразін, брат засновника Харківського університету.

Спочатку Краснокутський дендропарк був пам'яткою архітектури місцевого значення — охоронний № 717 Списку пам'яток, до якого був включений дендропарк, було затверджено рішенням Харківського обласного виконавчого комітету від 5 березня 1992 року (№ 61). Згодом парк отримав статус пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Зараз дослідники намагаються отримати для нього статус національного парку.::::::::::::::::читати далі }}

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обрана ілюстрація
Далі за течією у Дністер впадає річка Стрипа

 


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Ландшафтознавці, землезнавці та палеогеографи

Григорій Іванович Денисик (нар.7 грудня 1949, Онут Заставнівського району Чернівецької області) — український фізико-географ, ландшафтознавець, доктор географічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України, завідувач кафедри фізичної географії природничо-географічного факультету Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, відмінник освіти України.

Григорій Денисик народився 7 грудня 1949 року в селі Онут на Буковині.

У 1975 році закінчив географічний факультет Чернівецького університету. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії.Мандрівники
Kozlov P.K. 1908. Karl Bulla.jpg

Козлов Петро Кузьмич (15 жовтня 1863(18631015) — 26 вересня 1935) — російський, український, радянський географ, академік Академії наук УРСР. Директор заповідника Асканія-Нова у часи Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського.


Петро Козлов народився 15 жовтня 1863 р. в невеликому місті Духовщина Смоленської губернії в сім'ї небагатого прасола (торговця худобою). У 1887 р. закінчив військове училище.

Все його подальше життя змінила зустріч в 1881 р. з М. М. Пржевальським. Свою першу подорож Петро Козлов здійснив у складі четвертої експедиції Пржевальського в Центральну Азію. За своє життя Петро Кузьмич брав участь у шести експедиціях до Тибету і Монголії. Ним було вивчено багато районів Центральної Азії, відкрито стародавнє місто Хара-Хото, при розкопках якого знайдено понад 2 тис. рукописних книг.:::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Країнознавці, краєзнавці та георегіоналісти
Янко Микола Тимофійович.jpg

Микола Тимофійович Янко (нар.18 травня 1912 року, Сахновщина Полтавської губернії, нині Харківська область — † 14 травня 2011 року, Дружківка Донецької області) — український географ, педагог, краєзнавець, лексикограф. Дійсний член Географічного товариства України. Кандидат педагогічних наук. Почесний громадянин Дружківки (1998).

Народився в сім'ї кравця. У десять років залишився сиротою, жив у нерідної матері, був пастухом.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Мореплавці та океанологи
Файл:Lysyanskiy.jpg
Український російський мореплавець Юрій Лісянський

Ю́рій Фе́дорович Ліся́нський (1(13) (2(14)?) квітня, за деякими джерелами серпня 1773, Ніжин — † 26 лютого (6 березня) 1837, Петербург) — мореплавець українського роду на російській службі, географ, океанограф, засновник російської наукової океанографії, капітан 1-го рангу (1809)

Юрій Федорович Лисянський — нащадок українського старшинського козацького роду, народився 1(13) (за іншими даними 2(14)) квітня 1773 р. в м. Ніжині, в сім'ї священика ніжинської церкви святого Іоанна Богослова. Батько Юрія «перво служив при письменних указних справах в сотенній Ічняньській канцелярії й Прилуцькій полковій лічільній комісії декілька год». .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Гідрологи та геогідрологи

Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геокріологи та гляціологи
Henryk Arctowski 1940 LOC hec 28338.jpg

Ге́нрик Арцто́вський (пол. Henryk Arctowski; * 15 липня 1871, Варшава — † 21 лютого 1958, Вашингтон) — польський та український географ, геофізик, геолог, мандрівник, дослідник Антарктики; професор Львівського університету...

18971899 - взяв участь у антарктичній експедиції Адрієна де Жерлаша де Ґомрі на кораблі Belgica як її науковий керівник. Серед учасників експедиції були Роальд Амундсен, Фредерік Кук і Антоній Болеслав Добровольський. Першими перезимували в Антарктиці - на судні, затертому кригою...

Під час дрейфування судна мандрівники отримали цінні спостереження морської криги й айсбергів, а також цінні метеорологічні спостереження. Де Жерлаш описав подорож у своїй книжці "15 місяців в антарктичному океані" (польський переклад вийшов 1903 року).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії.Метеорологи та кліматологи

Кеппен Петро Іванович (19 лютого (2 березня) 1793(17930302) - 23 травня 1864) - російський академік XIX ст., один із засновників Російського географічного товариства.

Петро Іванович Кеппен народився 19 лютого 1793 р. у Харкові. У 1809-1814 рр. навчався у Харківському університеті.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Біогеографи та ґрунтознавці
Пузанов Іван Іванович зоолог.jpg

Іва́н Іва́нович Пуза́нов (* 13 (25) квітня 1885(18850425), Курськ, Росія — 22 січня 1971, Одеса) — український і російський зоолог і зоогеограф. Доктор біологічних наук (1938). Заслужений діяч науки УРСР (1965).

Народився в Курську. «Велику роль у розвитку моєї особистості, — згадував Пузанов, — зіграла наша перша поїздка в Крим, яка розкрила переді мною зовсім новий, яскравий світ…» 1904 року закінчив Курську класичну гімназію. І того ж року вступив на природниче відділення Московського університету. Великий вплив на формування особистості Пузанова мали лекції Климента Тімірязєва, Михайла Мензбіра.

1911 року закінчив Московський університет. Працював у ньому до 1917 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геоекологи та природоохоронці

Стецюк Володимир Васильович (25 жовтня 1947 року) — український геоморфолог, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Віце-президент Академії наук вищої освіти України, академік.


Народився 25 жовтня 1947 року в Ізяславі Хмельницької області. Закінчив 1971 року географічний факультет Київського універу. Працює в університеті з 1976 року старшим інженером, молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником науково-дослідної частини географічного університету. У 1987–2001 роках доцент, з 2001 року професор кафедри геоморфології та палеогеографії. Кандидатська дисертація «Сучасні геоморфологічні процеси Північно-західного Причорномор'я та їх інженерно-геоморфологічна оцінка» захищена у 1983 році, докторська дисертація «Сучасний рельєф і морфогенез морфокліматичної зони як екологічний фактор» захищена у 1999 році. Читає курси: «Геоморфологія та палеогеографія», «Геоморфологія міст», «Еколого-геоморфологічні проблеми України», «Екологічна геоморфологія». Розробляє концепцію спадковості становлення еколого-геоморфологічних досліджень::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Сейсмологи та вулканологи
Орлов Олександр Якович.jpg

Олекса́ндр Я́кович Орло́в (* 23 березня (6 квітня) 1880(18800406), Смоленськ — † 28 січня 1954, Київ) — український астроном та сейсмолог, член-кореспондент АН СРСР (1927), академік АН УРСР (1939).

Народився 23 березня (6 квітня) 1880 року в Смоленську. У 1902 році закінчив Петербурзький університет і був залишений при ньому для підготовки до наукової діяльності.

У 19021905 стажувався за кордоном: займався питаннями небесної механіки в Парижі та Лунді (Швеція), вивчав сейсмологію в Геттінгенському університеті.

У 1905-1906 — асистент у Тартуський обсерваторії, в 1906-1907 працював у Пулковській обсерваторії, в 1907-1912 — астроном-спостерігач Тартуської обсерваторії, в 19091913 завідував сейсмічною станцією цієї обсерваторії і читав лекції в Тартуському університеті.

У 1911 здійснив поїздку до Єркської обсерваторії (США) для вивчення фотографій комет.

У 1913-1934 — директор Одеської обсерваторії і професор Новоросійського університету в Одесі.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геоморфологи та геотектоністи
Маринич.jpg

Олекса́ндр Мефо́дійович Мари́нич (*4 вересня 1920, Суботці — 23 серпня 2008, Київ) — географ-геоморфолог, дослідник природи України, член-кореспондент НАН України, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 4 вересня 1920 року в селі Суботці Олександрійського повіту Кременчуцької губернії (тепер Знам'янського району Кіровоградщини)...............

Після перемоги над Німеччиною Маринич О. М. повернувся до Київського університету, де під керівництвом В. Г. Бондарчука розпочав наукову і педагогічну роботу. За чверть століття він пройшов шлях від асистента до доктора географічних наук, професора. У 1948 році (під науковим керівництвом академіка В. Г. Бондарчука) захистив кандидатську дисертацію «Геоморфологія Подільського Придністров'я». Разом з В. Г. Бондарчуком та професором П. К. Заморієм у 1949 році створив кафедру геоморфології в Київському університеті. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Спелеологи та карстознавці
Авагян Олександр.jpg

Олекса́ндр Беніамі́нович Авагя́н (нар. 12 листопада 1944, Київ — пом. 26 липня 1988, смт Меджибіж Летичівського району Хмельницької області) — український археолог, спелеолог, музикант і поет. Співзасновник української спелеоархеології (скелеїстики), автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд.

1981 року закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту.

Працював 1981–1984 в Архітектурно-археологічному загоні Інституту археології АН УРСР, 1985–1988 — археологом в Українському спеціалізованому науково-реставраційному проєктному інституті.

Авагян — один із засновників української скелеоархеології (скелеїстики). Автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд, ініціатор та керівник ::::::::::::::::читати далі.

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геохіміки та хіміко-географи

Савицький Віктор Миколайович (25 квітня 1948 року) — український гідрохімік, кандидат хімічних наук, старший науковий співробітник, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 25 квітня 1948 року в Калинівці, Вінницької області. Закінчив 1972 року хімічний факультет Київського університету зі спеціальності «хімік-неорганік». Навчався у 1967–1968 роках у Карловому університеті (Прага, Чехословаччина). У Київському університеті на географічному факультеті працює у 1974–1975 роках молодшим науковим співробітником, у 1975–1977 роках старшим інженером, у 1978–1999 роках старшим науковим співробітником науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії,.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Картографи, топографи та геодезисти

Молочко Анатолій Миколайович (4 липня 1948 року) — український географ-картограф, кандидат географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 4 липня 1948 року в селищі Маньківка Черкаської області. Закінчив у 1971 році Київський університет кафедра геодезії та картографії, занесений до Книги найкращих випускників університету, у 1975 році закінчив аспірантуру Сектора географії АН УРСР (нині Інститут географії НАН України). Працював у відділі картографії. У 1974—1991 роках викладав картографію за сумісництвом на кафедрі економічної географії Київського державного педагогічного інституту імені Максима Горького. У Київському університеті працює з 1990 року доцентом, з 1995 року завідувач кафедри геодезії та картографії, з 2003 року професор...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Економіко-географи та суспільні географи

Олійник Ярослав Богданович (*14 грудня 1952 року[9]) — доктор економічних наук, професор, декан географічного факультету Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, економіко-географ. Член-кореспондент Академії педагогічних наук України, академік Академії наук вищої освіти України.

Народився 14 грудня 1953 року в селі Купчинці Козівського району Тернопільської області. Закінчив у 1975 році географічний факультет Київського університету. У 1979 році аспірантуру, у 1982 році захистив кандидатську дисертацію з теми «Тваринницько-промисловий комплекс в зоні впливу великого міста і вдосконалення його територіальної організації». У 19751976 навчальному році вчителював у середній школі села Катюжанка Вишгородського району Київської області. Працював у 19791986 роках молодшим науковим співробітником Відділення географії Академії наук України (нині Інститут географії). У Київському університеті працює з 1988 року асистентом, пізніше доцентом, з 1998 року професором, завідувачем кафедри економічної та соціальної географії. У 1999 році обраний на посаду декана географічного факультету. Докторська дисертація захищена в 1997 році на тему «Еколого-економічні проблеми територіальної організації виробництва і природокористування».::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Політико-географи, геополітики та воєнні географи
Рудницький С.gif

Степа́н (Стефан[10][11]) Льво́вич Рудни́цький (3 грудня 1877, Перемишль, Австро-Угорщина — †3 листопада 1937, урочище Сандармох, Карельська АССР) — український географ і картограф, академік НАНУ..................1901 — здобув ступінь доктора філософії, став членом Наукового товариства імені Шевченка. 1904 — брав участь у польових експедиціях Інституту географії А. Пенка та Геологічного інституту В. Уліга. Цього ж року отримав звання професора. 1908 — професор кафедри географії Львівського університету.

1919 — польська окупаційна влада звільнила його з університету, емігрував до Відня (Австрія). 1920 — професор економічної географії Академії торгівлі у Відні. 1921 — професор географії та декан філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Історико-географи та геоісторики

Жупанський Ярослав Іванович (27 червня 1934, с.Перерив Коломийського району Івано-Франківської області — 22 березня 2009, м.Чернівці) — доктор географічних наук, почесний професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, почесний член Українського географічного товариства

Біографія

1956 р. — закінчив географічний факультет Чернівецького державного університету. З цим ВНЗ пов'язана подальша його діяльність як вченого, педагога, керівника.
1964 р. — захистив кандидатську дисертацію.
1981 р. — захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук.
1983 р. — професор.
1967–1973 рр. — декан географічного факультету.
1979–1982 рр. — декан заочного педагогічного факультету.
1982 р. — виконуючий обов'язки проректора ЧДУ з наукової роботи.
1982–1987 рр. — декан географічного факультету.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Агрогеографи, геомеліоратори та геоінженери
Максимович Микола Іванович.jpg

Мико́ла Іва́нович Максимо́вич (* березень 1855 — †14 березня 1928) — український вчений-гідролог, інженер шляхів сполучення, архітектор.

Максимовичі були нащадками старовинного українського роду. Микола Максимович народився в Києві в березні 1855 року. Його батько, Іоан Петрович Максимович, був професором Київської духовної академії, де читав курс Старого Завіту і давньоєврейської мови. Мати — багата спадкоємниця Марфа Василівна.

Микола Максимович закінчив Другу київську гімназію (нині — бульвар Тараса Шевченка, 18). Неодноразово брав участь в любительських україномовних спектаклях, співав у хорі під керівництвом Миколи Лисенка.

Після гімназії вступив до Санкт-Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення, який закінчив у 1878 році і отримав диплом інженера..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Вчені медичної та рекреаційної географії

Колотуха Олександр Васильович — український спортивний турист, відомий науковець в сфері спортивного туризму, член виконкому Міжнародної Федерації спортивного туризму (м.Москва), кандидат географічних наук, академік Міжнародної академії дитячо-юнацького туризму та краєзнавства (м.Москва), автор понад 130 наукових та науково-методичних праць, кількох книжок про туризм.

Народився у 1959 році в Миколаївській області. У 1981 році закінчив географічний факультет Київського державного університету за спеціальністю „географ-картограф”. З 1982 року працює в системі туризму, а з 1985 року – в системі дитячо-юнацького туризму. Підготував більше 500 юних туристів-спортсменів.

Майстер спорту України зі спортивного туризму. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Народознавці, етногеографи та демогеографи

Винниченко Ігор Іванович (*6 червня 1957 року) — український історик та географ, етногеограф, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 6 червня 1957 року в селі Скоморохи Житомирського району Житомирської області. Закінчив у 1979 році Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка (кафедра фізичної географії), у 1983 році аспірантуру Відділення географії Інституту геофізики імені С. І. Субботіна АН УРСР. У 19791980 роках інструктор з туризму турбази «Пуща-Водиця» (Київ). У 19831985 роках викладав географію у київських технікумах.::::::::::::::::читати далі

Джерела[ред. код]

  1. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко: в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 4, ст. 388.
  2. Багалій Дмитро Іванович «Історія Слобідської України»
  3. За версією Г. С. Сковороди.
    (Харьков. Сковорода — Эссе — Новости — афиша Харькова, новости Харькова, развлечения Харьков, кинотеатры, театры, события) (рос.)
  4. Сад божественних пісней. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1.
  5. Разговор, называемый Алфавит, или букварь мира. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1.
  6. Верховна Рада України 6 вересня 2012 року затвердила нові межі міста Харкова
  7. «Світ навиворіт» — 2 роки в ефірі 1+1
  8. "Світ навиворіт" на сайті 1+1
  9. Декан географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
  10. Публікації Наукового товариства імени Шевченка до 1939 р.
  11. Щербак В. (упорядник, автор передмови). Передмова / Коли земля стогнала.— К.: Наукова думка, 1995.— 432 с.— С. 16. ISBN 5-319-01072-9
Чим Ви можете допомогти Бібліотека
Evolution-tasks.png
Ви можете писати як власні статті, так і редагувати, доповнювати, покращувати статті, що вже існують. Завітайте на сторінку тематичного проєкту, оберіть цікаву тему над розбудовою якої вже працюють, долучайтесь до спільної праці з однодумцями. Або ж, якщо така тема відсутня, то створіть її власноруч. Серед незавершених статей можете знайти такі, що потребують саме Вашої уваги і доробки.

Щоб створити нову статтю, наберіть потрібну назву терміна, науковця, про якого бажаєте створити статтю, у панелі вводу «Пошук», що знаходиться вгорі сторінки ліворуч, і натисніть значок лупи, або просто натисніть клавішу «Enter» на клавіатурі. Система пошуку може динамічно запропоновувати Вам ряд статей, що починаються на ті самі літери, що ви їх уводите. Якщо стаття з такою назвою відсутня, можете створити її, перейшовши за червоним посиланням на сторінці пошуку, або подати запит на створення такої статті більш досвідченим користувачам.

Основні пропоновані напрямки роботи: розставляння і повноцінне заповнення карток у статтях про географічні об'єкти країни, ілюстрування статей світлинами з Вікісховища, або власними. Список відсутніх, але запитуваних статей можна знайти на цій сторінці.

Українознавча бібліотека

Каталог наукової, навчальної та науково-популярної літератури з питань географії України.
Сестринські проєкти і портали
Більше різноманітної допоміжної інформації про географію України на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Вікіновини   Вікісловник   Вікісховище   Вікіпедія   Вікіцитати   Вікікниги   Вікіджерела   Вікідані  
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisourse Wikidata
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisource Wikidata
Україна Діаспора Економіка Історія Кінематограф Література Мистецтво Мова Музика Наука Спорт
про портали · список · нові · довідка · оновити сторінку