Портал:Географія України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Розділ Вікіпедії: Географія України
Проект  |  Портал


редагувати
  Географія України
Map of Ukraine en.svg

Географія України — частина регіональної географії, яка вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. Основними її розділами є фізична і соціально-економічна географія України.

Топонім Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує декілька гіпотез походження назви.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Панорама центру Львова.jpg


Львів (МФА: [ˈlʲwiu̯], Аудіо вимоваопис файлу) — місто обласного підпорядкування в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та центром Західної України. За кількістю населення — сьоме місто країни (станом на 1 січня 2015 року у Львові проживали 729 429 осіб[1]). Центр Львівської агломерації з населенням понад 1 млн. осіб.

Львів заснований королем Данилом Романовичем в середині 13 століття. Близько 1272 року місто стало столицею Галицько-Волинського князівства. В добу Середньовіччя Львів був важливим торговельним центром. За австрійського панування місто стає осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини був столицею Західноукраїнської народної республіки. До Другої світової війни належав Польщі, за Пактом Молотова — Ріббентропа анексований Радянським Союзом..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Національний склад населення УСРР за переписом 1926 року
редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу України
Меандр Дністра між селом Губин Бучацького району Тернопільської області (на фото) та смт Чернелиця Івано-Франківської області

Дністро́вський каньйо́н — каньйон, утворений річкою Дністер і розташований на межі 4 областей: Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької.

Регіональний ландшафтний парк: Борщівський, Заліщицький, Бучацький і Монастириський райони; пн. межа: вздовж автошляху між селами Діброва, Коропець, Берем'яни, Свершківці, Хмелева, Дорогичівка, Шутроминці, Нирків, Нагіряни, Торське, Глушка, Бедриківці, Городок, Синьків, Колодрібка, Устя, Мельниця-Подільська, Дзвинячка, Урожайне, Вигода, Окопи; пд. межа: по р. Дністер.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу України
Ai-Petri.jpg

Ай-Пе́трі (крим. Ay Petri) — одна з мальовничих вершин Кримських гір. Висота 1234,2 м. Розташована на Ай-Петринській яйлі на північ від Алупки і над селищем Кореїз. На плато розташоване село Охотниче.

Складається з вапняків. Скелі Ай-Петрі нагадують зуби гігантського дракона, що здіймається над яйлою. Чотири з них мають висоту від 7 до 19 метрів, маленьких піків набагато більше, утворених під час вивітрювання неоднорідних рифових вапняків. Ай-Петрі — викопний кораловий риф, де глибина рифових вапняків 600 м.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані печери та карстові порожнини України
"Кришталева" печера.JPG

Криштале́ва — печера.... при південно-західній околиці села Кривче Борщівського району Тернопільської області.

Досліджена довжина — 23 км. Середня ширина ходів — 2,0 м, середня висота — 2,7 м. Відома з 1721 року. Вона практично суха і є легкою для проходження. Тут спостерігається впродовж року стала температура (+10,6 °C).

Особливістю печери є те, що в ній підвищена іонізація повітря і води, абсолютна відсутність патогенних організмів, а недавно виявлено мінеральний болотний мул і воду. Усе це робить «Кришталеву» найперспективнішим об'єктом для лікувальних та рекреаційних цілей. Екскурсійний маршрут печери має електричне освітлення і досить зручний. Для його проходження не потрібно спеціального спорядження та одягу. Але деякі позамаршрутні ділянки печери закриті для туристів з метою запобігання порушенню мікроклімату печери.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Острови та півстрови України
Obitochnaya kosa.jpg

Обиті́чна коса́ — коса на північному узбережжі Азовського моря, напроти гирла річки Обитічної у межах Приморського району Запорозької області.

Вдається у море на 30 км між Обитічною затокою та Бердянською затокою. Західний берег коси дуже розчленований мілкими та вузькими затоками, східний — прямолінійний. Поверхня коси — слабкохвиляста рівнина, що піднімається над рівнем моря на 1,5—2 м. Складається з піску та черепашок. Спостерігається поступове зниження коси із сходу на захід. Характерний дюнний рельєф. У центральній частині Обитічної коси — мілкі невеликі солоні озера. У період осінніх і весняних штормів значна частина прибережних відмілин затоплюється, у вузьких місцях коси (до 8 м) виникають тимчасові протоки. При середній частині коси, з її західного боку, є кілька острівців.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні водойми України
Озеро Світязь. 07.JPG

Сві́тязь (Сви́тязь, Світязьке озеро) — найглибше озеро в Україні. Розташоване в межах Шацького району Волинської області. Належить до групи Шацьких озер, що у межиріччі Прип'яті й Західного Бугу[2], поблизу смт Шацьк, на території Шацького національного природного парку (Волинське Полісся).

Берегова лінія протяжністю понад 30 км заросла комишами, очеретом та осокою. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні водостоки

Дніпро.jpg. Дніпро́ (Аудіо вимоваопис файлу; ст. -слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос. Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична......................... Дніпро — типова рівнинна річка з повільною й спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км². Живлення змішане: снігове, дощове й підземне. Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Штучні водойми України
167kachovskemore.jpg

'Кахо́вське водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро, в Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях України. Заповнено у 19551958 роках.

Створене греблею Каховської ГЕС (гребля — біля міста Нової Каховки). Заповнено в 19551958 роках.

Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин України
Шахта «Зоря» в місті Кривий Ріг

Криворізький залізорудний басейн — найбільший в Україні басейн з покладами багатих залізних руд, головний гірничовидобувний центр країни, розташований на території Дніпропетровської області.

Промислове освоєння залізних руд басейну почалося у другій половині XIX ст. Початок використання залізних руд пов'язано з ім'ям Олександра Миколайовича Поля (1832—1890), що організував в 1873 р. «Товариство криворізьких залізних руд». Першим місцем видобутку руди було урочище Дубова балка, що належала Полю.

Першу геологічну карту Кривбасу створив С. О. Конткевич.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду України

Середньосу́льський зака́зник — гідрологічний заказник загальнодержавного значення. Розташований у межах Лохвицького району Полтавської області, між селами Гиряві Ісківці, Лука і Яшники, що на північ від міста Лохвиці.

Площа природоохоронної території 2243 га. Створений 1996 р.

Охороняється типовий для Лівобережного лісостепу природний болотний масив у заплаві річки Сули..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані заповідні території України антропогенного характеру

Острог підземний — система підземних споруд під містом Острог.

Перекази про розгалужену мережу підземних ходів під старовинним українським містом Острогом, що на Рівненщині, знаходять своє реальне підтвердження. Нещодавно будівельники, розкопуючи землю для прокладання комунікацій, випадково натрапили на рештки старовинної забудови ІХ ст. Виявили ряд підвальних приміщень XV—XVII століть. Проте найцікавішими знахідками є поселення ІХ ст., з яких починалося місто. Водночас найдавніші літописні згадки про Острог датуються 1100 роком. У підземеллях знайдено уламки ліпного посуду ІХ ст., кістяний гребінець ХІ століття, наконечники, ножі тощо.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Одиниці адміністративно-териториального устрою України
Zaporizhia in Ukraine.svg

Запорі́зька о́бласть — адміністративна одиниця на півдні України............... Центр — місто Запоріжжя.

На півночі і північному заході межує з Дніпропетровською областю, на заході з Херсонською областю, на сході з Донецькою областю, а на півдні її узбережжя омиває Азовське море, берегова лінія якого в межах області перевищує 300 км. Протяжність з півночі на південь 208 км, із заходу на схід 235 км.

Територія області займає 27,18 тис. км², що становить 4,5 % території України.

Запорізькій області притаманний рівнинний ландшафт. Ґрунти переважно чорноземні.

Знання рельєфу Запорізької області в наші дні має особливо важливе значення через проблему меліорації степу та його інтенсивнішого використання.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Міста України
Dnipropetrowsk Ukraine map.png

Дніпропетро́вськ — місто обласного підпорядкування в Україні, адміністративний центр Дніпропетровської області.

Місто назване на честь Григорія Петровського та річки Дніпро. Колишні назви: до 1776 — Новий Кодак, у 17761798 та 18021926 — Катеринослав, у 1798–1802 — Новоросійськ.

Місто Катеринослав стало адміністративним центром набутих Катериною II великих територій Новоросії, в тому числі після Кучук-Кайнарджійського договору. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Селища міського типу України
Simferopol-Sarabuz locator map.png

Гварді́йське (до 1945 року —Гварді́йське .......— селище міського типу в Україні, в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим.

Розташоване в лісостеповому передгір'ї Криму, на річці Салгир (басейн Азовського моря), за 22 км від Сімферополя (автошлях М18), з яким має автобусне і залізничне сполучення. У селищі розташований залізничний вузол Острякове.

Поблизу Гвардійського виявлено кілька курганів доби бронзи. У т. зв. Золотому кургані розкопано багате поховання воїна V ст. до н. е. в панцирі з залізним мечем, бронзовими стрілами в дерев'яному сагайдаку, золотою гривною і різними прикрасами (в тому числі бляха у вигляді левиці); виявлено пізньоскіфське поселення.


Розташоване в лісостеповому передгір'ї Криму, на річці Салгир (басейн Азовського моря), за 22 км від Сімферополя (автошлях М18), з яким має автобусне і залізничне сполучення. У селищі розташований залізничний вузол Острякове.


Поблизу Гвардійського виявлено кілька курганів доби бронзи. У т. зв. Золотому кургані розкопано багате поховання воїна V ст. до н. е. в панцирі з залізним мечем, бронзовими стрілами в дерев'яному сагайдаку, золотою гривною і різними прикрасами (в тому числі бляха у вигляді левиці); виявлено пізньоскіфське поселення.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Села України
В'їзд у село з боку міста Ніжин

Безу́глівка — село Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67.

Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії.

На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі. Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель. Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Урботопоніми України
Проспект Нахімова у Севастополі.jpg

Проспект Нахімова — проспект в Ленінському районі Севастополя між площами Нахімова і Лазарєва. У побутовому мовленні і різних джерелах інформації (переважно з історії) часто називається також Нахімовським проспектом. Довжина — близько 900 метрів. На проспекті збереглися три будівлі кінця XIX століття, викладені інкерманським каменем.

На великому протязі вулиця межує з Приморським бульваром.

Названий у 1886 році на честь адмірала Павла Нахімова. У 1921 році отримав назву вулиці Троцького, а в 1928 році — вулиці Фрунзе. Повернено назву 20 червня 1946 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Географічні списки та списки українських топонімів
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Етногеографія України
Національний склад населення України за переписом 2001 року

Характерною особливістю етнічної історії України є формування багатоетнічного складу її населення. Воно на всіх етапах історичного розвитку вбирало іншоетнічні субстрати, однак механізм цього процесу у різні часові періоди був різним. Можна виділити три основних етапи формування національного складу. Перший із них, що стосується періоду існування археологічних культур, відтворює процес етнокультурної взаємодії, нерідко об'єднуючи полярні культури, скажімо, землеробську, скотарську, культуру осілих і культуру кочових племен.

Другий етап пов'язаний з Великим переселенням народів IV—IX ст. — гунів, готів, аварів, «аспарухових болгар» на Балкани і Закарпаття, угрів-мадярів у Дунайську низовину, норвезьких вікінгів-русів у Середню Наддніпрянщину. Велике переміщення народів, що проходило через територію України, залишило відмітини.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географія промисловості України

Промисловість Полтавської області

Полтавська область належить до областей України з середнім рівнем розвитку промислового виробництва. Більшість галузей промисловості області — нові, виникли в 50-х — 60-х роках:

Основні товари, які експортувала Полтавщина у 2012 році, це — залізничні вагони, залізорудні котуни, обладнання і механічні пристрої.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географія інфраструктури України
Річкове пасажирске судно тип ОМ, канал Москва-Волга.

Річкови́й тра́нспорт, один з основних видів транспорту, що здійснює перевезення вантажів та пасажирів внутрішніми водними шляхами.

Перед поширенням залізничного транспорту Річковий транспорт був в Україні головним засобом масового транспорту, пізніше занепав і тепер становить близько 2% порівняно з усіма іншими видами транспорту.

Довжина річкових судноплавних експлуатованих шляхів на всіх українських етнографічних землях доходить до 6 200 км, у тому числі 200 км каналів. В Україні довжина всіх річок протяжністю 10 км і більше дорівнює 90 400 км, судноплавних водних шляхів 4 800 км (у тому числі штучних — близько 1 000 км), на 4 000 км сплав можливий. З судноплавних річок для транспорту використовується на території України: по Дніпру — 1 205 км (по його притоках: Десні — 520 і Прип'яті — 60), по Дунаю — 160, Бугу — 155, по інших так званих малих річках — 2 700 км. За межами України Кубань судноплавна на довжині 300, Прип'ять — 500 км.

Природні умови для транспорту на українських річках досить сприятливі.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічна періодика України
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічні телепрограми та кіно України

«Світ навиворіт» – програма подорожей на каналі 1+1, авторський проект журналіста Дмитра Комарова. В ефірі з 11 грудня 2010 року[3].

У проекті "Світ навиворіт" Комаров - керівник, автор, ведучий, режисер, сценарист і т. д. Знімальна група складається з двох людей.

« В цьому проекті ви не побачите банальних розповідей про визначні туристичні пам'ятки, описані в кожному путівнику. У кадрі тільки справжня екзотика і погляд на країну зсередини. У своїх телеподорожах Комаров не сторонній спостерігач - він завжди повноправний учасник подій, - сайт каналу 1+1[4].  »

Як готують програму

Кожен сезон «Світу навиворіт» - це серія програм, присвячених одній країні. Комаров «полює» на ексклюзив – живе у хижах разом з дикими племенами, бере участь у екзотичних обрядах, словом, показує місця, не зіпсовані цивілізацією.

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічні сайти України та світу
редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони


редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 157208 (3 жовтня 2017)

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Схема Холодного Яру.JPG


Від с. Мельники до Мотронинського монастиря
</gallery> Холо́дний Яр — реліктовий лісовий масив, який має історичне та природоохоронне значення.

Урочище має площу 6804 га і розташоване на території двох адміністративних районів Черкаської областіЧигиринського та Кам'янського та двох лісництв Державного підприємства «Кам'янське лісове господарство» — Креселецького та Грушківського.

Лісовий фонд урочища Холодний Яр представлений переважно високопродуктивними насадженнями штучного походження.

За кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових об'єктів, а їх тут налічується понад 150 найменувань, Холодний Яр займає перше місце в Україні. У лісовому масиві і на полях навколо нього скрізь розкидані кургани скіфської доби та пізніших епох. У Холодному Яру археологи знайшли сліди всіх археологічних культур, починаючи з трипільської рільничої культури, яка зародилася в лісостеповій зоні України за 5-4 тисячі років до нової ери.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обрана ілюстрація
Джерело поблизу монастиря Мотрони

 


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Ландшафтознавці, землезнавці та палеогеографи

Гриневецький Володимир Трифонович (*20 червня 1932 року) — український фізико-географ, ландшафтознавець, старший науковий співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 20 червня 1932 року в селі Березівка Бершадського району Вінницької області. З відзнакою закінчив 1958 року географічний факультет Київського університету, у 1969 році аспірантуру університету. Працював у ґрунтознавчій експедиції географічного університету науково-дослідної секції інженером, старшим інженером-грунтознавецем, головним інженером. 19581966 роках начальник експедиції. Брав участь у картографуванні ґрунтового покриву, укладанні і редагуванні великомасштабних карт ґрунтів, сільсько-господарських типів земель, тематичних картограм 17 районів Житомирської, Київської і Кіровоградської областей України...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії.Мандрівники
Egor Kovalevsky.jpg

Ковалевський Єгор Петрович (*1809 або 1811 —†2 жовтня 1868) — географ-мандрівник, геолог, археолог, сходознавець, письменник, поет, драматург, науковий, державний діяч часів Російської імперії українського походження...

Народився у с. Ярошівка Харківської губернії (тепер село Дергачівського району Харківської області, Україна). Спочатку здобув прекрасну домашню освіту. У 1825 році поступає до Харківського університету, де захопився лекціями П. П. Гулака-Артемовського. У 1828 році блискуче завершив навчання в університеті...

У 1847 році на запрошення паши Мухаммеда Алі царський уряд спрямовує Єгора Ковалевського до Єгипту на пошуки золота та коштовного каміння. Також отримав завдання уточнити положення витоків Нілу. У грудні того ж року прибуває до м. Олександрії, звідки рушив до асуану. По дорозі дослідив Бені-Суейф, потім виявив, що Бахр-ель-Юсуф має не штучну природу (як до того вважалося), а є однив з рукавів Нілу (потім перетворений на канал). Після цього обійшовши Асуанські пороги, Ковалевський рушив закруту Куруску й Абу-Галіда.. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Країнознавці, краєзнавці та георегіоналісти
Янко Микола Тимофійович.jpg

Микола Тимофійович Янко (нар.18 травня 1912 року, Сахновщина Полтавської губернії, нині Харківська область — † 14 травня 2011 року, Дружківка Донецької області) — український географ, педагог, краєзнавець, лексикограф. Дійсний член Географічного товариства України. Кандидат педагогічних наук. Почесний громадянин Дружківки (1998).

Народився в сім'ї кравця. У десять років залишився сиротою, жив у нерідної матері, був пастухом.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Мореплавці та океанологи
Степан Макаров
Криголам «Єрмак»

Степан Осипович Макаров (*27 грудня 1848 (8 січня 1849), Миколаїв — 31 березня (13 квітня) 1904, біля Порт-Артура) — російський флотоводець, океанограф, полярний дослідник, кораблебудівник, віце-адмірал (1896).

Закінчив Морське училище (1865). Учасник Ахал-Текінської експедиції (18801881). Командував пароплавом «Тамань» (1881 — 1882), фрегатом «Князь Пожарський» (1885), корветом «Вітязь» (18861889), на якому здійснив кругосвітню подорож.

Виконуючий обов'язки головного інспектора морської артилерії (18911894). Молодший флагман Практичної ескадри Балтійського моря (1894). Командуючий ескадрою в Середземному морі (1894 — 1895), при загрозі війни з Японією (1895) перевів кораблі на Далекий Схід. Командуючий Практичною ескадрою Балтійського моря (1896 — 1898). Головний командир Кронштадтського порту, губернатор Кронштадта (6 грудня 1899 — 9 лютого 1904).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Гідрологи та геогідрологи

Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геокріологи та гляціологи

Микола Ізмайлович Дмитрієв (9 квітня 1886 — 8 листопада 1957) — український геоморфолог, палеогеограф, гляціолог, геолог, доктор географічних наук (з 1938 р.), професор1922 р.).

Народився 9 квітня 1886 року в селі Улянівка, тепер смт. Білопільсь­кого району, на Сумщині. У 1912 р. закінчив природниче відділення фізико-математич­ного факультету Харківського університету...

Повний перелік його опублікованих наукових праць включає 52 найменування. В більшості з них він встановлює поширення і геологічну будову семи терас Середнього Придніпров'я («Про тераси середнього Дніпра», 1936; «О количестве и возрасте террас среднего Днепра», 1937), доводить існування в Україні тільки одного древнього зледеніння і уточнює його межу («К следам ледникового периода в Харьковской губернии», 1915; «Межа розповсюдження наметків Дніпровського язика Скандинаво-Руської льодовикової поволоки», 1928; «О возрасте Днепровского оледенения», 1950), встановлює південну межу моренних відкладів антропогенового зледеніння на території України..::::::::::::::::читати далі.::::::::::::::::''читати далі''

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії.Метеорологи та кліматологи
Косоногов.jpg

Косоногов Йосип Йосипович (31 березня 1866, станиця Кам'янська — 22 березня 1922) — український фізик, геофізик, метеоролог, ординарний професор Київського університету, академік ВУАН.

Народився 31 березня 1866 року в станиці Кам'янська Області Війська Донського (тепер місто Каменськ-Шахтинський Ростовської області, Росія) в сім'ї козака. Самостійно навчився читати у чотири роки, в шість з половиною вже навчався в училищі, а згодом — у Каменській прогімназії.

Закінчив у 1889 році Університет святого Володимира. Працював асистентом на кафедрі фізики. У 1895–1902 роках керував Метеорологічною обсерваторією та Придніпровською метеорологічною мережею..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Біогеографи та ґрунтознавці
Голубець Михайло Андрійович.jpg

Голубець Михайло Андрійович (30 жовтня 1930 року, с. Великий Любінь, Львівська область, Україна) — український державний та політичний діяч, народний депутат України 1-го скликання[5], доктор біологічних наук, професор, академік Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, віце-президент Лісівничої академії наук України, почесний директор Інституту екології Карпат НАН України[6].

Народився 30 жовтня 1930 року в селі Великий Любінь, тепер Городоцького району Львівської області. У 1953 році здобув вищу освіту, закінчивши Львівський сільськогосподарський інститут. Спеціальність за дипломом про вищу освіту — «Екологія та лісознавство», кваліфікація — «Інженер лісового господарства». Розпочав наукову діяльність у 1953 році аспірантом, пізніше — викладачем Львівського сільськогосподарського інституту та Львівського лісотехнічного інституту, .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геоекологи та природоохоронці

Ма́лишева Людми́ла Леоні́дівна (10 листопада 1954 — 29 серпня 2000) — український фізико-географ, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народилась 10 листопада 1954 року в місті Києві. Закінчила 1977 року географічний факультет Київського університету. У Київському університеті працює з 1981 року молодшим науковим співробітником науково-дослідного сектору. Кандидатська дисертація «Ландшафтное обоснование выбора районов размещения АЭС (на примере Украинской ССР)» захищена у 1988 році. З 1992 року асистент кафедри фізичної географії, з 1995 року доцент, з 1999 професор, з 2000 завідувач кафедри географії України. Докторська дисертація «Теорія та методика ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій» захищена у 1998 році. Фахівець у галузі геохімії ландшафтів та ландшафтно-геохімічної екології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Сейсмологи та вулканологи
George Starodub Photo.jpg

Стародуб Юрій Петрович (*20 березня 1953, Хабаровськ) — український математик, сейсмолог та геофізик, дійсний член Української нафтогазової Академії.

Стародуб Юрій Петрович навчався на фізичному факультеті Львівського державного університету ім.І.Франка. Диплом з відзнакою про закінчення університету отримав у 1975р.

З 1975 року працював у Національній Академії наук України (Інститут прикладних проблем механіки і математики ім.Я.С.Підстригача АН України, 1975-1991; Інститут геофізики ім.С.І.Субботіна (ІГФ) НАН України, 1991-2009). Дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук захистив у 1984 р. у Відділі обчислювальної геофізики Інституту фізики Землі ім.О.Ю.Шмідта, м.Москва. У 2002 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора фізико-математичних наук на тему "Математичне моделювання в динамічних задачах сейсміки щодо вивчення будови земної кори" в ІГФ НАН України. Четверо молодих вчених захистили кандидатські дисертації у науковій групі (у трьох співробітників − був науковим керівником). У нього в наш час[Коли?] навчається аспірант ІГФ НАН України, є науковим консультантом щодо захисту докторської дисертації співшукача ІГФ НАН України.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геоморфологи та геотектоністи

Тутковський Павло Аполлонович (*1 березня 1858, Липовець — † 3 червня 1930, Київ) — український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української1919 року) і Білоруської1928 року) академій наук та Наукового товариства імені Шевченка1923 року).

Народився 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Дитинство Павла та інших дітей в родині пройшло під сильним впливом матері — жінки високої культури, музично обдарованої..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Спелеологи та карстознавці

Володи́мир Олекса́ндрович Радзіє́вський (* 18 квітня 1930, Миколаїв, нині село Хмельницького району Хмельницької області — † 7 червня 2011, м. Тернопіль) — український краєзнавець і спелеолог.

Трудову діяльність розпочинав 1947 р. в Підволочиській СШ, де працював до 1959 року. У 1955 році закінчив фізико-математичний факультет Коломийського вчительського інституту.

З 1959 працював в дитячому туризмі, був методистом, завідувачом відділу обласного центру туризму краєзнавства і експедицій учнівської молоді.

Був засновником тернопільської спелеології, відкривачем і дослідником перших і найбільших в Україні та світі гіпсових лабіринтових та інших печер.

У 1960 створив секцію спелеотуризму при Тернопільській обласній дитячій екскурсійно-туристській станції. Проводив з гуртківцями дослідження печер «Кришталева», «Озерна» та інших.

Здійснював першопроходження і картування печер «Млинки», «Ювілейна» і «Перлина», комплексу невеликих печер у Кременецьких горах та в долинах рік Стрипи та Дністра.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геохіміки та хіміко-географи

Волошин Іван Миколайович (1934) — український географ, ландшафтознавець, ґрунтознавець, геоеколог, геохімік, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри туризму Львівського державного університету фізичної культури.

Народився 20 червня 1934 р. у c. Плав’я-Вадрусівка Сколівського району Львівської області. Закінчив Хітарську семирічну школу1948) та Стрийське педагогічне училище (1952). До 1954 р. працював учителем математики у c. Плав’є, директором школи та учителем у c. Хітар та Жупани. У 19541957 рр. служив у війську, а протягом 19571962 рр. навчався на географічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Картографи, топографи та геодезисти

Шевченко Віктор Олексійович (*19 вересня 1949 року) — доктор географічних наук, професор, географ-картограф.

Народився 19 вересня 1949 року в місті Києві. Закінчив у 1975 році географічний факультет Київського університету. Працював у 19751995 роках в Інституті географії НАН України, де заочно закінчив в 1983 році аспірантуру. Кандидатська дисертація (науковий керівник доктор географічних наук, професор А. П. Золовський) «Системное картографирование онкологической заболеваемости населения (на примере Украинской ССР)». Працював у напрямах медико-географічного та комплексного атласного картографування: розробив і склав Атлас злоякісних пухлин серед населення України (1986); уклав окремі карти Атласу Донецької області (1982), Атласу захворюваності злоякісними пухлинами населення окремих країн-членів РЕВ (1983); Атласу туриста Українських Карпат (1987); Атласу Чернігівської області (1991).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Економіко-географи та суспільні географи
Мезенцев Костянтин Володимирович.jpg

Ме́зенцев Костянти́н Володи́мирович (27 червня 1971 року) — український соціо-економіко-географ, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Голова Київського відділу Українського географічного товариства, радник Голови Державного агентства України з туризму та курортів.

Народився 27 червня 1971 року в Черкасах. Закінчив у 1993 році географічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. У Київському університеті працює з 1992 року інженером, асистентом, з 2002 року доцентом, з 2007 професором кафедри економічної та соціальної географії. Кандидатська дисертація «Моделювання суспільно-географічних процесів в сільському адміністративному районі» захищена 1997 року, докторська на тему «Суспільно-географічне прогнозування: теорія, методологія, практика» — 2006 року. Викладає курси: «Географічне моделювання та прогнозування», «Суспільно-географічне прогнозування», «Інформаційний менеджмент»,«Основи теорії суспільної географії» . Розробив концепцію прогнозування регіонального розвитку; поглибив теорію суспільно-географічного районування, суспільно-географічні засади регіональної політики України; географії релігії світу та України, перцепційної географії України.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Політико-географи, геополітики та воєнні географи
Bykovskyj L.jpg

Лев Устимович (Юстимович) Биковський (10 (23) квітня 1895(18950423), Вільховець — 11 січня 1992, Денвер) — український бібліограф, книгознавець, бібліотекознавець, геополітик, історик, журналіст та мемуарист.

Народився 10 (23 квітня) 1895 року в селі Вільховець Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області) у сім'ї лісничого.

В 19051912 роках навчався у Звенигородській комерційній школі; 19121914 роках на металургічному факультеті Політехнічного і 19141915 роках Лісового інститутів у Санкт-Петербурзі. Брав активну участь у діяльності української студентської громади.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Історико-географи та геоісторики

Жупанський Ярослав Іванович (27 червня 1934, с.Перерив Коломийського району Івано-Франківської області — 22 березня 2009, м.Чернівці) — доктор географічних наук, почесний професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, почесний член Українського географічного товариства

Біографія

1956 р. — закінчив географічний факультет Чернівецького державного університету. З цим ВНЗ пов'язана подальша його діяльність як вченого, педагога, керівника.
1964 р. — захистив кандидатську дисертацію.
1981 р. — захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук.
1983 р. — професор.
1967–1973 рр. — декан географічного факультету.
1979–1982 рр. — декан заочного педагогічного факультету.
1982 р. — виконуючий обов'язки проректора ЧДУ з наукової роботи.
1982–1987 рр. — декан географічного факультету.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Агрогеографи, геомеліоратори та геоінженери

Назаров Віктор Олександрович (18 березня 1893 — 26 вересня 1961) — український радянський інженер-гідролог, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри гідрології суші Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 18 березня 1893 року в місті Сатка, тепер Челябінської області, Росія. Закінчив 1922 року Петроградський інститут інженерів шляхів сполучення. Працював у системі Гідрометслужби України, займався гідрологічними прогнозами, у 1946–1949 роках очолював Київський науково-дослідну гідрологічну обсерваторію..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Вчені медичної та рекреаційної географії

Володимир Миколайович Дмитрієв (18381904) — доктор медицини, громадський діяч і кореспондент Миколаївської головної фізичної обсерваторії.

Могила Володимира Дмитрієва

Після закінчення курсу на медичному факультеті Московського університету служив два роки на флоті, потім служив земським лікарем в Ялті, де вивчив Південний берег Криму в кліматичному і кліматолікувальному відношенні. За задумом Дмитрієва в Ялтинському повіті були організовані метеорологічні спостереження в декількох пунктах. Зібрані їм дані розроблені в його «Нарисі кліматичних і санітарних умов південного берега Криму» (Ялта, 1890)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Народознавці, етногеографи та демогеографи

Винниченко Ігор Іванович (*6 червня 1957 року) — український історик та географ, етногеограф, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 6 червня 1957 року в селі Скоморохи Житомирського району Житомирської області. Закінчив у 1979 році Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка (кафедра фізичної географії), у 1983 році аспірантуру Відділення географії Інституту геофізики імені С. І. Субботіна АН УРСР. У 19791980 роках інструктор з туризму турбази «Пуща-Водиця» (Київ). У 19831985 роках викладав географію у київських технікумах.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії



 



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти

 


редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали

Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Авіація • Автомобілі • Анархізм • Аніме та манґа • Антропологія • Астрономія • Біографії • Біологія • Біологія океану • Ботаніка • Буддизм • Війна • Військова техніка • Вільне програмне забезпечення • Друга світова війна • Економіка • Енергетика • Етнологія • Залізниця • Ігри • Інформаційні технології • Індуїзм • Іслам • Історія • Іхтіологія • Католицтво • Книги • Комунізм • Космонавтика • Культура • ЛГБТ • Математика • Медицина • Мистецтво • Міфологія • Наука • Науки про Землю • Нейробіологія • Освіта • Перша світова війна • Пиво • Пластунство • Політологія • Право • Православ'я • Природничі науки • Програмування • Протестантизм • Психологія • СНІД • Собаки • Соціологія • СРСР • Спорт • Стародавній Рим • Техніка • Туризм • Фемінізм • Фізика • Філософія • Фортифікація • Хімія • Храми східної традиції • Християнство • Юдаїзм

Україна • Регіони • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D1.81.D0.B2.D1.96.D0.B6.D0.B5_.D0.BD.D0.B0.D1.81.D0.B5.D0.BB.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.8F не вказаний текст
  2. Забокрицька М. Р., Хільчевський В. К., Манченко А. П. Гідроекологічний стан басейну Західного Бугу на території України. — К.: Ніка-Центр, 2006. — 184 с. ISBN 966-521-397-0
  3. "Світ навиворіт" - 2 роки в ефірі 1+1
  4. "Світ навиворіт" на сайті 1+1
  5. Народні депутати України 1-го скликання (1990–1994)
  6. Національна бібліотека України імені Вернадського